Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Це право громадян гарантується за рахунок виплат коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також коштів бюджетів різних рівнів, коштів з інших джерел. Достатній рівень життя громадян, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, має забезпечуватись за рахунок сплати пенсій, допомог, інших соціальних виплат

В радянській юридичній науці основи права соціального забезпечення були розроблені завдяки працям таких науковців як Андреєв В. С., Астрахан Є. І., Ачаркан В. А., Зайкін О. Д., Захаров М. Л., Іванова Р. І., Фогель Я. М. та інших. Серед дослідників питань соціального забезпечення в Україні слід виділити таких науковців як Болотіна Н. Б., Буряк В. Я., Синчук С. М., Сирота І. М., Сташків Б. І., Ярошенко І. С. та інших. Сучасні проблеми науки соціального забезпечення в Російській Федерації досліджуються такими вченими як Галаганов В. П., Горшков О. В., Захаров М. Л., Мачульська О. Є., Тучкова Е. Г. та іншими. В ході дискусії, яка відбулась в радянській юридичній науці, були зроблені спроби дати визначення поняття, правової природи пенсій, їх ознак.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

Так, Астрахан Є. І. визначив пенсії з соціального страхування як періодичні ви-плати, що проводяться за рахунок коштів соціального страхування з метою матеріального забезпечення працівника чи члена його сім’ї у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників. Толкунова В. М. розглянула пенсії як матеріальне забезпечення громадян за старістю, по інвалідності й у випадку втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат. Іванова Р. І. запропонувала розглядати пенсію як щомісячну грошову соціально-аліментарну виплату, що призначається особам пенсійного віку,інвалідам, особам, що мають вислугу років чи особливі заслуги перед державою, особам що втратили годувальника, у зв’язку з минулою суспільно-корисною діяльністю, у розмірі, як правило, відповідно до праці, і такою, що є основним джерелом засобів до існування для непрацюючих пенсіонерів. На наш погляд, дослідник проблем пенсійного забезпечення Сирота І. М. досить вдало аналізує й критично оцінює результати цієї дискусії. Погоджуючись з більшістю авторів в цілому щодо розуміння поняття, змісту пенсійного забезпечення, він вказує й на певні розбіжності в їх розумінні та пропонує враховувати наступні моменти : по-перше, неможна пов’язувати призначення пенсії з настанням постійної або стійкої непрацездатності громадян, адже деякі пенсії призначаються незалежно від стану індивідуальної працездатності громадян, що звертаються за пенсією (пенсії за віком), а іноді і без врахування їх віку (пенсії за вислугою років); подруге, пенсії не є винагородою (або компенсацією) за попередню трудову або суспільно-корисну діяльність, хоча б тому, що, як зазначає автор, їх розмір «само по собі невеликий, незначний … явно не тягне на компенсацію за минулу працю»; по-третє, не дивлячись на те, що природа пенсій визначається обов’язком суспільства утримувати своїх непрацездатних громадян, пенсії в умовах ринку соціальних послуг поступово втрачають аліментарний характер. Слід зазначити, що в наш час розуміння поняття, правової природи пенсійного забезпечення майже не змінилось. Так, Сташків Б. І. визначає пенсію як щомісячну грошову виплату фізичним особам зі спеціально створених для цього пенсійних фондів на умовах та в порядку, передбачених нормативними актами й договорами, Синчук С. М. – як довгострокову виплату, яка призначається та виплачується особі у випадку настання пенсійного віку, інвалідності, втрати годувальника чи вислуги років за рахунок коштів Пенсійного фонду України чи бюджетів різних рі-

внів та є основним джерелом доходів особи, а Ярошенко І. С. до пенсій відносить регулярні грошові виплати, які отримують громадяни від держави та спеціальних фондів після досягнення встановленого віку, у разі інвалідності, втрати годувальника, за вислугою років].

Закон «Про пенсійне забезпечення». В преамбулі до даного закону визначається, що всім непрацездатним громадянам України гарантується право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Слід зазначити, що нині пенсіонерам сплачуються лише трудові пенсії, бо соціальні пенсії скасовано, замість них сплачуються соціальні допомоги. Пенсії розглядаються як один з шляхів (способів) матеріального забезпечення непрацездатних громадян за рахунок суспільних фондів споживання, при якому повинна враховуватись їх суспільно-корисна праця, встановлюватись єдність умов і норм пенсійного забезпечення всіх категорій працюючих. При цьому, встановлюється гарантія соціальної захищеності пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки країни

Виділяють наступні види трудових пенсій (повних або неповних) : пенсії за віком; пенсії за вислугою років; пенсії з інвалідності;

пенсії в разі втрати годувальника.

