- •Українська державність у XX столітті
- •Політична думка
- •§1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні
- •§2. Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна
- •§3. «Середня Європа» та Україна
- •§4. Україна в геополітичних міркуваннях м.Вебера
- •§5. «Нова Європа» р.Сетон-Вотсона
- •§6. Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»
- •§1. Українська незалежність як загроза цілісності Польщі
- •§2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»
- •§3. Польсько-українськи відносини в період Другої світової війни
- •§4. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції
- •§5. Проукраїнські настрої у польському суспільстві
- •§6. Становлення міждержавних відносин
- •§1. Угорська державність так у першій третині XX століття та український чинник
- •§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні
- •§3. Угорська політика щодо України на сучасному етапі
- •§1. Утворення Чехословацької республіки та «українське питання»
- •§2. Розвиток двосторонніх зв’язків
- •§3. Українці в чср, проблема Підкарпатської Русі
- •§4. Закарпатська Україна у роки Другої світової війни
- •§5. «Українське питання» у комуністичній Чехословаччині
- •§6. Незалежна Україна в зовнішній політиці
- •§1. Політика Румунії щодо Північної Буковини у роки Першої світової війни
- •§2. «Румунія для румунів» та етнічні українські землі
- •§3. Геополітичні проекти Бухареста в Другій світовій війні та Україна
- •§4. «Національний патріотизм» як засіб асиміляції національних меншин
- •§5. Суперечності розвитку сучасних румунсько-українських відносин
- •§1. Турецько-українські контакти періоду Першої світової війни
- •§2. Турецько-українські відносини у 1918—1921 рр.
- •§3. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини
- •§4. Відновлення та розвиток двосторонніх відносин на сучасному етапі
- •§1. Україна у німецькій східній стратегії на початку XX ст.
- •§2. Німецько-Австрійський блок та «українське питання»
- •§3. Гітлерівська концепція завоювання життєвого простору та Україна
- •§4. Генеральний план «Ост»
- •§5. Політика нацистів щодо оун
- •§6. Східна зовнішньополітична стратегія фрн та Україна (1949–1989)
- •§7. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини
- •§2. На периферії інтересів
- •§3. «Українське питання» і «холодна війна»
- •§4. Дезінтеґрація срср і Україна: виклик для сша
- •§5. Прорив у двосторонніх відносинах
- •§1. «Українське питання» в Державній думі
- •§2. Українська політика самодержавства у Першій світовій війні
- •§3. Тимчасовий уряд і Україна
- •§4. Більшовицька «Декларація прав народів Росії»
- •§5. «Воєнно-політичний союз» як форма відтворення імперії
- •§6. Доба договірних відносин
- •§7. «Добровільне об’єднання»: доктрина і практика
- •§8. Україна в сучасній російській стратегії
§6. Становлення міждержавних відносин
Прихід до влади в Польщі демократичних сил у 1989 р. і проголошення незалежності України у 1991 р. черговий раз у XX ст. у докорінний спосіб змінили ситуацію в українсько-польських відносинах. Перед польськими керівниками, політичними партіями і рухами, в цілому перед польським суспільством постала проблема вироблення не просто нової позиції у т.зв. «українському питанні», а довготермінової стратегії щодо новопосталої сусідньої держави.
Польща першою серед зарубіжних країн в грудні 1991 р. визнала незалежну українську державу. Але ще до цього, восени 1989 р. група польських парламентарів брала участь у роботі Першого з’їзду Народного Руху України. На з’їзді вони рішуче підтримали волелюбні устремління націонал-демократичних сил України. Саме тоді були закладені підвалини нової моделі польсько-українських відносин. Важливим продовженням польсько-українського діалогу була зустріч парламентарів у травні 1990 р. у Яблонні під Варшавою, наслідки якої у конструюванні польської політики щодо України відчутні й сьогодні 22.
Декларація про засади та основні напрями розвитку українсько-польських відносин, підписана 13 жовтня 1990 р., та Договір про добросусідство, дружні відносини і співпрацю від 18 травня 1992 р. заклали фундамент рівноправного стратегічного партнерства між двома державами.
