- •Сторони і суб'єкти соціально-трудових відносин
- •Принципи і типи соціально-трудових відносин
- •Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки
- •Форми і принципи соціального партнерства
- •Стан соціального партнерства в Україні та основні напрями його розвитку
- •Колективні договори й угоди — основа соціального партнерства
- •Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
- •Поділ і кооперування праці
- •Умови праці і фактори їх формування
- •10. Охорона і дисципліна праці
- •Об'єкти нормування праці
- •Класифікація витрат робочого часу
- •Система нормативів і норм праці
- •Методи нормування трудових процесів
Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин
За механізмом правового регулювання договірного процесу у світі склалося три основні моделі соціального партнерства.
Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Вона найбільш характерна для країн Північної Європи: Бельгії, Данії, Нідерландів, Норвегії, Фінляндії, Швеції. У цих країнах усі рішення щодо соціально-трудових відносин приймаються за активної ролі владних структур та за участі всіх соціальних партнерів. Організаційний рівень соціально-трудових відносин у цих країнах слід оцінити як дуже високий. Угоди, що укладаються між соціальними партнерами, стають основою для всіх галузей і підприємств. Частка працівників, об'єднаних у профспілки, у скандинавських країнах досягає 90 %.
Друга модель найбільш характерна для країн Центральної Європи (Австрії, Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії) та Великої Британії, Ірландії. У цих країнах, як правило, на національному рівні не створюються постійно діючі органи соціального партнерства. Уряди країв регулярно проводять консультації з національними об'єднаннями профспілок і роботодавців. Основні угоди приймаються на рівні регіонів та галузей. Частка працівників, об'єднаних у профспілки, у цих країнах коливається в межах від ЗО до 60 %.
Третя модель характеризується тим, що переговорний процес відбувається на мікроекономічному рівні. Вона характерна для Франції, Іспанії, Португалії, Греції, а також США і Японії. У цих країнах роль профспілкового руху незначна, вважається, що в пост-індустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок. У практику соціально-трудових відносин широко втілюється система індивідуальних трудових контрактів, у разі порушення яких працівник сам може відстояти свої права через суд. Частка працівників, об'єднаних у профспілки, досягає ЗО %.
Жодній з цих моделей, оскільки кожна має сильні й слабкі риси.
Поділ і кооперування праці
Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:
1) функціональний — поділ праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і участі у виробничому процесі. Він проявляється у двох напрямках: а) виділення в складі персоналу підприємства таких основних категорій: робітники і службовці (до службовців належать технічні виконавці, спеціалісти (фахівці і професіонали), керівники); б) поділ працівників на основних (що безпосередньо виробляють основну матеріальну чи нематеріальну продукцію підприємства) і допоміжних (що створюють необхідні умови для ефективної роботи основних працівників).
2) технологічний — поділ праці за технологічними операціями і процесами, за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників згідно з технологією виробництва і значно впливає на рівень змістовності праці.
3) професійний — поділ праці між групами працівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт.
4) кваліфікаційний — поділ праці між групами працівників залежно від складності виконуваних ними робіт.
З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій в затратах праці різних видів і передбачає встановлення раціональних соціально
трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.
Кооперування праці на підприємстві здійснюється в різних формах, наприклад при індивідуальному виконанні роботи на окремих робочих місцях, при багатоверстатній роботі або поєднанні трудових функцій і спеціальностей, при колективній роботі.
Провідне місце серед колективних форм організації сучасної праці належить бригадній. Бригада — це група працівників, що разом здійснюють виробничий процес або його частину і колективно відповідають за результати своєї роботи. Основними видами бригадної організації праці є спеціалізовані бригади (складаються із працівників однієї професії, що виконують однорідні технологічні процеси) і комплексні бригади (складаються із працівників різних професій, що виконують комплекс взаємопов'язаних технологічно різнорідних робіт).