- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.9. Соціально-історичний постір і час
- •2.8.Особливост біологічного простору-часу
- •2 .10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.18. Соціально-практична природа пізнання
- •2.19. Дiалектичний характер процесу пiзнання
- •2.20. Специфіка соціального пізнання
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.23. Проблема істинни в пізнанні та бутті людини.
- •2.24. Поняття методу та методології співвідношення філос., загальнонаук. Та спец-наук. Методолгії
- •2.25. Емпiричний I теоретичний рiвнi пiзнання, їх відмінність за предметом, методом і формами пізнання
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
2. 31. Природа філософських категорій.
Проблема утворення понять і категорій, з'ясування їхньої гносеологічної природи цікавила вже вчених стародавнього світу У філософії стародавньої Індії та Китаю предметом дослідження були такі абстрактні поняття, як «час», «простір», «плинність», «субстанція» і т.п. Вони намагаються певним чином систематизувати загальні поняття. Наприклад, у філософії вайшешиків фігурує сім категорій: субстанція, якість, дія, загальність, особливість, відношення, небуття. Філософ Мо-цзи, у теорії пізнання якого були елементи матеріалізму, поділяв поняття на три групи (загальне ім'я, родове ім'я і часткове ім'я), що у своїй основі відповідає сучасним категоріям загального, особливого і одиничного.
В іонійській філософії стародавніх греків наявні спроби виявити емпіричні джерела тих образів і понять, які залучались до наукового пояснення світу.
Арістотель був першим філософом, який обрав категорії мислення об'єктом всебічного дослідження. Ввів термін «категорія», що значить «висловлювання», «пояснення», «рішення». Поняття, писав він, не є причиною існування речі, але річ певним чином є причиною істинності поняття. На основі йього виступав проти піфагорейців, вважаючи, що число є лише абстрагування від реальних речей. Одним із перших у науці подає систему найзагальніших понять: виділяє десять категорій: сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, розташування, володіння, дія, страждання. Однак дана система не відтворювала їх справжнього взаємозв'язку, оскільки повністю базувалась на формально-логічних принципах.
Подальша розробка питання про природу понять і категорій розпочалася лише з виникненням науки Нового часу. Ф.Бекон у теорії пізнання виходив з досвіду, з експерименту. Він вперше поставив питання про зв'язок наукового знання з практикою. Недолікоом було те, що він зводив практику повністю до сфери відношень людини до природи.
І.Кант поставив питання про характер і специфіку мислення. Аналізуючи природу понять і категорій, Кант відстоює їхню апріорність, незалежність від зовнішнього світу і соціального досвіду. У Канта об'єкт пізнання починається з процесу пізнання і завершується ним. Кант трактував поняття і категорії як вічні, незмінні форми мислення, відривав їх від об'єктивного змісту.
Головним у вченні Гегеля про категорії є те, що він вказує на їх змістовність і діалектичність. Якщо Кант розглядає поняття і категорії як апріорні форми, а Фіхте виводить їх із абсолютного суб'єкта, то Гегель доводив, що вони є основні визначеності самого буття, яле не як засіб пізнання світу, а як ступені розвитку у самопізнанні абсолютної ідеї. Зокрема, він підкреслював об'єктивність самої думки, її форми і законів.
Серед недоліків підходу метафізичного матеріалізму слід назвати такі, як: нерозуміння ними практики, як основи виникнення людського знання і тих логічних форм (понять і категорій), у яких воно фіксується; нерозуміння діалектики історичного і логічного, раціонального і чуттєвого.
Представники матеріалістичної діалектики виходили з того, що наукові абстракції (тобто поняття і категорії) виникають в процесі практично-матеріальної діяльності людини. Ці абстракції за своїм змістом є об'єктивними, а за формою - суб'єктивними. Марксизм визначив діалектико-матеріалістичний зміст категорії «практика». Він розглядав практику не ізольовано від об'єктивних законів розвитку природи і суспільства, а у тісному зв'язку з ними. З точки зору сучасного матеріалізму, ідея, наукове поняття є відображенням об'єктивної реальності в свідомості людини в процесі її практичної діяльності. З його позицій, всі ідеї здобуті з досвіду. Вони є відображенням дійсності, вірним чи викривленим. Філософські категорії не виводяться індуктивне або ще яким-небудь формально-логічним шляхом, а формуються через узагальнення усього досвідного знання.