Однак, із прийняттям Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» дещо змінились акценти в розумінні поняття, змісту та ознак пенсій . Головним серед них є визначення страхового характеру більшості пенсій, встановлення залежності їх призначення та отримання від факту участі громадян в системі соціального страхування, від тривалості страхового стажу та сум страхових внесків. Під пенсією розуміють щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого законодавством пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених законодавством. Крім того, згідно з ст.4 даного закону пенсії разом з довічними пенсіями та одноразовими виплатами відносяться до категорії пенсійних виплат системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування .

На наш погляд, використання терміну «пенсія» для позначення окремого виду страхових пенсій, що сплачуються за рахунок коштів системи загальнообов’язкового пенсійного страхування, не є вдалою практикою. Адже пенсії за способом акумуляції, перерозподілу коштів (за формою пенсійного забезпечення) поділяються як на страхові, так і на державні (не страхові) пенсії. Прикладом останніх є пенсії за вислугою років певним категоріям працівників і службовців, які не є суб’єктами пенсійного страхування й отримують пенсії за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів (військовослужбовці, співробітники органів внутрішніх

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

Крім того, навіть якщо пенсії є страховими виплатами, – це не означає, що вони мають сплачуватись виключно за рахунок коштів солідарної системи загально-обов’язкового державного пенсійного страхування. Вони можуть сплачуватись також за рахунок коштів накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а також за рахунок коштів недержавного добровільного пенсійного страхування. Є пенсії, які сплачуються як страхові виплати в системі загальнообов’язкового соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності працівників. Окрім того, є ще й так звані додаткові пенсії, які сплачуються окремим категоріям громадян додатково до основної державної пенсії, що є додаткової гарантією їх соціального захисту. Такими є додаткові пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Враховуючи вищезазначене, під пенсійним забезпеченням слід розуміти вид соціального забезпечення населення, який пов’язаний з виплатою щомісячних і, як правило, довічних грошових виплат – пенсій – непрацездатним громадянам в зв’язку з настанням певних найбільш несприятливих соціальних обставин - старості, інвалідності, втрати годувальника та інших, передбачених чинним законодавством.

1. видом соціального забезпечення має виступати пенсійне забезпечення, а не пенсія, адже пенсія – це лише певне матеріальне благо, яке надається непрацездатним громадянам в межах пенсійного забезпечення. Змістом пенсійного

забезпечення є надання непрацездатним громадянам грошових виплат – пенсій. При цьому, терміни «пенсійне забезпечення» і «пенсія» мають співвідноситись як філософські категорії «форма» й «зміст».

2. пенсійне забезпечення виступає одним з основних видів соціального забезпечення непрацездатних громадян, єдиним або головним джерелом засобів для їх існування. Хоча для працюючих пенсіонерів, які отримують грошове забезпечення у вигляді заробітної плати, іншого доходу, пенсійне забезпечення може бути додатковим джерелом засобів до існування.

Пенсії призначаються тоді, коли непрацездатні громадяни опинились в найбільш складних соціальних обставинах і найбільше потребують допомоги від держави, суспільства (старість, інвалідність, втрата годувальника та ін.). В усіх інших випадках можуть сплачуватись інші види соціальних виплат – допомоги (трудові, сімейні, соціальні) або компенсації. Вони дійсно є єдиним або основним джерелом засобів для існування пенсіонерів, які на момент виходу на пенсію або протягом певного часу після нього набувають часткової або повної непрацездатності. Зрозуміло, що до пенсій додатково можуть сплачуватись й інші соціальні виплати – допомоги, надбавки, доплати, матеріальна допомога, компенсації. Розміри пенсій перевищують розміри інших соціальних виплат і, як правило, залежать від тривалості трудового (страхового) стажу та розміру заробітків пенсіонера протягом його попередньої трудової діяльності. По-третє, на відміну від інших видів грошового забезпечення пенсійне забезпечення має регулярний характер, тобто сплачується щомісячно. Інші види грошового забезпечення – допомоги, компенсації – можуть мати щомісячний, регулярний (однак, не щомісячний) або одноразовий характер сплати. Крім того, пенсії сплачуються протягом тривалого терміну або, навіть, довічно. Так, зокрема, довічний характер мають пенсії за віком, пенсії за вислугою років, а за певних обставин – й пенсії з інвалідності та пенсії в разі втрати годувальника (ст. ст. 34, 38 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»). По-четверте, пенсійне забезпечення непрацездатних громадян передбачає, як

правило, виплату лише однієї пенсії, серед тих на які мають право непрацездатні громадяни. Виключенням з цього правила є призначення окремим категоріям непрацездатних громадян, окрім основної, ще й додаткової пенсії (громадяни, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи). Однак, це не виключає можливість отримання інших видів матеріального забезпечення та обслуговування.

