50.Капітал і праця. Вартість робочої сили.

Капітал і праця пов’язані трудовими відносинами. Трудові відносини – комплекс взаємовідносин між найманим працівником і работодавцем, пов’яз. з найманням, використанням, відтворенням робочої сили. Включає в себе:

1.Колективні та індивідуальні переговори. 2. Укладання договорів та угод. 3. Визначення умов і розмірів оплати праці. 4. Вирішення трудових конфліктів. 5. Участь найманих працівників  в управлінні вир-вом.

Основними суб’єктами труд відносин є: наймані працівники (особи, що уклали трудовий договір), роботодавці (фіз. Та юр. Особи, які є власниками заснованого вир-ва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні послуги праці).

Труд відносини функц на основі таких принципів: принцип законодавчого забезпечення, партнерства, загальності, адресності, інтегрованості.

Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.

Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар – робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому, вартість, створювання робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили. Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис. Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.

Вартість робочої сили: сутність і фактори, що її визначають.

    Робоча сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі вир-ва споживчих вартостей. Р.с є основним елементом продуктивних сил у будь-якому сусп-ві,але товаром стає лише при капіталізмі. Це зумовлено тим, що робітник розбавлений власності на засоби вир-ва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тб є власником своєї Р.с і може розпоряджатися нею.

    Як і буь-який інший товар, Р.с має 2 сторони:

-споживчу вар-ть;

-вар-ть.

Та Р.с -товар специфічний. Капіталіст купує Р.с, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фіз і духовних властивостей людини, а й усієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської Р.с особливого хар-ру і позначається на кожній із сторін товару Р.с.

    З погляду споживчої вар-ті особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вар-ть, більшу від вар-ті самого товару Р.с. Тому специфічність вар-ті товару Р.с полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої Р.с. різницю між зановоствореною вар-тю і вар-тю самої Р.с присвоює капіталість як додаткову вар-ть - це вар-ть, створена найманими робітниками зверх вар-ті їх Р.с і безкоштовно привоєна капіталістом.

    Якщо Р.с розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с повинно містити затрати на утримання його сім”ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. по-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на резних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні.

57. Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землеволодарь, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г виробництва.

Земельна рента виражає відношення привласнення додаткового продукту власником землі у формі арендної плати за право користування землею.

Форми земельної ренти:

-диференціальна земельна рента – разність між суспільною ціною виробництва с/г продукції на гірших участках землі та індивідуальною ціною її виробництва на кращих та середніх участках;

-диференціальна рента по плодючості;

-диференціальна рента по місцезнаходженню;

-диференціальна рента по ефективності на додаткові вкладення факторів виробництва.

Абсолютна земельна рента – це надлишок вартості с/г продукції над ціною її виробництва.

У формуванні ціни землі головну роль відіграє рента та банківський відсоток. Ціна землі рівна такій сумі грошей, яка бу-дучи покладена в банк, принесе доход рівний ренті. Такий доход є капіталізованою рентою. Отже, ціна землі – це капіталі-зована рента.

58. Суспільний продукт – це результат суспільного виробничого процесу, який слугує для задоволення побажань та потреб су-спільства. Може бути як матеріального, так і не матеріального виду. Суспільний продукт являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях вир-ва за певний проміжок часу (за рік).

За своєю натурально-речовою структурою сусп. продукт поділяється на засоби вир-ва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрі-зняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення - це частина сусп. продукту, яка йде на відновлення зношених засобів вир-ва, а за натуральним скла-дом є засобами та предметами праці. Фонд споживання - це частка сусп. продукту, яка йде на задоволення матер. та духо-вних потреб людей. За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина нац. доходу йде на особисте споживання, а інша на нагромадження, тобто на збі-льшення особистих і речових факторів вир-ва, на розвиток технологічного способу вир-ва. У цьому разі за своїм натураль-ним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах вир-ва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт - v, а додатковий - m, то за своєю вартісною будовою сусп. продукт (W) визначається за формулою: W=c+v+m.

59. СП- результат функціонування ек. Країни.

Структура : матеріальне( засоби в-ва, предмети спожив ), не матеріальне в-во

ВВП – сукупна ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді в країні незалежно від нац. приналежності підприємств.

Кінцевий продукт – продукт який купується для спроживання а не для переробки чи продажу

Методи обчислення ВВП – 1) виробнивчий ( сума доданих вартостей створених усіма галузями економіки

2)обчислення витрат ( сума витрат усіх ек субєктів : ВВП=С+ І+ G + Xn)

3)обчислення доходів ( сума доходів як субєктів ВВП= А+ W + P +I + r + Тн)

З ВВП виключається не виробничі угоди ( чисто фінансові наприклад операції з ціними паперами, і торг БУ товарами)

ВВП – номінальний (за діючими цінами ), реальний ( скорегований на веричину річного зростання цін)

ВНП – це ВВП – чистий дохід, створений іноземними факторами в-ва

ЧВП – ВВП- амортизаційні відрахування

НД – а) НД= ЧВП – непрямі подтки на бізнес

Б)НД = сума доходів дом госп, підприємств ( без амортизац відрахувань), та держави (без непрямих податків)

18