58

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи розподілу та кооперації управлінської праці……………………………………………………………..5

1. Природа та особливості управлінської праці. Сутність і значення розподілу та кооперації управлінської праці…………………………………5

2. Основні види та принципи розподілу та кооперації управлінської праці………………………………………………………………………………11

3. Методика дослідження……………………………………………20

РОЗДІЛ 2. Дослідження розподілу та кооперації управлінської праці в організації……………………………………………………………………….24

2.1. Організаційно-економічні умови діяльності організації……...24

2.2. Аналіз організаційної структури і структури управління підприємства……………………………………………………………………33

2.3. Аналіз розподілу та кооперації управлінської праці в апараті управління організації…………………………………………………………39

РОЗДІЛ 3. Напрями вдосконалення розподілу та кооперації управлінської праці в організації…………………………………………..…………………..43

3.1. Вдосконалення організації управлінської праці………………….43

3.2. Організація командної роботи…………………………………….46

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..57

ВСТУП

Управлінська діяльність – один із найважливіших факторів функціонування й розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється відповідно до об’єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв'язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.

Актуальність теми моєї курсової роботи «Розподіл і кооперація управлінської праці» визначається тим, що саме розподіл праці викликав відділення один від одного різних професій і занять, що сприяло в першу чергу збільшенню продуктивності і чим вище ступінь промислового розвитку країни, тим більший такий поділ. Те, що в стані нерозвиненого суспільства становить роботу однієї людини, то в більш розвиненому – виконується кількома. Праця, необхідна для виробництва якого-небудь предмета завжди розподіляється між великою кількістю людей. Поділ праці, виступаючи в різних видах і формах свого прояву, є визначальною передумовою розвитку товарного виробництва і ринкових відносин, тому що концентрація трудових зусиль на виробництві вузького кола продукції або на окремих її видах змушує товаровиробників вступати у відносини обміну з метою отримання благ, яких їм бракує.

Досвід функціонування організацій засвідчує, що їх економічне зростання на певних етапах розвитку відбувається завдяки ринковим трансформаціям в економічній сфері держави та відповідним структурним зрушенням в діяльності підприємств зокрема. Особливість їхнього загального менеджменту полягає в тому, що колишні управлінські схеми вже не працюють, а сучасні ринкові підходи та методи ще неможливо повністю використовувати. Нові умови господарювання вимагають від власників та менеджерів уміння розробляти дієву стратегію і тактику розвитку своєї організації. Її результативність визначається багатьма факторами.

Одним з них є вміння менеджерів організовувати не тільки працю підлеглих, а й свою особисту працю. Тому в сучасних умовах підвищується актуальність питань, пов’язаних з раціональною організацією управлінської праці. Особливо актуально постає ця проблема на сільськогосподарських підприємствах, концентрація яких на території Вінницької області досить велика, і вони вносять вагомий внесок в розвиток економіки харчової промисловості України в цілому.

Тому не випадково недоліки і упущення діяльності менеджерів більше позначаються на результатах виробництва, ніж недоліки в роботі безпосередніх виконавців (машиністів, операторів та ін.). При недоліках у роботі апарату управління знижується індивідуальна продуктивність праці не тільки робітників, а й усього колективу.

Метою даної курсової роботи є дослідження розподілу та кооперації праці на ПСП “Перемога”.

Відповідно до визначеної мети в даній роботі планується вирішити такі основні завдання:

• Розглянути поняття, види та значення розподілу праці;

• Розглянути поняття і дати характеристику кооперації;

• Дослідити розподіл і кооперацію праці у ПСП “Перемога”

• розробка методичних рекомендацій щодо вдосконалення розподілу та кооперації управлінської праці на підприємстві.

Теоретичною й методологічною основами роботи є фундаментальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і закордонних вчених-економістів, які стосуються проблем організації управління підприємством.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є безпосередньо розподіл та кооперація управлінської праці.

Дана курсова робота складається із трьох розділів та висновків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗПОДІЛУ ТА КООПЕРАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

1. Природа та особливості управлінської праці. Сутність і значення розподілу та кооперації управлінської праці

Управлінська праця - це особливий вид людської діяльності, в якій відображується реальна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних факторів суспільної діяльності людей. Управлінська праця безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва, і цим забезпечує необхідні умови для його розвитку. Тому її оцінка є особливим і складним процесом В сучасній науковій думці є багато підходів до визначення основнихкатегорій управлінської праці.

Завадський Й.С. стверджує, що управлінська праця є видом людської діяльності, в якій відображується реальна взаємодія об’єктивних і суб’єктивних факторів суспільної діяльності людей [5, с. 91].

