Питання для обговорення на с/з:

1. Умови переходу України до інформаційного суспільства

2. Тенденції та напрямки процесу формування інформаційного суспільства в Україні.

3. Принципи побудови інформаційного суспільства в Україні, прописані в Женеві та специфічні національні.

4. Шляхи та моделі досягнення інформаційного суспільства у нашій державі.

5. Правові основи. Аналіз нормативної бази з питання інформації.

Завдання: висловити власне бачення чинників, що гальмують процес інформатизації в Україні.

Лекція 3 Передумови і умови переходу України до інформаційного суспільства.

1. Умови переходу України до інформаційного суспільства

2. Принципи побудови інформаційного суспільства в Україні. Женевська Декларація принципів.

3. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні

1. У світі ще не вироблено універсальних методів розвитку інформаційно-комунікаційних технологій як основи інформаційного суспільства, які були б стовідсотково дієвими для усіх держав. Кожна країна підходить до розв`язання цього завдання з огляду на власні геополітичні, економічні, соціальні та культурні інтереси. Разом з тим, досвід як розвинених країн, так і тих, що зробили прорив у розвитку за останні десятиліття, переконує, що найбільшого успіху досягали ті, хто при створенні власних стратегій керувався такими основоположними принципами, як: реальне бачення цілей; стратегічне партнерство всіх зацікавлених сторін; політична воля до втілення стратегії. Процеси інформатизації, комп`ютеризації і розвитку телекомунікацій дозволили створити умови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції країни у світове інформаційне співтовариство.

За роки незалежності сформувалися такі фактори соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку, які можна розглядати як передумови переходу до інформаційного суспільства.

1. Україна з 48-мільйонним населенням має один з найвищих у світі індексів освіченості (98%), що створює великі потенційні можливості. Також можна стверджувати, що в Україні сформувався й успішно розвивається вітчизняний ринок телекомунікацій, інформаційних технологій, продуктів і послуг.

2. Ще однією передумовою переходу України до інформаційного суспільства є те, що сьогодні наша держава стала невід`ємною часткою світового політичного і економічного співтовариства, у прямому і переносному сенсі приєднана до зовнішнього світу кабельними і супутниковими каналами зв`язку.

Основними умовами переходу України до інформаційного суспільства слід вважати:

1. Формування загальнодержавної Програми переходу України до інформаційного суспільства;

2. Розробка Концепції нормативно-правового переходу, що є основою державного впливу на цей процес. Ця концепція повинна визначати основні напрямки удосконалення існуючої системи інформаційного законодавства;

3. Пріоритетний розвиток існуючих і створення нових спеціалізованих мережевих структур і технологій, котрі б відповідали вимогам часу і міжнародним стандартам;

4. Забезпечення загальнодержавної інформаційної підтримки процесу переходу країни до інформаційного суспільства.

Доведено, що реалізація стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні може бути здійснена за умови співпраці та взаємної координації дій з боку усіх суспільних секторів. За таких обставин, держава має відігравати координуючу роль, бізнес – надавати фінансову підтримку, а громадськість – наповнювати ініціативу змістом.

Саме такий підхід не лише прийнято державами, що сьогодні здійснюють успішний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, а також  закріплено в низці міжнародних документів, зокрема в Декларації Принципів та “Плані Дій”, прийнятих на Всесвітньому Самміті з питань інформаційного суспільства (2003 р.), підписаних Україною.

Отже, інформаційне суспільство - суспільство, в якому політична, соціально-економічна сфери тісно пов`язані з науковими знаннями і способами використання інформації.

Основні його критерії: технологічний, економічний, пов`язаний зі сферою зайнятості, просторовий критерій та культурний.

Держава у становленні інформаційного суспільства відіграє роль координатора діяльності різних суб`єктів суспільства, цілеспрямованою політикою сприяє інтеграції людей в нове інформаційно-технологічне середовище, розвитку галузей інформаційної індустрії, забезпеченню прогресу демократії. Інформаційна взаємодія держави і суспільства є найбільш оптимальною при використанні інформаційних і телекомунікаційних технологій для підвищення загальної ефективності діяльності державного механізму, формування інформаційно відкритого суспільства.

Сьогодні далеко не всі країни готові перейти у нову стадію розвитку суспільства або навіть наблизитись до неї. Однак, якщо оцінювати світовий розвиток в цілому, процес формування глобального інформаційного суспільства  є незворотнім.

Можна виділити наступні головні тенденції цього процесу.

По-перше, інформація розцінюється і використовується як стратегічний ресурс держави. Відбувається інтенсивне формування інформаційного сектору економіки, який розвивається більш швидкими темпами, ніж інші галузі.

По-друге, у всіх країнах інформація все більше стає предметом масового використання населенням. Рух до глобального інформаційного суспільства  – загальна тенденція, але, передовсім, для розвинених країн.