Слід зазначити, що із запровадженням системи недержавного пенсійного страхування громадяни України зможуть отримувати, крім основної державної пенсії із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, ще й додаткову пенсію. По-п’яте, достатній рівень пенсійного забезпечення є одним з мінімальних державних соціальних стандартів, який забезпечується за рахунок коштів системи загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. В подальшому, становлення й розвиток системи пенсійного забезпечення громадян неможливе без продовження реформи пенсійного забезпечення й впровадження всіх рівнів пенсійного страхування.

«пенсійне забезпечення» та «пенсійне страхування». Як відомо, пенсійне страхування є одним з видів соціального страхування. При цьому, виходячи із змісту ст. 25 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, під пенсійним страхуванням слід розуміти систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення та обслуговування в разі настання страхових випадків, передбачених законодавством (старість, інвалідність, втрата годувальника та ін.), за рахунок страхових внесків до пенсійних та соціальних фондів.

Щодо здійснення класифікації видів пенсійного страхування, то доцільно її проводити за наступними критеріями: в залежності від участі в страхуванні держави та гарантуванні страхових виплат за рахунок державних коштів – державне та недержавне пенсійне страхування; за характером обов’язковості участі в страхуванні – загальнообов’язкове та добровільне; в залежності від принципу організації та здійснення страхування – пенсійне страхування за солідарною системою та пенсійне страхування за накопичувальною системою.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

по-перше, пенсійне забезпечення уявляє собою вид соціального забезпечення, змістом якого є виплата щомісячних грошових виплат – пенсій, а пенсійне страхування уявляє собою форму (спосіб) соціального забезпечення, який передбачає акумуляцію та перерозподіл страхових внесків до пенсійних страхових фондів. по-друге, не можна вважати, що пенсійне забезпечення здійснюється виключно шляхом участі в пенсійному страхування, а пенсійне страхування передбачає виплату застрахованим громадянам лише пенсій. Пенсійне забезпечення передбачає виплату непрацездатним громадянам пенсій (за віком, за вислугою років, з інвалідності, в разі втрати годувальника та інших), а пенсійне страхування передбачає виплату застрахованим особам не тільки пенсій, а й деяких допомог, а також надання оплачуваних послуг.

По-третє, пенсії сплачуються застрахованим особам не лише за рахунок коштів загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а й за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та коштів інших соціальних фондів, а також за рахунок коштів Державного та

місцевих бюджетів. Виходячи з вищезазначеного, слід виділити наступні види пенсій: страхові трудові пенсії, нестрахові трудові пенсії, додаткові пенсії. При цьому, до страхових трудових пенсій слід віднести ті виплати, які здійснюються особам, застрахованим в системі соціального страхування, за наявності достатнього страхового стажу при настанні одного із страхових випадків, передбачених законодавством і договором про страхування. До них слід віднести : пенсію за віком; пенсію з інвалідності; пенсії в разі втрати годувальника. Трудовими ці пенсії є тому, що їх призначення залежить від попередньої трудової або суспільно-корисної діяльності майбутніх пенсіонерів (тривалість загального та спеціального трудового стажу; трудове каліцтво, професійне захворювання, пов’язані з виконанням трудових або службових обов’язків тощо) і встановлюється у розмірах, що залежать від розміру винагороди за працю та тривалості трудового стажу пенсіонерів. До нестрахових трудових пенсій слід віднести ті виплати, які призначаються особам, що не є суб’єктами соціального страхування, призначаються в зв’язку з виконанням ними державно-владних або інших публічно-владних повноважень, виплачуються їм за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів. До таких пенсій слід віднести пенсії за вислугою років для державних службовців, прокурорських працівників, суддів, військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ, наукових та науково-технічних працівників та інших.

