Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kolokvium_UKRAYiNS_KA_DERZhAVNIST_U_XX_STOLITTI...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
755.71 Кб
Скачать

§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна

В умовах світової війни, що вже розпочалася, розмежування румунських та українських земель не могло бути остаточним. Плани нової експансії в Бухаресті були вельми популярні і стимулювалися Берліном. Румунія, змушена за Віденським протоколом від 30 серпня 1940 р. віддати хортистській Угорщині частину Трансільванії, одночасно дістала від Гітлера недвозначні обіцянки компенсації за рахунок України.

Встановлення військово-фашистської диктатури І.Антонеску прискорило приєднання Румунії до держав «осі». 23 листопада 1940 р. уряд Румунії підписав Троїстий пакт. До травня 1941 р. між Гітлером і Антонеску були погоджені всі питання спільних дій проти СРСР. Румунії в разі перемоги у війні було обіцяно Бессарабію, Північну Буковину та південні райони України.

Істотну роль у розробці геополітичних концепцій правлячих кіл Румунії напередодні Другої світової війни відіграли праці І.Ністора «Румуни за Дністром», «Трансністрянські румуни», «Давність румунських поселень по той бік Дністра» 18. Вони готували громадську думку до загарбання цих земель. 10 липня 1942 р. І.Ністор виголосив доповідь «Геополітичні і культурні аспекти в Трансністрії», сповнену захоплення від того, що «політичні події останнього часу, в тісному органічному зв’язку з воєнними діями, які відбуваються, створили нову ситуацію по той бік Дністра», що між фашистською Німеччиною і королівською Румунією «досягнуто конкретного територіального розмежування і набуто підтримку для створення нової румунської провінції, названої Трансністрією», а «адміністрація Трансністрії може спиратися на старі етнічні, політичні і культурні основи» цього краю 19.

Воєнні успіхи першого етапу війни породили й ще масштабніші домагання щодо українських земель. Газета «Уніря» вимагала встановити кордон «на Дніпрі або далі». Коли ж німецькі й румунські війська дійшли до Волги, бухарестська газета «Курентул» писала, що кордон Румунії повинен проходити... по Уралу і таким чином забезпечити створення «румунської імперії до воріт Азії» 20. У хід були пущені різні псевдонаукові геополітичні і геоісторичні теорії. Г.Бретіану, наприклад, висунув тезу про так званий «простір безпеки» румунської держави, яка фактично повторювала ідеї німецького фашизму про «життєвий простір».

Румунські фашисти розраховували на практичну допомогу гітлерівців у захопленні чужих земель, в тому числі й українських. Військові поразки гітлерівців не тільки перекреслили румунські плани загарбань, а й привели до швидкого падіння фашистського режиму в Румунії.

§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин

Повоєнне вреґулювання зафіксувало румунсько-радянський кордон за станом на 1 січня 1941 року. Його буковинська частка, як і дільниця в районі гирла Дунаю, загалом відповідала історичним реаліям та етнічному складу населення. Але десятки тисяч українців все ж залишалися в становищі національної меншини в Румунії.

З приходом до влади народно-демократичного уряду, керівна роль у якому належала комуністичній партії, відбулися суттєві зміни в румунсько-радянських відносинах. Україна не була їх суб’єктом. Офіційною доктриною в практиці міжнародних відносин і національному питанні Румунії стала теорія «пролетарського інтернаціоналізму».

В перші повоєнні роки були зроблені певні кроки на шляху перегляду концепції національно-територіальної належності північної частини Буковини і Бессарабії. В працях румунських істориків академіка М.Роллера, К.Кушнір-Михайлович, П.Константинеску-Яшь, В.Лівяну та інших відзначалось, що королівська Румунія, «користуючись важким становищем молодої радянської республіки», «окупувала» Бессарабію і Північну Буковину; визнавалось, що «українські селяни Північної Буковини чинили опір румунським окупантам» 21.

Етнополітика Румунської комуністичної партії була досить суперечлива. У другій половині 40-х і протягом 50-х років у Румунії чимало робилося для відродження національних меншин, розвитку їх мов і культур. Були відкриті українські школи практично в усіх селах і містах, де проживали українці, діяли дві педагогічні школи, які готували вчителів для українських шкіл. У 1952 р. на філологічному факультеті Бухарестського університету створюється українське відділення. Спостерігалось піднесення культурної діяльності, зародилася українська література переважно саме в рядах молодої інтеліґенції. Певний внесок у цей процес зробила двотижнева газета «Новий вік», що почала виходити українською мовою з травня 1949 р. У 40–50-ті роки в Румунії видаються українською мовою шкільні підручники, художня та суспільно-політична література. В місцевостях, де проживали українці, були відкриті українські клуби і бібліотеки. При них працювали хорові, драматичні та інші самодіяльні колективи, що користувались популярністю і серед румунського населення. Почала розвиватися й українська художня література. Твори поетів О.Мельничук, І.Шмуляка, Г.Клемпуша, В.Боршая, Ю.Павлиша, прозаїків І.Федька, С.Яцентюка, К.Регуша та інших відомі не тільки в Румунії, а й за її межами. У той же час сербська національна меншина Румунії піддається терору і репресіям.

З формуванням так званої «незалежної політичної лінії» стали переглядатися раніше сформульовані у партійних документах позиції з національного питання і міжнаціональних відносин.

У травні 1966 р. Н.Чаушеску в доповіді, присвяченій 45-річчю створення Румунської Комуністичної партії, піддав критиці визначення Румунії як багатонаціональної країни та висунув тезу про «унітарну національну державу» 22.

Ці вказівки знайшли широке висвітлення в історичній і суспільно-політичній літературі, виданій в Румунії починаючи з середини 60-х років. Процес перегляду на корінні питання національної історії та стосунків Румунії з сусідніми країнами проходив інтенсивно і в основному завершився офіційним закріпленням «нової історичної концепції», відображеної в ретроспективному огляді історії Румунії, включеному в Програму РКП. В цьому «ретроспективному огляді» отримали концентрований вираз основні ідеї і тези теорії «континуїтету» румунської історії в Карпато-Дунайському басейні. Мета цієї «теорії» полягала в тому, щоб довести «історичне» право Румунії на території Бессарабії і північної частини Буковини. Ця концепція стала серцевиною всієї ідеологічної політико-виховної роботи РКП.

Для згуртування населення навколо румунського керівництва, підтримки його «самостійного», «незалежного» політичного курсу в масово-політичній роботі широке розповсюдження отримали деякі націоналістичні ідеї румунської історіографії, зокрема наробки міжвоєнного і воєнного періоду.

Ідеологічна робота була спрямована на виховання населення в дусі «національного патріотизму» і, безумовно, сприяла формуванню в багатьох румун націоналістичних почуттів. Але ж націоналізм і шовінізм, цілеспрямована румунізація національних меншин, у тому числі й української, на які розраховував тоталітарний режим Чаушеску у своїй внутрішній і зовнішній політиці, по суті були однією з причин, що прискорили його падіння. Румунський літературний критик В.Крістя писав наприкінці січня 1990 р. в журналі «Роминія літераре»: «У феномена Чаушеску був не лише один коник — комунізм, але також й інший, не менш руйнівний за своїм впливом, — націоналізм, точніше, ультранаціоналізм, шовінізм, ксенофобія, антисемітизм. Щоб маніпулювати нами, Чаушеску грав не на комуністичних переконаннях, котрих, правду кажучи, і не було, але на націоналістичних забобонах: останні, на жаль, жили у серцях багатьох» 23.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]