§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона

Своєрідною відповіддю на проект Ф.Науманна була пропозиція «Нової Європи» відомого анґлійського вченого-славіста Р.Сетон-Вотсона. Присвятивши себе в роки Першої cвітової війни та повоєння політичній діяльності й цивільній службі, він провадить величезну роботу, спрямовану на підтримку незалежності слов’янських націй, що з’являлися на світ з-під уламків Російської, Австро-Угорської та Оттоманської імперій. Сетон-Вотсон був відвертим прихильником безумовної самостійності України.

Ще в передвоєнні місяці 1914 р. Сетон-Вотсон мав намір відвідати Росію аби з’ясувати позиції урядових кіл щодо майбутнього України, Польщі та Фінляндії, проте відмовився від поїздки, збагнувши з російської преси та зустрічей з провідними слов’янськими діячами різних політичних та ідеологічних спрямувань її цілковиту безперспективність: «Єдиний шлях, яким я можу привернути до себе ... офіційну й більшість неофіційної Росії, є Totschweigen (смертельна мовчанка. — Авт.) щодо українського питання й зречення фінів. Dafuer bin ich nicht zu haben (У цьому я не бажаю брати участі. — Авт.)» 82. Влітку цього ж року у Львові Сетон-Вотсон зустрічався з М.Грушевським, І.Франком, А.Шептицьким, К.Левицьким, С.Бараном, іншими видатними українцями. Сетон-Вотсон добре знав українську історію, високо поціновував українську культуру; Шевченка він називав «рутенським Бернсом» 83, Шептицького шанував за те, що «всю свою енерґію він присвятив справі поширення освіти, вихованню активного й пристрасного патріотичного кліру, плеканню мистецтва, літератури, політичної думки» 84; біографи Сетон-Вотсона стверджують, що завжди «боротьба українців... супроти уряду Санкт-Петербурґа зустрічала його міцну підтримку» 85. У заснованому ним у жовтні 1916 р. й редаґованому спільно з Т.Г.Масариком часописі «Нова Європа», в численних виступах в інших засобах масової інформації Сетон-Вотсон обстоює ідею «Нової Європи» 86 історичними, культурними, економічними, географічними, військово-політичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщі, Литви, інших держав відповідатиме довготривалим інтересам Європи, здійснить мрію багатьох народів про державну незалежність.

У вересні 1917 року, розглядаючи в статті «Проблема України» ситуацію навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однією з головних причин, що призвели до Першої світової війни (вперше про це він скаже в жовтні 1916 р. 87; перебіг війни довів, що надалі іґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застаріла проблема Європи, «про що свідчать численні книги, присвячені українським подіям, що були надруковані анґлійською вже XVII століття» 88.

Вдаючися до аналізу українсько-російських відносин, Сетон-Вотсон доходить висновку, що витоки негараздів належить шукати в Переяславських угодах, адже «неможливо уявити собі більшого контрасту політичних світоглядів, ніж той, що існував між цими двома сторонами. З одного боку, стояла стара Москва, в якій автократія, міцна вже за напівтатарських днів, здобула додаткової моці методами, запозиченими із Заходу; з другого — вільно зіткана республіканська організація, оперта на сутнісно демократичні місцеві інституції. Як неможливо, щоб поєдналися вогонь з водою, так один із цих супротивних типів уряду був приречений на підпорядкування другому; за умов XVIII століттяя перемога царату була ... невідворотна» 89.

Після унаочнення подіями 1917–1918 рр. намірів росіян щодо неросійських народів і вияву достеменного змісту російської революції Сетон-Вотсон активно пропаґує необхідність мілітарного втручання в російські справи, яке б не лише зберегло мир у Європі й сприяло загальному роззброєнню, а й, спричинивши відновлення цивільного порядку й демократії, служило б інтересам насамперед самої Росії 90; російська революція для нього — неґація політичних принципів анґлійської, американської та французької революцій, «підміна в найширшому масштабі Власності Крадіжкою» 91.