17. Визначення кризи легітимності , її причини ,ознак та можливі засоби подолання

Отже, що ж таке криза легітимності? Якщо мислити логічно – то кризою легітимності можна назвати втрату владою довіри та суспільного визнання, тобто процес втрати легітимності. Науково-навчальні джерела подають нам такі визначення кризи легітимності: Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Криза легітимності (legitimacy crasis) – ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад. Звичайно розрізняють наступні характерні ознаки кризи легітимності: відсутність згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування. Зараз немає однозначної відповіді на питання – чи існують абсолютні покажчики кризи легітимності або це суто ситуативна характеристика політичних процесів?

В  цілому врегулювання кризи легітимності повинно будуватися з розрахунком конкретних первопричин зниження підтримки політичної системи в цілому або його конкретного інституту, же також виду і джерела підтримки. В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій держави, можна назвати такі:

·        Підтримка постійних контактів з населенням.

·        Проведення  роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей.

·        Врівноваженість гілок влади.

·        Посилення ролі правових методів по досягненню цілей і постійного поновлення законодавства.

·       Організація влади з боку організованої громадськості.

·        Зміцнення демократичних цінностей в суспільстві.

·        Подолання законного нігілізму населення тощо, насадження правової культури.

·        Розвиток у населення почуття справедливості, «почуття права».

·        Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму.

·        Задоволення соціально-економічних потреб населення.

18) Особливості політичної влади в Україні на сучасному етапі.

Особливості нинішнього етапу перехідного періоду полягають в тому, що Україна завершила початковий етап перехідного періоду — проголошення незалежності та набуття атрибутів держави і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування.

Досліджуючи державотворчий процес, слід мати на увазі радикальний характер змін, які відбуваються в сучасній Україні. Перехід від командної економіки до ринкового господарства, від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної правової соціальної держави зумовлює необ­хідність відповідної політичної культури населення, формування масового менталітету, адекватного ринковій економіці і плюралістичній демократії. І якщо європейська політологічна думка орієнтує громадян на дотримання своїх зобов'язань і виявлення поваги до держави та її зако­нів, а американська політологія на перший план висуває інтереси особи, її вміння вирішувати свої власні проблеми в цивілізованому співробіт­ництві зі співвітчизниками, то в Україні на перехідному етапі її розвитку слід враховувати як запити окремої особи, так і інтереси держави.

У політичній трансформації суспільства важлива роль належить національній ідеї. Звертаючись до питання про національну ідею, слід виходити з того, що ця ідея має сприйматися більшістю населення України.

Полеміка, що розгорнулася навколо національної ідеї, засвідчує не тільки її актуальність, а й складність. Національна ідея — це не лише етнічна, а й державно-політична категорія. її основна функція — консолідувати весь народ України на будівництво нового суспільного устрою незалежної держави. Для цього потрібна політична нація, яка в Україні складається з українців, росіян, білорусів, румунів, угорців, євреїв, кримських татар та інших етнічних груп. Українці як корінне населення (титульна нація) дали назву країні, українська мова є держав­ною. Політична нація повинна і може скластися лише на загальноцивілізованих принципах громадянського суспільства. І лише їй під силу вивести з кризи національну економіку, науку, освіту, культуру, піднести на рівень державної українську мову, сприяти розвитку мов інших етніч­них груп, позбутися відчуття меншовартості, уявлення про підневільний, стражденний народ, яке дедалі нас супроводжує.

Зрозуміло, що на це підуть роки. Але вже сьогодні слід розв'язувати життєві, реальні проблеми і мати ідею, яка б сприяла поліпшенню життя співвітчизників. Такою могла б бути ідея викорінення бідності. У майбут­ньому, коли подолаємо бідність, національною ідеєю могла б стати ідея соціального партнерства, яка забезпечує поступове зняття відчуження в суспільстві, визначає рівновагу між демократичними інститутами і соціальною владою, плануванням і ринком, різноманітними формами власності, економічною ефективністю і соціальною справедливістю.