- •За редакцією і.О. Концевич та б.В. Михайличенка Допущено Міністерством охорони здоров'я України як підручник для студентів медичних вузів
- •Передмова
- •Судова медицина, її визначення, зміст, завдання, значення. Історія розвитку судової медицини та відповідних кафедр медичних вузів України
- •1. Визначення, зміст, завдання і значення судової медицини
- •2. Стисла історія розвитку судової медицини
- •3. Розвиток кафедр судової медицини медичних вузів України
- •Процесуальні та організаційні основи судово-медичної експертизи
- •1. Роль і місце судово-медичної експертизи в діяльності органів правосуддя та охорони здоров’я
- •2. Судові експерти та їх участь в експертизі
- •3. Роль судово-медичного експерта у попередньому слідстві та дізнанні
- •4. Роль судово-медичного експерта у судовому засіданні
- •5. Судово-медична документація
- •6. Структура судово-медичної експертизи
- •Судово-медичне вчення про смерть (судово-медична танатологія)
- •1. Умирання і смерть
- •2. Судово-медичні аспекти пересадження органів і тканин
- •3. Ранні абсолютні ознаки смерті
- •4. Пізні абсолютні ознаки смерті
- •5. Визначення давності настання смерті
- •Судово-медична експертиза трупа
- •1. Загальні положення
- •2. Порядок проведення судово-медичної експертизи трупа
- •3. Зовнішнє дослідження трупа
- •4. Внутрішнє дослідження трупа
- •5. Особливості дослідження трупів невідомих осіб
- •6. Вилучення матеріалу для лабораторного дослідження
- •7. Оформлення результатів судово-медичної експертизи трупа
- •8. Судово-медична класифікація смерті
- •Огляд трупа на місці його виявлення
- •1. Загальні положення
- •2. Завдання лікаря під час огляду трупа на місці події
- •3. Особливості огляду місця виявлення розчленованих і скелетованих трупів
- •4. Виявлення, фіксація, вилучення речових доказів із місця події
- •5. Вилучення інших біологічних об’єктів
- •Судово-медична експертиза при раптовій смерті
- •1. Загальні положення
- •2. Значення раптової смерті
- •3. Вплив чинників ризику на настання раптової смерті
- •4. Причини і генез раптової смерті від хвороб органів кровообігу
- •5. Раптова смерть від хвороб органів дихання
- •6. Раптова смерть від хвороб органів травлення
- •7. Раптова смерть від хвороб центральної нервової системи, сечостатевих органів, інфекційних хвороб та під час вагітності
- •8. Раптова смерть у дитячому віці
- •9. Раптова смерть за особливих обставин
- •Судово-медична експертиза трупів новонароджених
- •1. Особливості дослідження трупів новонароджених
- •2. Встановлення новонародженості
- •3. Встановлення доношеності і зрілості плода
- •4. Встановлення життєздатності новонародженого
- •5. Встановлення живонародженості
- •6. Причини смерті новонароджених
- •Судово-медична травматологія
- •1. Класифікація пошкоджень
- •2. Травматизм та його види
- •3. Пошкодження тупими предметами
- •4. Транспортний травматизм
- •5. Автомобільна травма
- •6. Мотоциклетна травма
- •7. Залізнична травма
- •8. Травма на водному транспорті
- •9. Авіаційна травма
- •10. Сільськогосподарська травма
- •11. Шахтна травма
- •12. Пошкодження гострими предметами
- •13. Пошкодження одягу при травмі тупими і гострими предметами
- •14. Причини смерті при механічній травмі
- •15. Встановлення зажиттєвості і давності пошкоджень
- •Судово-медична експертиза вогнепальних пошкоджень
- •1. Вогнепальна зброя та її класифікація
- •2. Пошкодження при пострілі впритул
- •3. Пошкодження при пострілі з близької відстані
- •4. Пошкодження при пострілі з неблизької відстані
- •5. Пошкодження при пострілах із мисливської та іншої зброї
- •6. Особливості вогнепального ранового каналу
- •7. Вогнепальні пошкодження одягу
- •8. Встановлення послідовності вогнепальних пошкоджень
- •9. Визначення можливості смертельно поранених до самостійних доцільних дій
- •10. Методи дослідження вогнепальних пошкоджень
- •11. Вибухова травма
- •12. Рід насильної смерті
- •Судово-медична експертиза при смерті від механічної асфіксії
- •1. Функціональні розлади та морфологічні зміни при асфіксії
- •2. Повішення
