- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
Подібно до того, як колись людина прагнула прискорити своє пересування по земній поверхні та полегшити фізичну працю і створила для цього велосипед та різного роду техніку, так само перед нею виникла проблема інтенсифікації та прискорення своєї розумової діяльності. І були створені для цього кібернетичні пристрої, електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), комп'ютерна техніка. Творцем кібернетики вважають американського вченого Н.Вінера. Свого часу в колишньому СРСР на кібернетику, як і на генетику, було накладено табу. Вони проголошувались лженауками та проявом ідеалізму.
Тому й недарма, що наше суспільство на декілька порядків відстало у розвитку ЕОМ від країн Заходу, США і, особливо, Японії. Надії на поліпшення цієї ситуації в Україні покладаються на створений у Донецьку Інститут штучного інтелекту. Його роботою уже зацікавились як на Заході, так і на Сході.
Моделювання процесу мислення за допомогою ЕОМ часто називають «машинним мисленням». Виникає питання, чи відрізняється чимось «машинне мислення» від мислення людини?
З цього приводу слід сказати таке. По-перше, кібернетичні машини, як і будь-які технічні знаряддя, є плодом людського розуму та витвором її рук. По-друге, поки що ЕОМ працюють за тією програмою, яку задає машині людина. Хоч ЕОМ здатна створювати і нову музику, і грати у шахи, І доводити математичні теореми, але все це відбувається Е межах розробленої для неї людиною програми. По-третє. ЕОМ виконують операції за законами формально-логічного мислення.
По-четверте, сучасні ЕОМ - це неживі механізми, тоді як людський мозок - це жива природа, що здатна до саморегуляції та самовідтворення, володіє іншими властивостями, які не притаманні неживому. Людське мислення є продуктом біосоціального розвитку..
Передбачають й іншу небезпеку, пов'язану із удосконаленням ЕОМ. В одній із своїх статей виходець із Росії, громадянин США доктор технічних наук А.Болонкін припускає, що, якщо не ми, то наші діти будуть останнім поколінням людей. За його версією у найближчі 50-100 років, максимум до кінця наступного століття, комп'ютери за своїм інтелектом не тільки зрівняються з людським мозком, але й перевершать його.
Як тільки електронний мозок досягне і перевершить І и нень людського мозку, то людство виконає свою історичну місію і перестане бути потрібним як природі, так і Богові. Я мім же буде ставлення цивілізації роботів до людей? Вона буде ставитись до людей так само, як людина ставиться до І моїх менших братів, тобто до тварин.
2.17.Природа агностицизму
Основне питання філософії має і другу сторону, яка вимагає відповіді на питання про пізнаванність світу. Цю сторону основного питання філософії різні її представники розв’язують неоднозначно. Значна частина філософів позитивно відповідають на другу сторну основного питання філософії, тобто вважають світ пізнаванним. Насамперед до них належить більшість філософів-матеріалістів, оскільки їхня теза про похідний від матерії характер свідомості цілком логічно приводить до ідеї відображення матерії свідомістю. Якщо свідомість породжується матерією, то вона не може бути чимось принципово “чужим” матерії і повинна у своїх основних змістовних характеристиках збігатися з тим, що її породжує.
Але є й такий напрямок у фiлософiї, який вважає за неможливе пiзнати матерiальний свiт. Вiн дiстав назву агностицизму. Цей термiн був введений у науку англiйським природодослiдником Гекслi у 1869 роцi, але сама тенеденцiя обмеження можливостей пiзнання сягає ще часiв давньогрецької фiлософiї. До фiлософiв, якi вважають за можливе пiзнати об’єктивний свiт, вiдносяться матерiалiсти та об’єктивнi iдеалiсти типу Гегеля.
Матерiалiзм вiдстоює принцип пiзнаваностi i розглядає пiзнання як вiдображення свiту в свiдомостi людини. Свої твердження матерiалiзм виводить iз даних науки i суспiльно iсторичної практики. Той факт, що людина може цiлеспрямовано дiяти у навколишньому свiтi, спираючись на свої знання, свiдчить про достовiрнiсть цих знань, а отже i про можливiсть правильного пiзнання.
Проте i погляди матерiалiслiв стосовно пiзнаванностi свiту не є однозначними. Матерiалiсти-метафiзики, хоч i визнавали за можливе пiзнавати навколишнiсть. Вони вiдiрвали теорiю вiд практики, пiзнання резглядалось ними як пасивне, дзеркальне вiдображення свiту в головi людини.
Iдеалiсти так чи iнакше применшують пiзнавальну здатнiсть людини, проголошуючи об’єктом пiзнання не матерiальний свiт, а прихований за ними надприродний. Суб’єктивний iдеалiзм об’єктом пiзнання визнає вiдчуття або людське мислення. Вiн заперечує можливiсть пiзнання того, що перебуває поза олюдською свiдомiстю.
Представником агностицизму є нiмецький фiлософ I.Кант.
Агностицизм має і соціальні корені - незацікавленість консервативних груп суспільства в адекватному пізнанні об’єктивного світу.
2.19. ДIАЛЕКТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ПРОЦЕСУ ПIЗНАННЯ
Пiзнання носить дiалектичний характер, який виявляється, насамперед, у тому, що воно здiйснюється як нерозривна єднiсть двох суперечливих моментiв i чуттєвого споглядання i абстрактного мислення. Процес мислення розгортається вiд живого, чуттєвого споглядання й рухається до абстрактного мислення, а вiд нього — до нового чуттєвого споглядання i так до нескiнченностi.
У вирiшеннi питання про роль чуттєвого i рацiонального моментiв у пiзнаннi певний час iснували два погляди. Однi фiлософи вважали, що всi знання людина отримує тiльки за допомогою вiдчуттiв i сприйнять. Ця тенденцiя отримала назву сенсуалiзму (вiд лат. sensus — почуття). Класичним виразом матерiалiстичного сенсуалiзму є фiлософiя Дж. Локка, Ф.Беконе, Т.Гоббса. Сенсцуалiзм може бути i суб’єктивно-iдеалiстичного характеру (Дж. Берклi, Д.Юм, К.Мах), який всi знання зводить до людських вiдчуттiв.
Iншою крайнiстю у розумiннi пiзнання є рацiоналiзм (вiд лат. ratio — розум). Його представниками були Р.Декарт, Г.Лейбнiц, Б.Спiноза, I.Кант. Iсторично вiн зв’язаний iз успiхами математики, природничих наук. На думку рацiоналiстiв, чуттєвий досвiд не може дати достатнiх пiдстав для скiльки-небудь вiрного знання. Таке знання може дати людинi тiльки розум. Рацiоналiзм абсолютизує роль розуму в процесi пiзнання людиною свiту.
Рацiоналiзм може бути як матерiалiстичним, так й iдеалiстичним. прикладом iдеалiстичного матерiалiзму є теорiя пiзнання Лейбнiца, матерiалiстичного гносеологiя Спiноза.
Пiзнання є дiалектичною єднiстю чуттєвого i рацiонального. Живе споглядання є iсторично вихiдним моментом пiзнання i передує абстрактному мисленню. Чуттєве пiзнання здiйснюється у формi вiдсуттiв, сприйнять i уявлень.