8. Економічні інтереси, їх субординація та проблеми узгодження
Потреба, як усвідомлене й сформоване відносно рівня культури індивіда бажання або почуття нестачі, реалізується через інтерес. Інтерес - це форма вираження потреби. Проте інтерес не є тотожним потребі. Він відрізняється від потреби таким:
по-перше, інтерес виступає як оптимальний засіб реалізації потреби, що включає конкретні цілі і дії. Потреба містить у собі завдання, а інтерес - спосіб його досягнення;
по-друге, інтерес - це потреба, яка на шляху своєї реалізації проходить складний процес соціального визрівання. Останнє означає, що інтерес формується з урахуванням і під впливом усієї сукупності виробничих відносин суспільства. Ця залежність відображається в тому, що людина вибирає не просто будь-який спосіб задоволення своєї потреби, а саме такий, який дозволяє їй закріпити або посилити своє місце в системі виробничих відносин і в суспільстві в цілому.
Інтереси, як і потреби, існують у певній системі. Виступаючи формою реалізації потреб, система інтересів, проте, не є повторенням самої системи потреб. Це обумовлено тим, що, з одного боку, інтерес є способом здійснення потреби, а отже містить різні завдання, мету, ідеали. А з іншого боку, інтерес формується через систему виробничих відносин, тому система інтересів має певні особливості порівняно із системою потреб. У загальній сукупності інтересів вирізняють такі їх елементи.
Інтерес окремої особи. Він пов'язаний з потребами конкретної людини й охоплює все багатограння його бажань, які формуються як його життям і розвитком як біосоціальної істоти, так і його участю в самій системі суспільного виробництва. Це інтерес до споживання певних матеріальних і духовних благ, інтерес до участі в економічному, соціальному, політичному й духовному процесах, що відбуваються в суспільстві. Цей інтерес чітко персоніфікований і здебільшого індивідуалізований, що відображає об'єктивний процес розвитку потреб. Реально він знаходить свій вираз у формуванні особою певних завдань цільової настанови й способів їх реалізації.
Другим елементом системи інтересів виступає інтерес певного угруповання людей. Його часто визначають як колективний інтерес Це інтерес, що може бути поданий як інтерес якогось угруповання, яке формується в процесі господарської діяльності, наприклад, інтерес колективу підприємства або інтерес акціонерів. Цей інтерес може знаходити відображення в різних способах реалізації таких колективних потреб. Груповий інтерес реалізується через його персоніфікацію в окремому індивіді, хоч і не може бути зведеним до простої суми завдань або цілепокладання членів колективу.
Третій елемент у системі інтересів - це суспільний інтерес. Він часто асоціюється з державним інтересом, оскільки держава уособлює основи організації життя суспільства. Цей інтерес пов'язаний із задоволенням потреб усього суспільства і знаходить відображення, наприклад, у забезпеченні однакових умов для функціонування господарюючих суб'єктів, у досягненні зростання суспільного виробництва, у забезпеченні соціального захисту найбільш уразливих верств населення від негараздів суспільного виробництва тощо.
Кожен із наведених елементів, залежно від своєї структурної побудови, у свою чергу, може мати особливі ланки інтересів, які будуть складатись у межах одного й того самого елемента (наприклад, колективного), але мати власні специфічні особливості.
Перелічені найбільш загальні елементи системи інтересів тісно пов'язані між собою і постійно взаємодіють. їх взаємозв'язок і взаємодія характеризуються, перш за все, певною тотожністю. Те, що потрібно чи вигідно людині, потрібно й вигідно і колективу, і державі. Іншими словами, ми можемо сказати, що загалом інтереси особистості й інтереси суспільства значною мірою збігаються. Але це ще не означає повну відсутність будь-яких розбіжностей, а в певних випадках і протилежності. Ця взаємодія може бути досить суперечливою і конфліктною. Як правило, така ситуації пов'язана з тими трансформаціями, що відбуваються з інтересом у процесі його формування. У цьому формуванні беруть участь багато чинників, і може так статися, що інтерес з особливого елемента системи інтересів перетворюється на такий, що вступає в суперечність з усією системою інтересів. Скажімо, колективний інтерес може стати інтересом з ознаками груповщини, особистий перетворитись на егоїстичний тощо. Усі ці особливості формування інтересів різних суб'єктів (індивіда, колективу і держави) необхідно постійно враховувати, бо тільки так можна досягти гармонізації всієї системи економічних інтересів суспільства.
Економічний інтерес, у свою чергу, трансформується в зацікавленість, у певний стимул. Стимул відрізняється від інтересу тим, що він суб'єктивний і виступає як усвідомлена форма інтересу. По суті, стимул є безпосереднім мотивом до реалізації потреби.
Серед економічних інтересів, які представлені певною системою, часто виділяють основний інтерес суспільства. Він в узагальненій формі відображає сутність економічної системи і покликаний бути головною цільовою настановою в розвитку економічної системи.
