Лекція №2

Тема: Шрифти раннього середньовіччя та періоду епохи Відродження.

Питання:

1. Розвиток латинських шрифтів: каролінзький мінускул (VIII-IX ст.), готичне письмо (XI-XII ст.), швабський шрифт (XIII ст.), антиква (XIV ст.).

2. Шрифти епохи Відродження (гуманістичний мінускул, гуманістичний курсив, каліграфічне письмо).

3. Побудова літер на основі квадрата: трактати Луки Пачоллі (Італія, 1509 р.), Альбрехта Дюрера (Німеччина, 1525 р.), Жоффруа Торі (Франція, 1529 р.).

4. Шрифти Нікола Йєнсона (Франція, 1470 р.), Альда Мануція (Італія, 1499 р.), Клода Гарамона (Франція, 1540 р.).

5. Лінійноорноментальні прикраси шрифтів епохи Відродження.

6. Нова антиква Фірмена Дідо (1812 р.). Шрифти Джамбаттіста Бодоні (Італія, 1818 р.).

Шрифти раннього середньовіччя

Роздробленість ранньої середньовічної Європи привела до появи різних регіональних видів письма їх можна розділити на чотири основні групи, які часто називають національними видами:

1. Ірландсько-англосаксонське (острівне) письмо, розповсюдже­не в Ірландії та Англії.

2. Меровінгське письмо — у Франції.

3. Вестготське — в Іспанії.

4. Староіталійське — в Італії.

Характерною рисою ірландсько-англосаксонського письма є на­явність надломів і кутуватості. Це письмо вийшло із ужитку в епоху ранньої готики. Віддаленість Ірландії позбавила художників впливу римського і візантійського мистецтва шрифту і оформлення книги та сприяла розвитку самобутнього мистецтва. В Ірландії було високо розвинуте мистецтво обробки дорогоцінних металів, різьблення по дереву, кості, каменю, які знайшли своє відображення в багатьох орнаментованих оправах, палітурках книг.

З виникненням християнства в Ірландії будується багато церков і монастирів, які стають просвітницькими центрами. Тут духовні і світські особи вивчають латину, грецьку мочу, історію та інші науки.

В монастирських скрипторіях Ірландії було створено багато добре оформлених книг, в котрих ірландські художники застосовува­ли прості засоби — лінійні та орнаментальні форми, інколи використовувалися зображення звірів і людини. В оформленні книги відчувається вплив ремесел, з яких художник-оформлювач книги запозичував мотиви і готові форми. З часом був вироблений са­мостійний стиль орнаментальною мистецтва — книжний, в якому широко використовувалися плетені орнаменти, спіралі, а також стилізовані зображеняя тварин.

В Англії розвиток традицій в оформленні книг проходив під впливом континентального та ірландського мистецтва. На цій основі англосаксонські художники виробили свій стиль, який відрізнявся від ірландського витонченими формами.

Основний шрифт включав два види шрифту: ірландський і англійський півунціал.

Для ірландського півунціалу характерні трикутні закінчення основних штрихів букв, кутастість, багата орнаментальність. Взірцем для створення ірландського півунціалу став римський півунціал. В англосаксонському півунціалі закінчення стійок букв офор­млені у вигляді трикутника, який має один гострий кут. Верхня частина всіх букв написана більш жирно завдяки натисканню пера.

Для написання початкових сторінок використовувався вузький капітальний квадратний шрифт, який за пропорціями нагадував ру­стику. Основний текст писався унціалом.

Оздоблення ірландсько-англосаксонської книга відрізнялося темними і похмурими тонами чорних, золотих, зелених і червоних фарб.

В монастирських скрипторіях Франції розвивалося меровінгське письмо, яке досягло каліграфічного вдосконалення в VII ст. Рисунок цього письма ніби стиснутий, високий і вузлуватий з подовженими виносними елементами деяких букв; це надає йому динамічності, але декоративний вигляд сповільнює читання тексту.

Шрифт використовувався для написання грамот та інших до­кументів, широкого розповсюдження набув у дипломатичній пере-писці.

В меровінгському письмі розвивалася чітка, струнка і витончена каліграфічна форма великих букв, виконаних пером. Частіше всього це були контурні букви, середина яких заповнювалася іншою фарбою. Меровінгська книга оформлювалася за наперед визначеним задумом, сторінки прикрашалися орнаментом. Під впливом іконопису візантійських художників у меровінгській книзі з'яв­ляється багато прикрас, які мають символічне значення (хрест, те­лець, зірки, голуб). Орнаментальні мотиви містять у собі точні геометричні форми і зображення листя, гілок лози, квітів, тварин тощо.

