- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.9. Соціально-історичний постір і час
- •2.8.Особливост біологічного простору-часу
- •2 .10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.18. Соціально-практична природа пізнання
- •2.19. Дiалектичний характер процесу пiзнання
- •2.20. Специфіка соціального пізнання
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.23. Проблема істинни в пізнанні та бутті людини.
- •2.24. Поняття методу та методології співвідношення філос., загальнонаук. Та спец-наук. Методолгії
- •2.25. Емпiричний I теоретичний рiвнi пiзнання, їх відмінність за предметом, методом і формами пізнання
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
На сьогодні існує декілька думок стосовно класифікації методів наукового пізнання. Тепер більшість науковців схиляються до думки, що більш вдалою є класифікація, яка базується на теоріях середнього рівня, автором яких є американський мислитель Р. Мертон. Цей філософ і соціолог прийшов до висновку, що існує не два емпіричний і теоретичний, а три рівні наукового пізнання: емпіричним посередній, або емпірично-теоретичний, і власне теоретичний. Відповідні методи наукового пізнання діляться на: а) методи емпіричного рівні дослідження; б) методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях; в) методи теоретичного рівня. До методів теоретичного рівня пізнання відносять такі методи пізнання.
Метод сходження від абстрактного до конкретного. В історії філософії абстрактне розумілось як результат мислення, а конкретне як багатоманітність чуттєво сприйнятих речей і явищ. Гегель вперше довів, що сходження від абстрактного до конкретного — це метод, який виражає рух теоретичної думки від абстракцій в їх найбільш загальній формі до все більш повного, різноманітного і цілісного відтворення предмета або явища. Сходження на рівні абстрактно-теоретичного мислення відтворює генезис досліджуваного об'єкта, розкриває особливості його формування.
Єдність історичного і логічного. Ці філософські категорії виражають співвідношення реального процесу і його відображення в теоретичному мисленні. Історичне — це реальний історичний процес розвитку природи, суспільства у всій його багатоманітності відтінків, історичних дат і подій, Це спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в хронологічній послідовності і конкретності. Логічне — це те ж саме історичне, але абстраговане від конкретних історичних процесів, яке виражає в теоретичній формі напрямок розвитку. Історичне дослідження своїм завданням ставить розкриття ролі, яку окремі елементи відіграють у складі розвиненого цілого, а логічне має за мету окреслити закони розвитку взагалі, не вдаючись у подробиці і конкретику.
Системно-структурний аналіз. Завдяки цьому методові передбачається вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так і його складників. Він застосовується при дослідженні надто складних явищ у фізиці, біології, в суспільних, технічних та сільськогосподарських науках.
Дослідник розпочинає вивчення об'єкта з властивостей, характерних для певної структури. При цьому спочатку враховуються їх зовнішні зв'язки з властивостями інших елементів структури. Після детального вивчення саме цієї частини структури вивчається інший її елемент, а потім аналізуються внутрішні зв'язки між усіма елементами об'єкта. При цьому визначається їх кореляція з зовнішніми факторами. Такий підхід дозволяє максимально уникнути помилок у дослідницькому процесі і разом з тим дає можливість побачити об'єкт у його цілісності.
2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
Згідно сучасної класифікація, яка базується на теоріях середнього рівня, автором яких є американський мислитель Р. Мертон. Виділяють не два емпіричний і теоретичний, а три рівні наукового пізнання: емпіричним посередній, або емпірично-теоретичний, і власне теоретичний. Відповідні методи наукового пізнання діляться на: а) методи емпіричного рівні дослідження; б) методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях; в) методи теоретичного рівня. До методів емпірично-теоретичного рівня пізнання відносять такі методи пізнання.
Аналіз і синтез. Ці методи наукового дослідження використовуються на всіх етапах пізнання. Аналіз і синтез визначаються як процес уявного поділу об'єкта на частини з метою докладного вивчення кожної з них і також уявного їх об'єднання в цілісне.
Індукція і дедукція. Індукція — це форма умовиводу і метод наукового дослідження який характеризує перехід від одиничного до загального (повна індукція , популярна індукція, наукова індукція).
Дедукція. Це метод, який характеризує перехід від загального до одиничного, коли на основі загального логічним шляхом з одних істинних положень з необхідністю виводиться інше істинне положення.
Абстрагування. Це мислиме «виривання» окремого предмета або явища з метою докладного його вивчення, а потім такого ж мисленного вставляння в систему, в якій він взаємодіє з іншими її елементами.
Одними з основних є методи аналогії та моделювання. Аналогія — це такий метод наукового дослідження, коли на основі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за іншими ознаками. Моделювання — це опосередкований метод наукового пізнання. Воно широко використовується там, де безпосереднє вивчення властивостей предмета чи явища складає певні труднощі, а іноді — взагалі недоцільне.
Формалізація. Змістом методу формалізації є заміна словесної форми символами, формулами і т.д.
Одним із методів практичного пізнанная системно-структурний аналіз. Завдяки цьому методові передбачається вивчення об'єкта як в цілісності його структури, так і його складників. Він застосовується при дослідженні надто складних явищ у фізиці, біології, в суспільних, технічних та сільськогосподарських науках.
Дослідник розпочинає вивчення об'єкта з властивостей, характерних для певної структури. При цьому спочатку враховуються їх зовнішні зв'язки з властивостями інших елементів структури. Після детального вивчення саме цієї частини структури вивчається інший її елемент, а потім аналізуються внутрішні зв'язки між усіма елементами об'єкта. При цьому визначається їх кореляція з зовнішніми факторами. Такий підхід дозволяє максимально уникнути помилок у дослідницькому процесі і разом з тим дає можливість побачити об'єкт у його цілісності.