Бастарда

Шрифт текстура, який застосовувався в церковних книгах, був менш зручний для світського життя. Для повсякденних потреб використову­вали бастардне письмо. Цей шрифт виник у Франції і швидко поширився по всій Європі. Писався швидко і був містким, як текстура.

Бастарда є змішаним шрифтом, в якому можна знайти елемен­ти курсивного шрифту, текстури без ромбоподібних зарубок і антиквених шрифтів. Прекрасні зразки бастардного письма були створені в Італії. Модифікація італійської бастарди мала вплив на іспанську і нідерландську бастарди. На німецьку бастарду значний вплив спра­вили особливості верхньорейнської та франкської бастарди. В верхньорейнській бастарді помітна формальна спорідненість з французь­кою, франкська є прототипом німецьких шрифтів цього виду.

Плавний ритм бастарди створюється особливим написом групи букв. Плавні кінцеві штрихи букв переростають у бастарді в сполучний штрих. Для цього шрифту характерним є тонке закінчення букв.

Ротунда

До кінця -XIII ст. в Італії та Іспанії застосовується форма знаків грецького мінускулу і текстури. Зміна форм шрифту, яка проявилася в округлості багатьох знаків, привела у кінці XIV ст. до створення нового виду готичного шрифту — ротунди (від лат. гоіипсіиз — округлий). Зауважимо, що пізніше під впливом цього шрифту з'являються форми гуманістичного мінускулу.

У стилі ротунди і пізніх видів проміжних шрифтів (готико-ан-тиква) було створено багато друкарських шрифтів, які завдяки зруч­ному читанню користувалися в Італії великою популярністю. Ротунда вже не має ромбоподібних зарубок. Верхні закінчення основних і допоміжних штрихів мають нахил. Картина шрифту завдяки відсутності ромбоподібних зарубок, округлених елементів букв і збільшенню внутрішньо буквеного простору стає яснішою. Ротунда, також як і текстура, має темні вертикальні штрихи та короткі верхні і нижні виносні елементи. Однак ротунда є ширшою і круглішою, ніж текстура. Ромбоподібні закінчення основних штрихів у ротунді відсутні.

Незважаючи на те, що букви пишуться широко, чіткість штри­ху не поступається текстурі. У шрифті широко застосовуються лігатури.

Плавність переходу від одного напрямку руху пера до іншого проявляється і в основних штрихах багатьох букв. Тут запозичений від текстури ромбоподібний елемент плавно переходить в основний штрих. Для письма перо встановлюється під кутом 45°.

Букви в ротунді мають різну ширину. Букви А, Е та інші мають співвідношення сторін 3:5. Буква О в порівнянні з текстурою здається дуже широкою і майже вписується в квадрат. Над буквою 1 ставиться тонкий розчерк замість широкої крапки.

Особливу увагу при написанні штрихів букв слід звертати на точність доведення пера до нижньої лінії рядка. Типовою помилкою щрифтовиків-початківців є тс, що часто основні штрихи букв закін­чуються не на лінії рядка, а вище або нижче її.

Швабахер

В середині XV ст. в Німеччині під безпосереднім впливом і на основі текстури та бастардних видів письма виник новий вид шриф­ту — швабський шрифт (швабахер). Швабахер вважається шриф­том селянського руху і Реформації. В швабахері помітні елементи франкської бастарди. Виразно просліджується зв'язок з гравюрою на дереві. В цьому шрифті вже відсутня точність штрихів, властива текстурі. Картина шрифту стає більш простою і яснішою. Характерна особливість швабахеру — ліво- і правосторонні дуги, які закінчу­ються гострим кутом.

Шрифт зручно читається, має чітко виражені верхні та нижні виносні елементи, меншу кількість лігатур. Оригінальним є накрес­лення великих букв швабахеру.

Для писання краще використовувати ширококонечне очеретяне або пташине перо. Формально можна орієнтуватися на друкарські зразки, та особливість техніки ширококонечного пера проявиться у виконанні деяких деталей букв.

Шрифт швабахер виконується під кутом пера 45*. Особливістю швабського шрифту є наявність гострих кутів в округлих буквах (рис. 23). Широке співвідношення букв надає цьому шрифту розма­шистого характеру.