- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
Особливе місце в розвитку соціологічних та суспільні' політичних поглядів у Росії належить слов'янофілам (Хом'яков О.( Кириєвський І.В., брати Аксакови - Костянтин та Іван, а такт Самарій Ю.Ф.) та західники (Чаадаєв П.Я., Станкевич М.Н Бєлінський В.Г., Герцен О.І.). Слов'янофільство разом із західниками становлять по суті єдиний феномен в історії духовної культури Росії. Вони мають спільні витоки, їх не можна мислити незалежно один від одного. Представники обох напрямків ставили перед собою одні і ті ж питання: Хто ми? (тобто росіяни). Звідки ми? Яка наша роль в світовій історії? Яке наше майбутнє? Та слід відмітити, що відповіді на ці питання в них були часто різними.
Найчастіше вважають, що головним у розходженнях між ними була їх протилежна оцінка реформ Петра І. Але здебільшого це мало зовнішній характер. Внутрішні суперечності знаходились значно глибше: вони стосувались ставлення до західноєвропейської освіченості, освіти та науки. Представники обох напрямків були прихильниками культури та науки. Але, нагадаємо, слов'янофіли вважали за необхідне в науці знаходити істинну народність, а не запозичати західноєвропейські моделі. Західники ж навідріз відкидали будь-які спроби пошуків особливої, національної «народної науки». До того ж самі слов'янофіли не могли відповісти на питання, що таке «народна наука».
Із суперечок стосовно «народної науки» дискусія переростала до постановки принципових світоглядних проблем, зокрема, про співвідношення про народного і загальнолюдського в історичному процесі. Якщо західники віддавали пріоритет загальнолюдському у розвитку історії, то слов'янофіли схилялись до перебільшення народного, національного фактору в історії. Ця протилежність прослідковується у висуненні слов'янофілами ідеї «месіанської ролі Росії».
По-різному ставились ці течії і до православ'я. Слов'янофіли відстоювали принцип своєрідно зрозумілої ними християнської філософії, тоді як західники дотримувались секулярних, раціоналістичних поглядів.
1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
Важливим суспільно-політичним рухом Росії останньої третини XIX початку XX ст. є народництво. Воно пройшло своє становлення під окремих гуртків до великих об'єднань революційних різночиннії» («Народна воля»). Представниками народництва були: М.Михайловський, П.Лавров, П.Ткачов та М.Бакунін.
Михайловський Микола Костянтинович (1842-1904 pp.). Як прихильник етико-соціологічної школи, виразник так званого суб'єктивного методу в соціології, він виступив проти «органічної теорії» Спенсера й соціал-дарвінізму, а також проти пасивно-споглядальних методів у філософії, що давало йому привід для критики «фаталізму» і «крайнього детермінізму» у марксистській філософії. Не заперечуючи об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, визнаючи певним чином правомірність історичного матеріалізму, який трактувався ним як матеріалізм «економічний», Михайловський разом з тим не відкидав й активної ролі особи в історії, здатності особи протиставити себе стихійним силам історичного процесу і вільного її вибору в суспільно-історичній діяльності.
Цікавою видається і соціологічна концепція Петра Лавровича Лаврова (1823-1900 pp.) - філософа і публіциста, який був одним із ідеологів народництва. П.Лавров вважав (про це свідчать його «Історичні листи», 1870 p.), що справжніми історичними діячами є «розвинуті, критично мислячі особистості, прогресивні і завжди революційно налаштовані, які є представниками освіченої частини суспільства». Вони визначають критерії прогресу, мету й ідеали суспільного розвитку. В соціології Лаврова діє саме суб'єктивний метод: суспільні перетворення є своєрідними, вони неповторні, є результатом зусиль особистостей.
Відомим ідеологом народництва був і Петро Микитич Ткачов (1844-1885 pp.). Він був широко обізнаним із марксизмом. У 1865 р. вперше легальне) друкує російською мовою «Передмову до «Критики політичної економії» К.Маркса. Його, як політичного мислителя, цікавили, перш за все, проблеми досягнення шляхом революції розумного і справедливого соціального ладу.
Михайло Олександрович Бакунін (1814-1876 pp.). У 1840 р. виїхав за кордон, щоб краще вивчити філософію Регеля. Там він приєднався до лівих гегельянців, які погляди свого вчителя намагались трактувати в радикальному дусі. Свої погляди викладає в пресі. М.Бакунін особливо негативно ставився до ідеї К.Маркса про «диктатуру пролетаріату». Сам цей термін вважав він якимось підозрілим. «Якщо весь пролетаріат буде пануючим, то над ким він буде панувати? - запитував М.Бакунін. У ролі ізгоя пролетарської диктатури, на його думку, повинно стати селянство, яке не користується прихильністю марксистів». Тому він вважав «нахабними, несправедливими і згубними» прагнення пролетарів нав'язати свій політичний ідеал селянам, які не бажають його прийняти. Вінцем філософії Бакунін визнає соціологію. Базовим принципом розуміння людського розвитку в нього виступає антропологічна й економічна точка зору. Основними законами суспільства Бакунін вважав закон соціальної солідарності й закон свободи. Якщо бунт людини проти законів природи не можливий, то її бунт як соціальної істоти можливий проти двох основних інститутів суспільства - церкви й держави.