- •Українська державність у XX столітті
- •Політична думка
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
Своєрідною відповіддю на проект Ф.Науманна була пропозиція «Нової Європи» відомого анґлійського вченого-славіста Р.Сетон-Вотсона. Присвятивши себе в роки Першої cвітової війни та повоєння політичній діяльності й цивільній службі, він провадить величезну роботу, спрямовану на підтримку незалежності слов’янських націй, що з’являлися на світ з-під уламків Російської, Австро-Угорської та Оттоманської імперій. Сетон-Вотсон був відвертим прихильником безумовної самостійності України.
Ще в передвоєнні місяці 1914 р. Сетон-Вотсон мав намір відвідати Росію аби з’ясувати позиції урядових кіл щодо майбутнього України, Польщі та Фінляндії, проте відмовився від поїздки, збагнувши з російської преси та зустрічей з провідними слов’янськими діячами різних політичних та ідеологічних спрямувань її цілковиту безперспективність: «Єдиний шлях, яким я можу привернути до себе ... офіційну й більшість неофіційної Росії, є Totschweigen (смертельна мовчанка. — Авт.) щодо українського питання й зречення фінів. Dafuer bin ich nicht zu haben (У цьому я не бажаю брати участі. — Авт.)» 82. Влітку цього ж року у Львові Сетон-Вотсон зустрічався з М.Грушевським, І.Франком, А.Шептицьким, К.Левицьким, С.Бараном, іншими видатними українцями. Сетон-Вотсон добре знав українську історію, високо поціновував українську культуру; Шевченка він називав «рутенським Бернсом» 83, Шептицького шанував за те, що «всю свою енерґію він присвятив справі поширення освіти, вихованню активного й пристрасного патріотичного кліру, плеканню мистецтва, літератури, політичної думки» 84; біографи Сетон-Вотсона стверджують, що завжди «боротьба українців... супроти уряду Санкт-Петербурґа зустрічала його міцну підтримку» 85. У заснованому ним у жовтні 1916 р. й редаґованому спільно з Т.Г.Масариком часописі «Нова Європа», в численних виступах в інших засобах масової інформації Сетон-Вотсон обстоює ідею «Нової Європи» 86 історичними, культурними, економічними, географічними, військово-політичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщі, Литви, інших держав відповідатиме довготривалим інтересам Європи, здійснить мрію багатьох народів про державну незалежність.
У вересні 1917 року, розглядаючи в статті «Проблема України» ситуацію навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однією з головних причин, що призвели до Першої світової війни (вперше про це він скаже в жовтні 1916 р. 87; перебіг війни довів, що надалі іґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застаріла проблема Європи, «про що свідчать численні книги, присвячені українським подіям, що були надруковані анґлійською вже XVII століття» 88.
Вдаючися до аналізу українсько-російських відносин, Сетон-Вотсон доходить висновку, що витоки негараздів належить шукати в Переяславських угодах, адже «неможливо уявити собі більшого контрасту політичних світоглядів, ніж той, що існував між цими двома сторонами. З одного боку, стояла стара Москва, в якій автократія, міцна вже за напівтатарських днів, здобула додаткової моці методами, запозиченими із Заходу; з другого — вільно зіткана республіканська організація, оперта на сутнісно демократичні місцеві інституції. Як неможливо, щоб поєдналися вогонь з водою, так один із цих супротивних типів уряду був приречений на підпорядкування другому; за умов XVIII століттяя перемога царату була ... невідворотна» 89.
Після унаочнення подіями 1917–1918 рр. намірів росіян щодо неросійських народів і вияву достеменного змісту російської революції Сетон-Вотсон активно пропаґує необхідність мілітарного втручання в російські справи, яке б не лише зберегло мир у Європі й сприяло загальному роззброєнню, а й, спричинивши відновлення цивільного порядку й демократії, служило б інтересам насамперед самої Росії 90; російська революція для нього — неґація політичних принципів анґлійської, американської та французької революцій, «підміна в найширшому масштабі Власності Крадіжкою» 91.