- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
Свідомість є ідеальною формою відображення дійсності. Це означає, що вона є адекватним образом відображуваного предмета. Образ - це суб'єктивно існуюча в людському мозкові копія об'єкту пізнання. Ідеальні образи, відображаючи властивості матеріального, самі цих властивостей не мають. Запис образу здійснюється на рівні хіміко-фізіологічних процесів. Хім. процеси, які відб-ся у нерв. кл., мають певне відношення до процесів кодування інформації і до явищ пам'яті, але вони не є матер-ми копіями об'єкта. Буття ідеального має не субстанційний, а функціональний характер. Ідеальне є функцією практично діючого суб'єкта й полягає в оперуванні не самими речами, а їх замінниками - образами. Хоч ідеальне і не є матер., але поза матеріальним воно не існує. Про зв'язок ідеального з матеріальним можна говорити в таких аспектах. По перше, ідеальне зв'язане з матеріальним за своїм походхенням. Образи, що існують у людській голові, є відображенням предметів матеріального світу. Тому в принципі в людській голові немає і не може бути нічого такого, чого б людина не сприймала. По-друге, ідеальне зв'язане з матеріальним за своїм носієм. Носієм ідеального є людський мозок, як певна нейродинамічна с-ма, за межами якої ідеального не існує. Тому ідеального немає в книгах та в інших культурних пам'ятках. Вони є матеріальними явищами, які містять у собі певну інформацію. Ідеальне існує тільки у формах людського мислення. За суч. уявленнями мозок людини скл-ся а нерв. тканини і сірої реч. (скупчення нерв. кл.) та білої реч. (скупчення нерв. волокон). Об'єм людського мозку дорівнює 1250-1600 куб.см, тоді як мозок людиноподібної мавпи- 550-650 куб.см. Мозок люд. містить у собі до 18 млрд. нервових клітин нейронів. Нейрон скл-ся з тіла та відростків, що йдуть від нього. Відносно короткі відростки наз-ся дендритами, а довгі - аксонами. Аксони закін-ся синапсами. Діяльність будь-якого аксону полягає в перенесенні збудження, що являє собою дуже складні електрохімічні процеси, які супроводжуються зміною електр. потенціалів збудженої ділянки. Ці електр. потенціали йдуть до аксону, а потім можуть передаватись черев синапсиси до іншого нейрону. У цілому ж можна сказати, що діяльність мозку здійснюється аа доп. приведення у певний порядок потоку нервових імпульсів від одних нейронів до інших. По-третє, ідеальне зв'язане з матеріальним за формою свого «зодягнення». Такою формою «зодягнення» для ідеального є мова. Мова є таким же необхідним штучним посередником у ставленні людини до світу, як і знаряддя праці, техніка. Новонароджений людський індивід, доки не навчиться володіти цими двома осн. посередниками - знаряддями праці і мовою - не стане людиною. Біол. передумовою виникнення мови буди складні рухові і звукові форми сигналізації, що притаманні вищим тваринам. У процесі переходу від твар. предків до людини, коли з'явилась праця у власному розумінні цього слова, тобто коли людина стала виготовляти знаряддя праці, починає формуватись друга сигнальна система, якою, є мова. Звуки із засобу вираження емоцій поступово стають засобами позначення предметів, їх властивостей і відношень. Від елементарних, нечленоподільних звукових комплексів первісні люди у процесі ускладнення матер. виробництва, сусп. відносин і свідомості - поступово переходили до все більш складних мовних утворень. Мову поділяють на внутрішню і зовнішню, природну і штучну. Внутрішня мова - це мова, якою людина мислить про себе. Вона виникла на основі усної. Внутрішня мова, на відміну від усної, характеризується лаконічністю і швидким перебігом. Вона не супроводжується звуками і артикуляційними рухами. Зовнішня мова - це процес спілкування міх людьми. Вона реалізується у формах усної звукової мови, або письмової мови. Усна мова може здійснюватись у вигляді діалогу або монологу. Письмова мова - це передача думок чи спілкування між людьми за допомогою графічних символів, знаків, відтворених на папері. Природна мова - це мова, що створена тим чи ін. народом у процесі багатовікової сусп. практики, як засобу спілкування, обміну думками і взаєморозуміння в людському сусп-ві. У світі налічується біля 3000 прир. націон. мов. Окрім того існує велика к-сть діалектів, які є мовою певних регіонів у межах того чи іншого етносу. Штучна мова - це мова, спеціально створена людьми для розв'язання завдань у галузі науки і техніки, в системах отримання, збереження і передачі інформації, штучними називаються також мови, що утворюються для спілкування між членами якоїсь однієї групи (наприклад, жаргон) або між людьми. які володіють різними прир. мовами.