1. Під пенсійним забезпеченням слід розуміти вид соціального забезпечення населення, який пов’язаний з виплатою щомісячних і, як правило, довічних грошових виплат – пенсій – непрацездатним громадянам в зв’язку з настанням певних найбільш несприятливих соціальних обставин – старості, інвалідності, втрати годувальника та інших, передбачених чинним законодавством.

2. Змістом пенсійного забезпечення є надання непрацездатним громадянам грошових виплат – пенсій.

3. Пенсійне забезпечення є одним з основних видів соціального забезпечення непрацездатних громадян, єдиним або головним джерелом засобів для їх існування.

4. Достатній рівень пенсійного забезпечення є одним з мінімальних державних соціальних стандартів, який забезпечується за рахунок коштів системи загальнообов’язкового державного пенсійного та соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів.

5. Слід виділити наступні види пенсій: страхові трудові пенсії, нестрахові трудові пенсії, додаткові пенсії.

6. Під пенсійним страхуванням слід розуміти систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення та обслуговування в разі настання страхових випадків, передбачених законодавством (старість, інвалідність, втрата годувальника та ін.), за рахунок страхових внесків до пенсійних та соціальних фондів

6. Терміни «пенсійне забезпечення» та «пенсійне страхування» не є тотожними. Основна їх відмінність полягає в тому, що пенсійне забезпечення уявляє собою вид, а пенсійне страхування форму (спосіб) соціального забезпечення.

Пенсійна система України — сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі.

З прийняттям законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»[1] і «Про недержавне пенсійне забезпечення»[2] в 2004 розпочато впровадження пенсійної реформи, сутність якої полягає в переході до трирівневої пенсійної системи:

Перший рівень — це солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Передбачається, що вона буде введена в дію у 2012 році. Частина обов'язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована на персональні рахунки громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в українську економіку, а інвестиційний дохід збільшуватиме розмір майбутніх пенсійних виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення. В цій системі можуть брати участь добровільно як фізичні особи, так і юридичні особи-роботодавці.

Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах солідарності і субсидування та здійсненні виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Обов'язкові відрахування до Пенсійного фонду (35,2%: 33,2%-роботодавець, 2%-працівник) робляться зазвичай бухгалтерією працівника при нарахуванні йому заробітної зарплатні. Ризики: В умовах старіння населення, змінюється співвідношення працездатних і пенсіонерів. Сумарних відрахувань стає недостатньо для збереження рівня пенсій, їх розмір знижується за рахунок «запізнілої» індексації і коефіцієнт заміщення (відношення розміру пенсії до розміру заробітної плати) — знижується. Також присутній ризик «політичного популізму», коли призначення і/або збільшення пенсій здійснюється без визначення джерел їх довгострокового фінансування.

Другий рівень — загальнообов'язкова накопичувальна система

Загальнообов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення полягає в тому, що частина внесків у Пенсійний фонд України буде направлена в державний Накопичувальний пенсійний фонд України. Внески будуть мати персоніфікований характер і враховуватися на індивідуальних пенсійних рахунках.

Кошти Накопичувального фонду будуть інвестуватися в економіку України з метою захисту їх від інфляції, одержання інвестиційного доходу, забезпечення потреб держави в джерелах фінансування довгострокових інвестиційних проектів. Все це повинне сприяти загальному економічному зростанню країни.

Керування пенсійними коштами здійснюють спеціальні компанії по управлінню активами (зараз вони вже керують активами недержавних пенсійних фондів), обрані на конкурсній основі. Ці компанії діють із дотриманням законодавчо встановлених обмежень щодо напрямків інвестування для забезпечення захисту інтересів громадян і стабільного збільшення їх коштів. Безпосереднє зберігання пенсійних активів здійснює Зберігач — банківська установа, яка буде контролювати використання цих коштів.

Кошти, які будуть враховуватися на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть їхньою власністю. Люди зможуть скористатися ними при досягненні пенсійного віку або, в окремих випадках (наприклад, у випадку інвалідності), раніше цього терміну.

Виплати з Накопичувального пенсійного фонду України будуть здійснюватися додатково до солідарної пенсії довічно або одноразово. Другий рівень пенсійної системи буде впроваджуватися в Україні з 2012 року, після створення системи державного нагляду та регулювання, а також необхідної інфраструктури..