При оформленні книги художник часто тонким пером наносив контурний рисунок темнішою фарбою, а потім яскравими, сокови­тими фарбами заповнював усе вільне місце рисунка, що надавало зображенню яскравості і життєвої сили.

Вестготське письмо існувало з VII по VIII ст. Характерним для цього письма були чіткість форм і незначний нахил вліво (але не завжди). Виносні елементи деяких букв виконували з великим нати­сканням, що надавало цьому письму декоративності. Оригінальність накреслення створювалася завдяки окремим деталям, запозиченим з арабського письма.

Староіталійські види письма розвинулися в IX ст. і вживалися до кінця XIII ст. Під цією назвою об'єднано чимало різних шрифтів. На півдні Італії було розповсюджене беневентське письмо, на півночі — лангобардське. Серед канцелярських шрифтів своєю каліграфією виділяється шрифт куріал. В староіталійських видах, письма для ініціалів використовувалися букви унціального і капітального шрифтів, а також збільшені малі букви.

Для шрифтів Середньовіччя характерне застосування аб­ревіатур — скорочення часто повторюваних слів.

Каролінгський мінускул

В часи правління Карла Великого в Каролінгській імперії підновлюється культурне життя, прокидається інтерес до римської культури, яка відійшла у минуле. Зароджується новий стиль, нова епоха — каролінгський ренесанс. У столиці Каролінгської імперії Карл Великий організував літературну і художню школи, в яких працювали вчені, поети, художники-шрифтовики, художники-мініатюристи та оформлювачі книг, мозаїсти, різальники по кості, позолотники та інші майстри.

У створеній Карлом Великим художній школі був скрипторій та чимала бібліотека, в якій зберігалися античні, англосаксонські, ірландські та інші рукописи. У скрипторії працювали як місцеві художники, так і вихідці з Англії, Ірландії, Візантії, Риму.

Тут був створений поний вид шрифту — каролінгський мінускул, який відзначався чіткістю знаків і зручністю писання.

Основний текст каролінгських книг був написаний новим шрифтом. Для виділення особливо важливих сторінок використову­вався капітальний квадратний унціальний, рідше — рустичннй шрифт. Деякі букви мали декоративні елементи — закрутки. Ініціали часто обводились червоною фарбою і заповнювалися всере­дині синьою, інколи оформлювалися по-меровінгськи — фарбами різних кольорів.

Каролінгський мінускул вплинув на форму шрифту, що вико­ристовувався в усіх монастирських центрах і, перейшовши кордони Каролінгської імперії, поширився на усю Західну Європу. Цей чіткий, пропорційний, з ясними і гарними формами шрифт є прото­типом сучасної латинської азбуки рядкового накреслення.

В каролінгському мінускулі закріпились верхні і нижні виносні елементи. Картина письма є ясною завдяки широкій міжрядковій відстані і дрібним буквам. Самі букви (без виносних елементів) мають квадратні пропорції.

У розвитку каролінгського мінускула можна виділити два періоди: 783-820 роки характеризуються розвитком ранньої форми каролінгського мінускула, в якому верхні та нижні виносні елементи букв розширювалися до верху і закінчувалися без зарубок, в 820-1100 роках набула розвитку зріла, або кругла форма, в якій висота верхніх і нижніх виносних елементів дорівнювала корпусу букви. Букви оформляли чітко вираженими зарубками.

Розрізняють також широку, вузьку і кутасту форми каролінгського мінускула. Для вузького каролінгського мінускула ха­рактерне зменшення відстані в рядку як між буквами, так і всередині кожної букви. При кутастій формі округлі елементи замінюються на кутасті.

Каролінгський мінускул виконується добре заточеним пташи­ним пером. Букви цього шрифту виглядають дуже дрібними в порівнянні з буквами капітальних шрифтів. При розмітці матеріалу для письма слід враховувати, що довжина виносних елементів дорівнює корпусу букви. Кут письма при техніці ширококонечного пера повинен становити 15°. Для написання вправ і тексту каролінгським мінускулом висоту корпусу букв не слід робити більше як 5 мм.