- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.9. Соціально-історичний постір і час
- •2.8.Особливост біологічного простору-часу
- •2 .10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.18. Соціально-практична природа пізнання
- •2.19. Дiалектичний характер процесу пiзнання
- •2.20. Специфіка соціального пізнання
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.23. Проблема істинни в пізнанні та бутті людини.
- •2.24. Поняття методу та методології співвідношення філос., загальнонаук. Та спец-наук. Методолгії
- •2.25. Емпiричний I теоретичний рiвнi пiзнання, їх відмінність за предметом, методом і формами пізнання
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
В сучасному розумінні діалектика – це вчення про універсальні закони розвитку і взаємозв’язку предметів і явищ природи, суспільства і людського мислення.
Під принципами або вимогами науки слід розуміти базові, визначальні положення, у яких відображаються і узагальнюються найбільш важливі та суттєві сторони пізнавальної і практичної діяльності людини. Принцип - це не сума довільних правил. Вони є відображенням об'єктивного світу в мисленні, підсумком пізнавальної і практичної діяльності людства.
До загальних принципів діалектики слід віднести такі, як: принципи розвитку і зв'язку; принцип об'єктивності; принцип конкретно-історичного підходу у вивченні явищ; принцип виявлення основної ланки у ланцюгу історичних подій; принципи єдності історичного і логічного, абстрактного і конкретного та ін.
Принцип розвитку вимагає при визначенні сутності того чи іншого явища розглядати його не у готовому і незмінному вигляді, а у русі, саморозвиткові, як воно виникло, як розвивалося, чим воно стало тепер.
Принцип загального зв'язку. У відповідності із цим принципом, у світі немає ізольованих один від одного предметів, процесів, явищ. Будь-яке явище становить собою єдність чисельних сторін, властивостей, зв'язків і відношень. Тому в процесі наукового пізнання необхідно враховувати всі сторони явищ у їх єдності та взаємозв'язку і проводити всебічний аналіз.
Принцип загального зв'язку явищ визнається як матеріалістичною, так й ідеалістичною філософією. Ідеалістичне розуміння єдності світу базується на визнанні або світового розуму (Гегель), або людської свідомості (Берклі, Юм). Для матеріалістичної діалектики основою цього зв'язку є матерія. Загальний зв'язок виражає матеріальну єдність світу: всі явища належать до єдиного матеріального світу, є проявом матерії, яка рухається, розвивається.
Принцип об'єктивності випливає з того факту, що предмети, тіла, процеси і відношення та зв'язки між ними існують об'єктивно, незалежно від суб'єкта, який пізнає.
Принцип конкретно-історичного аналізу явищ. Діалектика виходить з того положення, що немає істини абстрактної, вона завжди конкретна. Вимога конкретно-історичного аналізу зводиться до того, що явища необхідно розглядати у їх залежності від конкретних умов, з урахуванням місця, часу та етапу його розвитку.
Принцип визначення основної ланки у ланцюгу історичних подій. Це положення випливає із всезагального зв'язку і розвитку явищ світу. Під головною (основною) ланкою у ланцюгу подій слід розуміти визначальні, найважливіші явища, від яких залежать всі інші.
Принцип єдності історичного і логічного ставить вимогу: з чого починається історія предмету, з того повинна починатись і логіка його вивчення. Історичне передує логічному. Логіччне - абстрактне вираженнря в мисленні властивостей мат. світу, а історичне - не тільки відображення історії дійсності, але й історії процесу пізнання.
Принцип руху мислення від конкретного до абстрактного вперше був розглянутий Гегелем. Він вважав, що вищі ступені пізнання стають дедалі багатшими, конкретнішими завдяки тому, що вони містять у собі результати як попередніх, так і нових знань. Пізнання, основою якого є практика, розгортається від речово-конкретного у бутті через логічні абстракції до конкретно-абстрактного у мисленні.