- •3. Задушення петлею
- •4. Задушення руками
- •5. Закриття отворів рота і носа
- •6. Закриття дихальних шляхів сторонніми тілами
- •7. Стискання грудної клітки і живота
- •8. Утоплення
- •Пошкодження від дії високої та низької температури
- •1. Пошкодження від дії високої температури
- •2. Місцева дія високої температури
- •3. Загальна дія високої температури (перегрівання)
- •4. Пошкодження від дії низької температури
- •5. Місцева дія низької температури (відмороження)
- •6. Загальна дія низької температури (переохолодження)
- •Пошкодження і смерть від змін атмосферного тиску
- •1. Загальна дія на організм підвищеного атмосферного тиску
- •2. Загальна дія на організм зниженого атмосферного тиску
- •Судово-медична експертиза при електротравмі
- •1. Загальні положення
- •2. Особливості дії електричного струму
- •3. Діагностика смерті від дії технічної електрики
- •4. Пошкодження від дії атмосферної електрики
- •Судово-медична експертиза при ураженні іонізуючим випромінюванням
- •1. Загальна дія іонізуючого випромінювання
- •2. Особливості проведення судово-медичної експертизи
- •3. Гостре місцеве променеве ураження
- •4. Гостра променева хвороба
- •5. Хронічне променеве ураження
- •6. Дія малих доз іонізуючого випромінювання
- •Судово-медична токсикологія
- •1. Загальні положення
- •2. Умови дії отрут
- •3. Діагностика отруєння
- •4. Класифікація отрут
- •5. Отрути з переважно місцевою дією (корозійні)
- •6. Деструктивні отрути
- •7. Кров’яні отрути
- •8. Нервово-функціональні отрути
- •9. Пестициди (отрутохімікати)
- •10. Харчові токсини (харчові отрути)
- •Судово-медична експертиза потерпілих, звинувачуваних та інших осіб
- •1. Приводи і порядок проведення експертизи
- •2. Судово-медична експертиза з встановлення ступеня тяжкості тілесних пошкоджень
- •3. Судово-медична експертиза працездатності
- •4. Судово-медична експертиза стану здоров’я, симуляції, агравації, штучних хвороб і самопошкодження
- •5. Визначення віку
- •Судово-медична експертиза при спірних статевих станах і статевих злочинах
- •1. Особливості проведення експертизи з приводу статевих станів
- •2. Визначення статі
- •3. Встановлення статевої зрілості
- •4. Встановлення порушення цілості дівочої пліви
- •5. Встановлення статевої репродуктивної здатності
- •6. Встановлення минулих пологів
- •7. Встановлення минулого викидня (аборту)
- •8. Судово-медична експертиза статевих злочинів
- •Судово-медична експертиза речових доказів
- •1. Загальні положення
- •2. Дослідження крові
- •3. Дослідження волосся
- •4. Дослідження сперми
- •5. Дослідження органів, тканин та виділень людини
- •Судово-медико-криміналістичні методи досліджень
- •1. Загальні положення
- •2. Вимірювальні методи
- •3. Фотографічні методи
- •4. Оптичні методи
- •5. Рентгенологічні методи
- •6. Дослідження об’єктів в крайніх променях спектра. Люмінесцентне дослідження
- •7. Визначення металізації і мінерального складу об’єкта дослідження
- •8. Хіміко-аналітичні методи визначення неорганічних компонентів
- •9. Ідентифікаційні дослідження знарядь травми
- •10. Ідентифікаційні дослідження за кістковими залишками і кістками черепа
- •Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення
- •1. Морально-етична регламентація лікарської діяльності
- •2. Регламентація деяких видів лікарської діяльності згідно з “Основами законодавства України про охорону здоров’я”*
- •3. Кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення
- •4. Особливості проведення судово-медичної експертизи “лікарських справ” і причини їх виникнення
- •Література
Морально-етична регламентація лікарської діяльності та кримінальна відповідальність медичних працівників за професійно-посадові правопорушення
1. Морально-етична регламентація лікарської діяльності
У процесі багатовікової лікарської практики склалися особливі норми взаємин між лікарем і хворим, що сприяло формуванню лікарської етики і деонтології.
Питання лікарської етики і медичної деонтології потрібно розглядати в єдності, тісному взаємозв’язку, оскільки ці поняття відрізняються лише за обсягом.