У сьогоднішній Польщі існують дві найвпливовіші політичні сили — «проєвропейська ліберальна і «антиєвропейська» консервативна. Обидві ставляться до України загалом прихильно 23. У марґінальних виданнях з’являються реваншистсько-ностальґійні публікації «кресувяків» або «шанувальників Львова» 24, де висуваються навіть територіальні претензії до України. Але ці виступи і публікації не представляють ні офіційних кіл, ні впливових політичних сил, ні авторитетних ЗМІ.
Панєвропеїзм є головним напрямом зовнішньополітичної діяльності польської держави і таких авторитетних політичних угруповань, як Унія Демократична, Порозуміння Центр і Ліберально-Демократичний Конґрес. Конкретною і найближчою метою поляків є набуття повного членства в Європейському Союзі і НАТО. У цьому питанні немає розбіжності у польських політичних кіл. Вони вважають, що сьогодні лише НАТО є структурою, що ґарантує загальноєвропейську безпеку. Водночас, Варшава зацікавлена у розвитку зв’язків на сході континенту, у запобіганні виникненню нових бар’єрів в Європі. «Одним із найважливіших завдань польської зовнішньої політики, — зазначав перший посол Республіки Польща в Україні Єжи Козакевич, — є поширення і зміцнення різноманітних двосторонніх інструментів у наших двосторонніх відносинах з Україною, які полегшили б їй шлях до європейських інституцій» 25. Нагадаймо, що Польща надала Україні детальну програму дво- і багатосторонньої військової співпраці в рамках програми «Партнерство заради миру». Вона охоплює заходи в галузі освіти, підготовки спеціалістів, військові контакти на різних рівнях, спільні польові маневри і т.ін. Програма, на думку поляків, є безумовним свідченням їхньої зацікавленості у залученні України до процесів інтеґрації на субреґіональному рівні 26.
Провідною ідеєю польських консерваторів є так звана ідея «міжмор’я». Її автор — лідер Конфедерації незалежної Польщі Лєшек Мочульський 27. Головний зміст ідеї в тому, що країни Східної Європи (так званого «міжмор’я» — реґіон між Балтикою і Адріатикою та Чорним морем) задля збереження власної самостійності і самобутності мають максимально інтеґруватися, щоб їх не поглинули постіндустріальний Захід або шовіністична Росія. При цьому саме польсько-українські відносини, на думку ідеолога «міжмор’я», мають вирішальне значення для реалізації усієї програми.
Концепція «міжмор’я» знаходить відгук в українських політичних колах. Як відомо, кілька років тому Рух заініціював створення «Чорноморсько-Балтійського союзу», суголосного концепції «міжмор’я», як, зокрема, і плану «Європа-біс», запропонованого колишнім Президентом Польщі Лєхом Валєнсою.
* * *
Польські зовнішньополітичні концепції щодо України в XX ст. зазнали істотних змін, еволюціонуючи разом з бурхливою добою. Реалії сучасної посткомуністичної доби детермінують їхній якісно новий зміст. Польсько-українські взаємини, незважаючи на складну історичну спадщину, невідворотно вступають у фазу конструктивного, прагматичного взаємовигідного розвитку. Об’єктивні національні інтереси двох держав у стратегічних питаннях збігаються. Позбавлені деформуючих зовнішніх впливів та шовіністичних збочень, вони вже найближчим часом можуть виявити свій чималий потенціал.
УКРАЇНА В КОНЦЕПЦІЯХ І ДОКТРИНАХ УГОРЩИНИ
Головними елементами угорської національної ідеї, якою вона формувалася протягом XIX століття, були: непримиренність до панґерманської, панславістської та дако-румунської ідеологій, збереження єдиної та неподільної Угорщини, недопущення федералізації країни чи надання автономії іншим народам, забезпечення угорської гегемонії в історичній Угорщині, пошуки компромісу з Габсбурґами проти національно-визвольних рухів слов’янських та румунського народів.
Угорська національно-визвольна революція 1848–1849 рр. загострила міжетнічні суперечності у Габсбурзькій монархії. Проти угорської визвольної боротьби виступили слов’янські (у тому числі й український) та румунський народи. Це стало головною причиною формування наступальності в угорській державницькій ідеї: щоб не потрапити під панування інших народів у своєму королівстві, угорці вдалися до забезпечення своєї зверхності штучними методами.