- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
Питання цивілізованості має просторово-часовий вимір, тобто історичний характер. Те, що вважалося вершиною цивілізаційного злету людства в минулому, не обов'язково збереже цю якість до наших днів. Зміст загально цивілізаційних засад розвитку людства підлягає історичному виміру. У цьому плані повернення в лоно цивілізації є входженням у сьогодення світової історії, а не поверненням назад, як закликав Платон, до «золотого віку». У соціальній філософії ця теза розкривається через ідею соціального прогресу - безперервного і дедалі зростаючого вдосконалення життя, розвитку людини. Ідея прогресу здавна будоражила уми кращих представників мислячої еліти. Наприклад, античні мислителі Левків і Демокрит розглядали цю ідею в контексті науки й освіти, розвитку техніки та виробництва. Цікаві думки щодо цього висловлювали також Епікур і Лукрецій, які глибоко вірили в прогрес, благоговіли перед освітою і науками, закликали до втілення наукових знань в практику.
Нова хвиля обґрунтувань ідеї прогресу пов'язана з добою становлення буржуазного способу виробництва. Ці обґрунтування базувалися, з одного боку, на запереченні зашкарублих феодальних форм організації життя, традиційних, абсолютизованих середньовічною схоластикою знань і життєвих настанов, з другого - на факті реального розквіту науки і техніки, освіти й виховання, культури та моралі, впровадження їх у виробництво, різкого підвищення на цій основі якості життя людини.
Філософський «прапор прогресу» підняв англійський філософ Ф.Бекон. Головну увагу він звертав на прогрес науки і техніки, зростаюче панування людини над природою. Ф.Бекон розробив детальну класифікацію наук, дав типологію наукових похибок людського розуму, обґрунтував засади емпіричного методу, розмежував галузі науки і релігії, симпатизував заповзятливим людям, а головне, з оптимізмом вдивлявся в майбутнє, прагнув до нього, вбачав у ньому більш високий етап розвитку людської цивілізації.
Цікаві думки щодо майбутнього суспільства як більш прогресивного порівняно з сучасним є і в працях ранніх соціалістів-утопістів Т.Мора І Т.Кампанелли. французьких матеріалістів ХVІІІст. Д.Дідро і К.Гельвеція, основоположників утопічного соціалізму К.Сен-Симона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. Першу теоретично обґрунтовану концепцію прогресу висунув французький філософ-просвітитель, економіст і державний діяч А.Тюрго (1727-1781).
У праці «Роздуми про створення і розподіл багатства» (1766) А.Тюрго обґрунтовував принцип вільного підприємництва, підкреслював роль власності в соціальній диференціації людей, цінував людський розум, моральні та творчі якості. Вперше в соціальній філософії він чітко сформулював тезу про прогрес як загальний закон історії: «Маса людського роду... - писав А.Тюрго, - завжди прямує, хоч і повільними кроками, до все більшої досконалості». В основі прогресу, як і суспільного життя, за А.Тюрго, є людський розум.
3.30. Сучасні концепції суспільно-історичного розвитку.
Відомі 2 основних підходи вирішення проблеми спрямованості історії. Це визнання колоподібного розвитку людства і його прогресивного поступу.
замкнений коловорот – постійне повернення історії на вже пройдені шляхи (антична філос.);
у горизонтальній площині т. б. без зміни рівня того, що відбувається (Геракліт, піфагорійці, стоїки);
у вертикальній площині – з виходом на вищі стани та подальшим поверненням до початкових (Демокріт, Лукрецій Карій).
лінійний варіант (прямування історії у нескінченність але без суттєвих змін) – частково імператорський Рим, частково Новий час та неокласична філос.
завершений цілеспрямований процес: Гегель, християнська філософія;
історія як процес, що прогресує: Бекон, Кондорсе.
циклічний процес:
у варіанті зльотів і падінь (Таціт, Макіавелі, Боден);
у варіанті “коливань у певних межах” від миру до воїн іт.д. (теорія катастроф Кюв’є, неокласична філос. Шпенглера)
3.31. Проблема суб’єкта суспільно-історичного розвитку.
У наш час безсумнівним постає твердження, що історія є результатом діяльності людей. Але в історії філософії і суспільної думки, історію розглядали в аспекті підпорядкованості дій людини законам, фатуму, долі або “субстанційним” чинникам історичного прогресу, як от – розвитку світового розуму, абсолютної ідеї. В таких випадках суб’єктом історії виступала не людина, а перелічені основи історичних звершень. Історичний процес постає як свого роду змагання людських планів, мрій, намірів із наявними результатами попередніх історичних дій. Суб’єктом історії є людська особа, бо лише особа постає реальним творцем усієї сукупності складових історичного процесу:
- вона продукує знання, культурні цінності, смисли;
- вона нагромаджує і використовує інформацію;
- вона виявляє волю, здійснює психічну та розумову самоорганізацію;
- вона постає споживачем історичних здобутків і виміром для справжніх переживань.