Для ринкової економіки таким провідним головним інтересом є інтерес споживача. Саме навколо нього і задля нього функціонує ринкова економіка. А оскільки цей інтерес постійно змінюється в напрямі зростання вимоги до тих матеріальних благ і послуг, які його задовольняють, то це спонукає виробника до постійного оновлення своєї продукції, посилення її якості. З іншого боку, інтерес споживача завжди пов'язаний з певним обмеженням, яке окреслено його доходами. Ураховуючи це, виробник постійно шукає шляхи відносного зменшення вартості товарів, а це можна досягти тільки з упровадженням новітніх технологій, нової організації праці тощо.
Отже, інтерес споживача в процесі його задоволення стимулює розвиток виробництва, застосування в ньому досягнень науки і техніки й загалом сприяє прогресу суспільства.
48. Кругооборот капіталу. Функції форм капіталу. Капітал – виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні мат.блага, мінові вартості є засобом експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці. Капітал підприємства – це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства. Кругооборот капіталу – безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової ; оборот капіталу – процес його кругообороту , що постійно повторюється. Кругооборот і оборот капіталу можливе лише при таких умов: підприємство виробляє предмети споживання, продукція підприємства користується попитом, у галузі відсутні монополії й олігополії - ринок чистої конкуренції, продукція реалізується за готівку (а не в кредит), у тривалому періоді підприємство орієнтується на одержання нормального прибутку. 3 стадії руху капіталу: перша - капітал починає свій рух з грошової форми, тобто підприємець володіє капіталом у грошовій формі, але перетворення грошей на грошевий капітал відбудеться лише тоді, коли ці гроші будуть пущені в оборот для отримання прибутку. друга стадія здійснюється в процесі виробництва, результатом якого є виготовлення товару. Водночас відбувається перетворення продуктивної форми капіталу на товарну, вартість якої вища від вартості витрачених коштів на засоби виробництва і робочу силу. на третій стадії здійснюється реалізація товару і товарний капітал перетворюється на грошовий. Форми капіталу:продуктивна;товарна;грошова. Оборот капіталу - процес його кругообороту , що постійно повторюється, це процес який постійно повторюється. Оскільки капітал, рухаючись проходить сферу вир-ва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва – це той час протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на :
основний
оборотний.
Капітал підприємства та його кругообіг: форми, стадії.
В умовах виробництва, де основним економічним законом є створення додаткової вартості, фактори виробництва, а, отже, і виробничі фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва ― постійний капітал, затрати на робочу силу ― змінний капітал). Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться у постійному русі. В економічному розумінні цей рух ― процес створення, збільшення і реалізації вартості. З точки зору організаційної, рух капіталу ― це його кругооборот. Починається він із грошової форми. Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу.
Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого у майбутньому буде вироблена додаткова вартість. Саме це перетворює грошову форму капіталу на продуктивну (І стадія руху капіталу), що відбувається в сфері обігу. Застосування куплених факторів виробництва в процесі виробництва створює ІІ стадію руху капіталу. В процесі виробництва вироблені товари відрізняються від тих товарів, які були придбані підприємцем раніше, на І стадії (засоби виробництва), перш за все натуральною формою, по-друге, за вартістю (бо створюють додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою продуктивну форму на товарну. Далі товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це ІІІ стадія руху капіталу, яка здійснюється у сфері обігу і виражається формою Т’―Г’. Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом капіталу.
І стадія ІІ стадія ІІІ стадія
Обіг Виробництво Обіг
ЗВ В Т’―Г’ Г―Т
Грош капітал Продукт-ний капітал Товарний капітал
Форми власності та їх еволюція
З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).
Власність
реалізується в різних функціональних
формах (рис. 1).
Рис. 1. Форми власності
Конституцією України визначено приватну, державну та кому нальну форми власності. В окремих випадках виділяється колектив на (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.
Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».
Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:
• спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;
• соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;
• характер використання та споживання створеного в процесі ви робництва продукту;
• специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;
• мету виробництва та характер управління економічними про цесами.
Еволюція відносин власності
Ще не так давно сама постановка питання про історизм відносин власності, можливість їхнього еволюційного розвитку, при стосування до умов виробництва, що постійно змінюються, вважа лася помилковою. В економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи сус пільства — відносинах власності — можливі лише на революційній основі, методом «експропріації». Так було під час революції 1917р. в Росії, коли відносини власності було змінено силою: приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержав ну власність. Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.
У зв'язку з цим постає цілком природне питання: у чому смисл процесу історичної еволюції власності, на якій основі він розвивається, які чинники його зумовлюють?
Структурна складність відносин власності визначає багатоаспектність процесу її історичного розвитку.
Власність характеризує спосіб взаємодії людини з природою.
Визначити сутність еволюційного розвитку відносин власності можна лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Кожний новий, вищий за своїм змістом ступінь у розвитку відносин власності має розглядатися, виходячи з якісних змін у способі взаємодії людини з природою, характері присвоєння засобів та результатів її праці в інте ресах розвитку багатства особистості. З цих позицій має аналізува тись і розвиток різних форм власності, конкретно історична су купність яких визначає структуру і зміст виробничих відносин того чи іншого суспільства. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися з позицій закладених у її структурі можливостей ство рення з урахуванням рівня розвитку продуктивної сили праці люди ни, оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу цілям Та інтересам її всебічного розвитку.