Фрактура

Фрактура як вид письма з'явилася на початку XV ст. і була шрифтом німецького Ренесансу, похідним від текстури та швабахеру. Певним вплив на цей шрифт справила чеська бастарда. Від текстури фрактура перейняла високі букви, надлом, темну картину письма. Від швабахеру і чеської бастарди — одностороннє заокруглення. В XVI ст. фрактура розвивається як каліграфічний шрифт, який застосовується при написанні грамот і книг. Особливість фрак тури — прикраси-закрутки ("слонові хоботки") і розчерки, які свідчать про вплив стилю барокко. Вплив книжкової текстури, бастарди і швабахеру привів до створення декоративного рисунку фрак тури. Картина письма малих букв вузька, що зумовлено загостреним рисунком букв. Великі букви подібні до малих, однак вони більш орнаментовані та витончені.

Першим друкарським шрифтом фрактури був надрукований у 1513 році молитовник Максиміліана — імператора "Священної Рим­ської імперії", бібліофіла і покровителя книжного та графічного мистецтва. Молитовник був віддрукований в Аусбурзі Гансом Шьон-пергером, придворним друкарем.

Фрактурний шрифт часто використовував у своїх живописних і графічних працях Альбрехт Дюрер. Під його керівництвом було створено кілька варіантів фрактурного набору шрифту. В епоху Ренесансу рисунок фрактури відрізнявся від каліграфічних зразків, які багато прикрашалися та програвали від цього. До початку кла­сицизму під впливом гравюри на міді виникають шрифти, що ви­користовуються в друці і сьогодні, витончені, безбарвні, тендітні та неприродні.

Фрактура мас схожі елементи як із текстурою (вертикальний штрих з надломом), так і з ротундою (округлий штрих) (рис. 24). У шрифті використовується багато орнаментальних прикрас.

Шрифти епохи відродження

Епоха Відродження характеризується суттєвими змінами в еко­ номічному і суспільно-політичному житті європейських народів що були зумовлені зародженням в надрах феодалізму буржуазних відносин. Передові люди того часу - гуманісти - боролися проти феодалізму і засилля церковної ідеології, вірили в безмежні можли­ вості людського розуму. Велику роль у розвитку культури Відродження і становленні ідеології гуманізму відіграла культура античності. Розвиток міст, зміни, що відбулися у свідомості людей, сприяли, створенню якісно нової літератури. В кінці 13-на початку XIV ст. зароджується капіталізм в Італії, утворюються держави-міста, такі як Венеція, Флоренція. Цей процес супроводжується швидким розвитком культури. В Іспанії XIV ст. розвивається книжкова справа. Поряд із скрипторіями з'яв­ляються світські заклади книгописання. Великий внесок у розвиток світської культури зробив видатний гуманіст італійського Відродження Франческо Петрарка (1304-1374), котрий не тільки збирав рукописи, а й сам був хорошим каліграфом. Йому припи­сується створення нового виду письма — гуманістичного мінускулу, який послужив взірцем для створення багатьох друкарських шрифтів.

Поджо Брачоліні (1380-1459) — вчений-гуманіст, перекладач, археолог і бібліограф також збирав античні римські надписи, древні рукописи, написані латиною. У Флоренції він заснував училище, в якому навчали писати чітким і гарним каліграфічним мінускулом. Його учні поширювали це письмо по всій Італії.

Твори римських авторів, що дійшли до нас, написані здебільшого каролінгським мінускулом. Своїм накресленням таке письмо подобалось гуманістам. Вони вважали, що його складають римські букви, і називали його Ііііега ап1і§иа, або Ііііега готапа — римська літера, Ііііега іопсіа — кругла літера. У багатьох монастир­ських скрипторіях і світських установах відповідного типу шрифтог вики користувались каролінгським мінускулом, на основі якого зго­дом були розроблені інші шрифти.

Слід відмітити, що розроблення художниками епохи Відродження композиційних принципів побудови шрифтів збіглося за часом з виникненням і розвитком книгодрукарства в Європі та формуванням друкарських шрифтів, які у своєму генезисі взаємодіяли з рукописними.