Змістовий модуль 6. Фінансове вирівнювання та бюджетне регулювання.

З по­ділом функцій та завдань між державою і місцевим са­моврядуванням пов'язане таке поняття, як внутрішні міжурядові фінансові відносини. В Україні цей термін відо­мий мало.

Термін міжурядові фінансові відносини використо­вується в практиці розвинутих зарубіжних країн. Це по­няття відображає реальні фінансові відносини, що склада­ються між різними рівнями публічної влади по вертикалі. Кожен з рівнів публічної влади має власні функції та зав­дання, фінансову автономію, власну адміністрацію (уряд). Поняття уряд, таким чином, застосовується не тільки до центральної влади. Навіть в українській мові є визначен­ня сільський уряд, міський уряд і т. ін.

Про­блематика внутрішніх міжурядових фінансових відносин в Україні, зокрема такого їхнього елемента, як міжбюджетні відносини, стала останнім часом навіть предме­том вивчення Світовим банком та іншими міжнародни­ми фінансовими організаціями. Вони вважають: саме такі відносини визначають здатність країни йти шляхом ре­форм і її можливість забезпечити економічну стабільність та соціальну справедливість.Нині вже очевидним є той факт, що без докорінної трансформації внутрішніх міжурядових відносин Украї­на не зможе сформувати місцеві фінанси, створити ефек­тивну й стабільну фінансову систему. Становлення внутрішніх міжурядових фінансових відносин в Україні неможливе без розробки концепції таких відносин. Роз­глянемо окремі теоретичні аспекти організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин у зарубіжних країнах та концептуальні основи можливої української моделі.

Концепції організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин

Сучасна практика організації внутрішніх міжурядових фінансових відносин у розвинутих зарубіжних країнах базується на основі двох основних теоретичних концепцій. Це концепції бюджетного унітаризму і бюджетного федералізму. Другу ще інколи називають концепцією фінансового федералізму, або фіскального федералізму. Крім цих основних концепцій, використовується і кон­цепція бюджетної децентралізації.

Останнім часом все більшого поширення після прий­няття Європейської хартії про місцеве самоврядування в Західній Європі набуває також концепція субсидарності.

Бюджетний федералізм - це не тільки форма внут­рішніх міжурядових фінансових відносин. Це й певна філо­софія організації політичних стосунків між різними рівня­ми влади. Бюджетний федералізм як концепцію покладе­но в основу міжурядових фінансових відносин у країнах із федеративним державним устроєм.

Кожна федеративна країна має індивідуальну, власти­ву тільки для неї модель бюджетного федералізму, що сфор­мувалася в певних історичних та політичних умовах.

Може бути виділено дві основні групи моделей бю­джетного федералізму - децентралізовані та кооперативні.

Міжбюджетні взаємовідносини - це форма взаємозв'язків і взаємозалежностей між окремими ланками системи місцевих бюджетів, а також між місцевими бюд­жетами та державним бюджетом України. Міжбюджетні взаємовідносини є головним елементом системи міжурядових фінансових відносин.

Проблема міжбюджетних взаємовідносин порушуєть­ся в окремих наукових публікаціях України. Досить ши­роко вона обговорюється в сусідній Російській Федерації.

Нинішня система міжбюджетних взаємовідносин в Україні поєднує в собі як інструменти, що склалися в бюд­жетній практиці колишніх СРСР і УРСР, так і ті інстру­менти, котрі запроваджено вже в період 90-х років.

Розвиток та оновлення інструментів міжбюджетних взаємовідносин в Україні розпочалися лише після виве­дення в 1990 році місцевих бюджетів із складу державно­го бюджету, а бюджетів місцевого самоврядування - із складу бюджетів регіональних органів влади.

Міжбюджетні взаємовідносини в Україні будуються на основі таких інструментів як власні, закріплені та ре­гульовані доходи, нормативи відрахувань від регульова­них доходів, дотації, субвенції, субсидії внески до держав­ного бюджету України, бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки.

Один із інструментів міжбюджетних взаємовідносин - це власні доходи бюджетів.

Власні доходи - це доходи, що належать місцевому органу влади, формуються на підвідомчій йому території на основі рішень цього органу. Перелік власних доходів в Україні законодавче не визначено. У практиці міжбюджетних взаємовідносин власні доходи об'єднуються з по­няттям закріплені доходи. Як інструмент міжбюджетних взаємовідносин власні доходи перебувають на початковій стадії становлення.

Інститут закріплених доходів є водночас і інструмен­том організації міжбюджетних взаємовідносин.

Закріплені доходи - це доходи, що повністю або пев­ною частиною на довгостроковій основі закріплюються за тим чи іншим бюджетом.

Регульовані доходи - це доходи, які на пайовій основі розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України. Перелік регульованих доходів визначається за­конодавством України про бюджетну систему і про місцеві органи влади.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів встановлюють (%) пропорції розподілу цих доходів між різними рівнями бюджетної системи. Скла­лася певна практика регулювання бюджетних доходів. На державному рівні встановлюються нормативи розподілу доходів між державним бюджетом України і бюджетами областей, міст Києва і Севастополя.

Дотації, субсидії і субвенції як інструменти міжбю­джетних відносин регулюють доходи місцевих бюджетів. Вони можуть надаватися з державного бюджету України бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бю­джетів (міст Києва і Севастополя) дотації, субсидії і субвенції можуть надаватися бюджетам міст республікан­ського підпорядкування, районам Автономної Республіки Крим, бюджетам міст обласного підпорядкування, районів, районів у містах Києві і Севастополі. Бюджети сільських, селищних рад, міських рад міст районного підпорядкування, районних рад у містах можуть отримувати дотації, суб­сидії і субвенції відповідно з районних та міських бю­джетів.

Внески до державного бюджету України - це кошти, що передаються адміністративно-територіальними одини­цями до держбюджету в обсягах, визначених Законом про Державний бюджет України на поточний рік. Як інстру­мент міжбюджетних взаємовідносин використовуються з 1994 р. З 1998 року в Законі "Про Державний бюджет Украї­ни на 1998 рік" почав використовуватися такий інстру­мент, як офіційні трансферти.

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів повинна враховувати такі параметри:

• фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючи коефіцієнти до них;

• кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

• індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

• прогнозний показник кошику доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та міст обласного значення, і прогноз доходів для районних бюджетів;

• коефіцієнт вирівнювання.

Індекс відносної податкоспроможності - коефіцієнт, що визначає рівень податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці у порівнянні з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одного мешканця.

У зарубіжній практиці склалося кілька основних форм фінансового вирівнювання:

• вертикальне фінансове вирівнювання;

• горизонтальне фінансове вирівнювання;

• вирівнювання доходів місцевих органів влади;

• вирівнювання видатків цих органів влади.

Методи фінансового вирівнювання - це способи його здійснення на основі використання таких інструментів, як:

• фонди фінансового вирівнювання (еквалізаційні фонди);

• загальні та спеціальні трансферти;

• внески територій;

• розподілені й передані податки та інші.

Основні види систем фінансового вирівнювання:

• Перша з них ґрунтується на тому, що необхідні для фінансового вирівнювання ресурси акумулюються в бюджеті центрального уряду, а потім перерозподіляються на користь окремих територій, які потребують допомоги.

• Друга система фінансового вирівнювання ґрунтується на засадах самофінансування, тобто необхідні для вирівнювання ресурси акумулюються в спеціальних фондах самими територіями без участі бюджету центрального уряду.

Такі системи характерні для горизонтальної форми вирівнювання в окремих країнах.