Управлінська праця безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва і цим забезпечує необхідні умови для його розвитку.

А.В. Шегда висвітлює питання управлінської праці як різновиду розумової праці, яка безпосередньо не виступає творцем матеріальних благ, але є невід’ємною частиною праці сукупного працівника, а тому і є продуктивною працею. Автор вважає, що основною метою управління є створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т.ін.) для виконання задач організації, а також координація та узгодження спільної діяльності робітників заради досягнення конкретних запланованих результатів.

Отже, управління – це, насамперед, робота з людьми, а їх трудова діяльність служить об’єктом керуючого впливу [10, с. 86].

У процесі управління його суб’єкти вирішують найрізноманітніші проблеми – організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

В працях Г.В. Осовської організація управлінської праці є результатом

упорядкованої діяльності і невід’ємною складовою частиною управління [1, с. 126]. Безпосередньою метою управління працею є координація спільних зусиль колективу і забезпечення погоджених дій його членів, спрямованих на

досягнення конкретних запланованих результатів. Знаряддям управлінської праці є засоби оргтехніки. Специфіка предмета управління праці, безпосередня мета, засоби цієї праці зумовлюють її специфічний характер і зміст.

Ф.І. Хміль під організацією управлінської праці розуміє порядок, правила службової поведінки в апараті управління, спрямовані на виконання поточних та перспективних завдань керівниками, фахівцями та іншими працівниками управління відповідно до діючих посадових інструкцій та положень про структурні підрозділи [9]. Організація праці в апараті управління ґрунтується на розробці комплексу регламентів, які визначають місце і роль кожного структурного підрозділу апарату управління і кожного працівника в системі управління, порядок взаємозв’язків між ними, норми взаємовідносин у середині апарату управління, форми впливу на діяльність об’єкта управління способи контактів з навколишнім середовищем.

Л.В. Балабанова та О.В. Сардак вважають, що управлінська праця – це вид суспільної праці, основним завданням якого є забезпечення цілеспрямованої, скоординованої діяльності як окремих учасників спільного трудового процесу, так і трудових колективів в цілому [2, с. 4].

Н.І. Кабушкін вважає, що продуктом діяльності управлінської праці є

рішення, і управлінських працівників правомірно віднести до найбільш активної частини трудового колективу, який бере участь у створенні матеріального продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші колективи. Тому ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Проте слід враховувати, що, на відміну від фізичної, цілі управлінської праці, засоби їх досягнення, а також результати є менш визначеними [6]. Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці її якості не можна залишати поза увагою ту обставину, що результати цієї праці у великій мірі опосередковуються її колективною діяльністю.

І.Н. Герчикова стверджує, що істотна особливість управлінської праці

полягає в тому, що вона пов’язана з перетворенням інформації як специфічного предмета праці, тоді як діяльність працівників виробничих спеціальностей спрямована на численні предмети праці і пов’язана з перетворенням предметів праці у продукти споживання. До особливостей управлінської праці, як вважає автор, треба віднести опосередкування і дистанційність менеджменту об’єктами і процесами, необхідність одночасного керівництва відношеннями людей до засобів виробництва і, нарешті, управління засобами виробництва [3, с. 380].

Виходячи з вищезазначеного, пропонується таке визначення поняття

«управлінська праця» – це трудова, творча діяльність менеджера, яка пов’язана з координацією та регулюванням діяльності підлеглих шляхом перетворення інформації в управлінські рішення.

Основні завдання управління полягають у визначенні цілей організації і створенні необхідних умов (економічних, організаційних, технічних соціальних, психологічних та ін.) для їхньої реалізації, «встановленні гармонії» між індивідуальними трудовими процесами, координації спільної діяльності працівників.

Перша особливість управлінської праці полягає в тому, що вона безпосередньо не створює певних споживчих вартостей, а здійснює регульований вплив на процес виробництва і цим забезпечує необхідні умови для його розвитку.

Продуктом діяльності управлінської праці є рішення, і управлінських працівників правомірно віднести до найбільш активної частини трудового колективу, що бере участь у створенні матеріального продукту за рахунок впливу на матеріальні елементи виробництва і через інші колективи. Тому ефективність цієї праці може визначатися виробничими результатами. Проте слід враховувати, що, на відміну від фізичної, цілі управлінської праці, засоби їх досягнення, а також результати є менш визначеними.

Управлінська праця здійснюється в широкому діапазоні умов, не має прямих вимірників, і це ускладнює оцінку її ефективності. При оцінці її якості не можна випускати з виду ту обставину, що результати цієї праці у великій мірі опосередковується її колективною діяльністю [12].