Але треба враховувати, що людина постає особою лише в межах культури та людського спілкування. Тому суб’єкт історії –це особа в єдності її загальнолюдських та індивідуально-неповторних виявлень. Внаслідок цього суб’єкт історії набуває не лише особистих, а й особливих виявлень: це особа як представник соціальних спільностей –верств, станів, народу, держави, етносу. Особа як суб’єкт історії постає поєднанням індивідуальних якостей людини та якостей і простору соціальних відносин.
3.32. Поняття ку-ри. Ціннісні і технологічні виміри ку-ри.
Буденне уявлення поняття ку-ра(К) включ. лі-ру, мистецтво, театр, морально-естетичне виховання. Крізь призму Ф. вона постає в узагальнених ха-ках як форма, результат, спосіб звязку людини з дійсністю, утвердження людини, як пряв і утвердження сутнісних сил людства. Оскільки способом існування людини є праця , саме вона - головна головне джерело ку-ри. Культура є процесом і результатом реалізації в природі людських цілей за законами природи, сферою освоєння природи її олюднення. Матеріальні і духовні надбання людей є предметним втіленням їх здібностей, сутнісних сил і відносин. Ці надбання-зовнішня фо-ма існування ку-ри. Внутрішнім змістом її існування є розвиток людини як суспільної істоти т. б. вбосконалення її творчих сил, потреб, здібностей, форм спілкування.Ку-ра постає як сфера становлення і розвитку, соціалізації людини. Основними ознаками ку-ри є:
1 те, що процшло через люську перетворюючу ді-сть(“друга природа”створена людиною).
2Способи, технології, методи творення культурних явищ(культуротворча людська ді-сть), які вводять людину у т.з. технологічний аспект ку-ри.
3.Сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей.
Те із створеного людьми, в чому глибинні якості та можливості Л проявились максимально повно, доконало, виразно.
5Способи збереження, розподілу, викор. культурних ціностей. Друга ознака вводить нас у т.з. технологічний аспект ку-ри;при чому технологія розуміється у найширшому плані-як всі основні та необхідні моменти продукування предметів ку-ри. За цією ознакою можна вести розмову про розвиток ку-ри , про ку-ри передові та відсталі , ефкктивні і неефективні, індустріальнв і постіндустріальні, розаинені і примітивні.
Третя ознака-постає сукупністю людських соц.-істор. та культурних цінностей т.б. вона постає в окресленнях того що для людини набуває буттєвої значущості , поза чим людина не може розглядати себе, свою життєдіяльність сповненим сенсів та змісту. Саме на основі даної ознаки в су-ствві розгортається боротьба між старим і новим, між консервативними і інноваційними тенденціями, між справжньою ку-рою і псевдокультурою... Взагальному плані , культурні цінності орієнтують розвиток ку-ри в бі збагачення л. та її проявів, але за конкретних умов суспільного життя інколи буває надзвичайно важко виявити що саме реально відповідає таким цінностям.
3.33. Культура і цивілізація
Уповсякденному житті ку-ра часто ототожнюється з понят. цивілізації. Термін “Н”і”К” увійшли у науковий обіг у 18 ст., в епоху просвітництва, де часто фігурували як синоніми. У 19 ст. Морган позначив терміном “Ц” велику епоху істор. розвитку людства , яка йшла за епохами дикунства і варварства. Епоха ”Ц” це епоха міст, виникнення сімї, використ. металів, поява держави, використання писемності. Цивілізація концентрує переважно ті сторони сусп. життя , які забезпечують функціонування технологічної складової ку-ри. Вже у 19ст. виникли ідеі протистояння “К” і”Ц”, виразно це було показано у у концепції “Морфології культури” Шпенглера, у поглядах Бердяєва. Шпенглер розглядав “Ц” як стадію занепаду ку-ри. Ознаки “Ц” за Шпенглером:1)високий рівень науки і техніки, 2) скопич. людей у великих містах, 3)деградація мистецтва і ку-ри, 4)перетворення народів з виразно окреслених етнічних спільнот у “сіру “масу, 5)моральний занепад су-ства. Сьогодні ”Ц” застосовується для означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування ку-ри в усіх її складових. ”Ц” це такий рівень і сатан сусп. розвитку , якому притаманний високий злет ку-ри та її ефективне функціонування в усіх галузях буття су-ства.