Процес становлення інформаційного суспільства  проходить в різних країнах з різною інтенсивністю і особливостями. Можна виділити у загальному вигляді дві моделі такого становлення: “західну” і “азійську”. В  “західній” моделі основна роль відводиться лібералізації ринку інформаційних супермагістралей і їх універсальному обслуговуванню. В “азійській” приділяється більше уваги співробітництву держави і ринку, спостерігається прагнення встановити зв`язок між традиційними культурними цінностями і невідворотними  соціальними змінами. В той же час в рамках кожної з цих моделей існують свої відмінності, які багато в чому визначаються рівнем економічного і соціально-політичного розвитку того чи іншого соціуму.

Всебічний аналіз національних моделей розвитку інформаційного суспільства  та їх практичної реалізації дозволив визначити відмінності між ними. Для країн, де такий процес перебуває на початку свого розвитку, важливим є формування моделі і стратегії побудови інформаційного суспільства, а також якнайповніше використання міжнародного досвіду. У даному контексті незаперечною є теза про те, що кожній країні слід виходити з власних реалій, можливостей, а вже потім переймати досвід інших держав.

Становлення інформаційного суспільства в найближчій перспективі носитиме характер якісної зміни природи суспільних відносин. Тому ми не маємо права не уявляти собі можливих наслідків цієї цивілізаційної перебудови, ігнорувати можливі небезпеки.

Перехід до інформаційного суспільства може мати непередбачувані наслідки. Небезпечний поворот у розвитку людства цілком ймовірний. Досить уявити собі ситуацію у випадку монополізації планетарної інформаційної системи виникнення інфократії (влади власників інформації) і її підпорядкуванні егоїстичним інтересам окремих груп людей.

Вже сьогодні неоднаковий доступ до інформаційно-комунікаційних технологій став причиною виникнення нової форми соціальної диференціації – цифрової нерівності. Серед причин – величезне відставання ряду країн світу в плані забезпечення комунікаційною інфраструктурою, низький рівень освіченості населення і нестача кваліфікованих фахівців. За цих умов можна зробити висновок про те, що новітні технології не лише сприяють створенню єдиного “глобального світу”, а й можуть надати елітарного характеру процесу глобалізації.

Розвиток інформаційних технологій, комп`ютеризація різних сфер діяльності додали до сукупності відомих чинників інформаційної нерівності ще один, що робить кардинально нерівними можливості сталого розвитку окремих верств населення, країн і навіть регіонів. Цей бар`єр виник внаслідок практично суцільного перенесення знань, накопичених людством, з паперових та інших традиційних носіїв інформації у так звану бінарно-кодовану форму. Доступ до цієї інформації стає можливим лише за умов володіння відповідними засобами обчислювальної техніки, їх підключення до всесвітніх комунікаційних мереж, необхідного фахового рівня споживачів інформації. Неможливість залучення значної частини населення до цих засобів через технологічну відсталість країни, де вони мешкають, низького рівня доходів, фізичних вад консервує їхній розвиток.

Формування інформаційного суспільства в Україні є необхідною умовою її поступального розвитку. Україна поки не змогла скоротити відстань від промислово розвинених країн за рівнем інформатизації економіки. Це є наслідком як загальноекономічної ситуації, так й інших чинників, таких як: невідповідність правової бази реаліям нової доби; недостатнє впровадження сучасних комп`ютерних і інформаційних технологій в галузі державного управління; низький рівень обізнаності громадян про переваги інформаційного суспільства.

Розробка національної стратегії розвитку інформаційного суспільства та реалізація положень її плану дій, а також здійснення поетапного інституційного забезпечення цього розвитку повинні стати ключовими напрямками державної політики на шляху переходу українського суспільства до життєдіяльності в умовах нового устрою.

Забезпечення переходу України до нового етапу розвитку можливо за наступних умов: модернізація інфокомунікаційної структури; розвиток інформаційних, телекомунікаційних технологій; ефективне формування і використання національних інформаційних ресурсів і забезпечення широкого доступу до них; забезпечення громадян суспільно значимою інформацією, розвиток незалежних засобів масової інформації; створення необхідної правової бази побудови інформаційного суспільства.

Перехід до інформаційного суспільства потребує активного державного втручання. Основними напрямками інформаційної державної політики є: формування та захист державних інформаційних ресурсів; забезпечення умов для розвитку і захисту всіх форм власності на інформаційні ресурси; забезпечення трансформації у національний інформаційний ресурс результатів ініціативної творчої діяльності громадян України; створення та розвиток державних, галузевих і регіональних систем та мереж, що експлуатують інформаційні ресурси, забезпечення їх сумісності та взаємодії в єдиному інформаційному просторі України; створення умов для оперативного ефективного інформаційного забезпечення громадян, органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, організацій, підприємств, громадських об'єднань на основі державних інформаційних ресурсів; сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій, засобів їх забезпечення; формування та здійснення єдиної науково-технологічної та промислової політики у сфері національних інформаційних ресурсів з урахуванням сучасного світового рівня розвитку інформаційних технологій; підтримка проектів та програм формування інформаційних ресурсів, міжнародного обміну інформацією.