Друга особливість управлінської праці полягає в тому, що вона пов'язана з перетворенням інформації, тоді як діяльність виробничих робітників спрямована на численні предмети праці (сировина, пальне, запасні частини) і пов'язана з перетворенням предметів праці у продукти споживання.

Управлінська праця характеризується іншими специфічними особливостями, зокрема складністю порівняння її затрат з результатами, визначення розміру корисного ефекту, а також переважанням у більшості трудових процесів елементів розумової діяльності, перенесенням центру ваги на психічні процеси сприйняття, запам'ятовування і мислення.

Третя особливість управлінської праці полягає в тому, що вона потребує спеціалістів більш високої кваліфікації і характеризується більшою складністю.

Ступінь складності управлінської праці залежить від характеру функцій, що виконуються, та ієрархічного рівня менеджменту, чисельності підлеглих, їх кваліфікації, рівня розвитку і складностівиробництва, напруженості планових завдань, ресурсної забезпеченості тощо. Потрібно раціонально розподіляти управлінські роботи за складністю відповідно до кваліфікації виконавців, щоб одна людина не займалася справою, яку може виконувати інший, менш кваліфікований працівник, що займає менш оплачувану посаду.

Четверта особливість праці менеджерів в тому, що управлінська праця як різновид розумової характеризується слабкою фізичною енергоємністю і водночас високим рівнем використання енергії блоків пам'яті людини і психічною напруженістю. Тому слід більше уваги приділяти умовам, за яких відбувається процес управлінської праці, механізувати й автоматизувати її процеси.

П’ята особливість полягає в наступному. На відміну від фізичної, розумова праця часто триває і в неробочий час, причому іноді поза волею людини відбувається пошук альтернатив розв'язання складних проблем і використовуються інші операції.

Шостою особливістю праці менеджерів є її специфічно виражений творчий характер, пов'язаний з постійним пошуком і розв'язанням завдань, на які не завжди можна знайти відповіді, керуючись тільки досвідом.

Слід зазначити, що важливою передумовою застосування оцінки персоналу на підприємстві є те, що оцінка персоналу має на своїй меті вивчити ступінь підготовленостіпрацівника до виконання виключно того виду діяльності, яким він займається, виявити рівеньйого потенційних можливостей з метою оцінки перспектив зростання або розробки кадрових заходів, необхідних для досягнення цілей кадрової політики [2, c. 162].

Раціональна організація управлінської праці вимагає відповідних форм її розподілу і кооперації.

Розподіл управлінської праці - це об’єктивний процес відокремлення її видів у самостійні сфери трудової діяльності різних груп управлінських працівників.

Значення розподілу праці на підприємствах різних форм власності дозволяє господарюючому суб'єкту знизити витрати виробництва, коли менш складні елементи трудового процесу виконує менша чисельність працівників більш низької кваліфікації, що призводить до заощадження коштів, які можна використати для механізації або автоматизації діяльності, яке приведе до істотного зростання продуктивності праці. Здійснюючи раціональний поділ праці підприємством досягається встановлення правильних пропорцій у чисельності окремих груп робітників на підприємстві, відокремленні одних видів трудових процесів від інших та встановленні між ними певних кількісних співвідношень.

Розвиток поділу праці на кожному підприємстві відбувається індивідуально, але спрямований на вирішення завдання щодо розподілу робіт між виконавцями, розстановкою робітників та визначенням для них видів робіт.

Кооперація праці являє собою об’єднання, взаємодію групи робітників в процесі спільного виконання взаємопов’язаних трудових процесів.

Оскільки кооперація виступає матеріальною основою об’єднання людей в спільному трудовому процесі, особливу актуальність має аналіз теоретичних аспектів її розвитку, що вимагає як нового переусвідомлення спадщини і уроків минулого, так і узагальнення змін, що відбуваються в економіці і в суспільстві загалом .

Виникає необхідність осмислення нових підходів до кооперації, яка об’єднує людей в колективи за принципом не примушення, а добровільності.

Як саме буде здійснюватися розвиток кооперації праці на підприємстві залежить від того чи розвивається останнє, чи впроваджуються на ньому передові технології, чи застосовуються досягнення науково-технічного прогресу. Вибір оптимального варіанта кооперації праці в умовах протидії різних факторів, характерних для кожного виробничого процесу, повинен ґрунтуватися на досягненні оптимальної рівноваги, що забезпечує найбільш ефективне досягнення поставленої цілі [3, c. 113].