Під лікарською етикою (від грец. ethos — звичай, характер) слід розуміти вчення про моральність лікаря і норми його поведінки. Медична деонтологія (від грец. deon — повинен, logos — вчення) — це вчення про необхідну поведінку лікаря (медичного працівника) в процесі надання медичної допомоги. Виходячи з цього, медичну деонтологію слід розглядати як частину лікарської етики. Ці поняття дуже тісно пов’язані між собою, проте мають деякі несуттєві відмінності.
Норми поведінки лікарів у взаєминах із хворими, колегами, з усіма членами суспільства формувались протягом багатьох сторіч. Вони передавались із покоління в покоління, закріплялись у традиціях і письмових джерелах, поступово оформлюючись в особливі професійні кодекси, які були різними для кожної епохи і кожної держави.
Основні гуманістичні принципи лікарської етики і деонтології почали формуватись ще на початку становлення медицини. Видатна роль у цій справі належить основоположнику наукової медицини давньогрецькому лікарю Гіппократу (460-377 рр. до н.е.). Ідеї, висловлені ним у відомій “Клятві”, книжках “Про лікаря”, “Про благопристойну поведінку” та ін., не втратили своєї актуальності і дотепер. Кращі представники світової медицини вважали за честь бути нащадками етичних принципів цього видатного лікаря давнини.
Можна лише дивуватись, наскільки сучасно звучать думки, висловлені 25 сторіч тому: “Я спрямую режим хворих на їхню вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюся від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості... В який би дім я не зайшов, я ввійду туди для користі хворого, далекий від усього зловмисного, несправедливого і згубного...
Щоб при лікуванні — а також і без лікування — я не побачив і не почув про життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею”.
Гіппократ вважав, що лікар повинен бути скромним і стриманим, добрим і привітним, постійно поповнювати свої знання, вбачаючи свою мету не в здобутті пошани і грошей, а в полегшенні страждань і зціленні хворих, у намаганні допомогти людям, які звертаються до нього по допомогу і пораду.
Значний внесок у розвиток морально-етичних норм медицини зробив видатний таджицький філософ і лікар Ібн-Сіна (Авіценна — 980-1037 рр.). Його відомий “Канон лікарської науки” кілька сторіч був підручником не тільки в країнах Сходу, а й у державах Західної Європи. Викладені в ньому настанови відіграли важливу роль у боротьбі медицини проти догматів церкви і справили позитивний вплив на подальший розвиток науки.
В ХІ-ХІІ ст. у Київській Русі лікарювання вважали високим мистецтвом, яким потрібно володіти досконало, щоб зціляти хворих. Для цього лікар повинен був забезпечити хворому ретельний догляд (“плотьно пегование”).
У багатьох указах Петра І поряд із докладним переліком практичних обов’язків лікарів наведені і вимоги морального плану: “чтобы доктор в докторстве основание и практику имел, трезвым, умеренным и доброхотным себя держал и в нужных случаях чин свой нощно и дневно отправлять мог”...
Вітчизняна медицина завжди передбачала високі морально-етичні принципи як обов’язкову основу для всієї лікарської діяльності.
Одним із перших вітчизняних лікарів, які надавали особливого значення морально-етичним принципам в лікарській діяльності, був Данила Самойлович, який вважав обов’язковим наявність у характері лікарів таких якостей як простота, правдивість, чуйність, щиросердність. Він таврував скупість, жадібність, вважав їх ганебними для лікаря, закликав своїх учнів бути милосердними, співчувати хворим, любити своїх ближніх, як самих себе.
У подальшому розвитку етичних принципів у медицині в Росії значну роль відігравали такі видатні лікарі як М.Я.Мудров, С.П.Боткін. Останній вважав за необхідне створення своєрідного морального кодексу лікаря.
Проблеми лікарської етики обговорювались на засіданнях Петербурзького лікарського товариства на ХІІІ, Х Пироговських з’їздах.
На початку XX ст. було видано перші кодекси лікарської етики: у 1902 р. — “Правила Врачебной этики”, а в 1903 р. — “Врачебная этика” Уманським товариством лікарів. Проте вони не набули визнання серед широкої громадськості, оскільки в них норми поведінки лікарів було сформульовано відповідно до вузько кастових інтересів. У них розглядались такі питання, як розподіл гонорару між учасниками консиліуму, неприпустимість вельми дешевого, а тим більше несплачуваного лікування, привселюдності критики діяльності колеги та ін.
У подальші роки проблема лікарської етики і деонтології обговорювалась на багатьох міжнародних конгресах і симпозіумах (Париж, 1967; Бухарест, 1970; Варна, 1973), вітчизняних нарадах (1969, 1977), а також у публікаціях з цих питань.