Наразі впровадження другого рівня пенсійної системи влада планує з року, коли буде досягнуто бездефіцитність Пенсійного фонду. Загальний дефіцит пенсійного фонду на 2011 рік заплановано у розмірі 58 млрд. грн., а сума, яку уряд збирається заощадити після впровадження пенсійної реформи дорівнює 1,7 млрд. грн.

Ризики: Економіка носить циклічний характер. В умовах кризи накопичення можуть знецінюватися за рахунок переоцінки ринкової вартості цінних паперів. Учасники накопичувальної пенсійної системи беззахисні перед «ринковим ризиком» і інфляцією.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення

Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено законодавством, здійснюється:

недержавними пенсійними фондами (НПФ) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Недержавні пенсійні фонди

НПФ у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення.

Недержавний пенсійний фонд — це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Учасники НПФ — це люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до НПФ, а вкладники – це особи, які здійснюють такі внески (самі учасники, їх роботодавці, професійне об'єднання або члени сім'ї).

НПФ створюється, провадить діяльність і ліквідується згідно з Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення". НПФ має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Недержавні пенсійні фонди можуть бути трьох видів:

Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками чи роботодавцями-платниками такого фонду.

Професійний НПФ можуть створювати об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності збігаються з ознаками, визначеними в статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі).

Відкритий НПФ створюється будь-якими юридичними особами, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Передбачені податкові пільги для працівників і роботодавців при сплаті внесків на недержавне пенсійне забезпечення, а також при здійсненні пенсійних виплат.

Функції НПФ виконуються відповідно до договорів про обслуговування фонду такими ліцензованими юридичними особами: адміністратор НПФ – укладає пенсійні контракти з вкладниками, веде облік пенсійних внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників, оформляє пенсійні виплати; компанії з управління активами (КУА) — забезпечують примноження пенсійних коштів шляхом їх інвестування в різні фінансові інструменти (акції, облігації, депозити та інші) відповідно до вимог законодавства; банк зберігач – контролює дотримання таких вимог, провадить операції з перерахування пенсійних коштів та забезпечує їх зберігання.

Пенсійні накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сім'ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески – сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто інший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями.

Додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат з НПФ визначається, виходячи з суми накопичених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

Види пенсійних виплат:

Пенсія на визначений строк — виплачується у вигляді щомісячних або інших періодичних платежів по досягненні пенсійного віку. Учасник НПФ сам визначає пенсійний вік (у межах 45—65 р. для жінок, 50—70 р. для чоловіків) та строк виплат (10 або більше років).

Одноразова виплата — усі накопичені кошти виплачуються одноразово на вимогу учасника фонду у таких випадках: медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) чи настання інвалідності учасника фонду; якщо сума пенсійних накопичень учасника менше розміру, достатнього для мінімальних виплат протягом 10 років; виїзду учасника на постійне проживання за межі України; смерті учасника (отримують спадкоємці учасника).

Довічна пенсія — виплачується у вигляді періодичних платежів страховими організаціями, з якими учасник може укласти договір страхування довічної пенсії за рахунок коштів, перерахованих страховій організації з НПФ.

Середній розмір місячної пенсії та кількість пенсіонерів в Україні.

Дані про середній розмір призначених місячних пенсій наводяться з урахуванням компенсаційних виплат і цільових допомог, передбачених законодавством. (Дані Держкомстату України)Рік Середній розмір призначеної місячної пенсії пенсіонерам, які перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду, грн.

Здійснення пенсійної реформи було спрямовано на:

підвищення рівня життя пенсіонерів;

встановлення залежності розмірів пенсій від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, і страхового стажу;

забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи;

заохочення громадян до заощадження коштів на старість;

диверсифікацію джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкових і добровільних пенсійних накопичень;

створення ефективної та більш дієвої системи адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Реформа солідарної системи

Реформа солідарної системи передбачає:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки).

Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, пенсіонерам, пенсії яким були призначені за раніше діючим законодавством, надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону.

Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності «працювати на самого себе». Отже у законі закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію.

Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. На першому етапі — розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому — поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списками № 1 і № 2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців.

Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку.

Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення.

Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників).

Таким чином Перший рівень є системою пенсійних виплат, внески до якої сплачуються усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуються страхові пенсії та встановлюється мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які мають малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які встановлюються, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежить від розміру заробітної платні, з якої сплачувались страхові внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягається шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату страхових внесків, на основі даних якої призначаються і виплачуються пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснює Пенсійний фонд України.

Введення другого рівня

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування.

Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа — зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи.

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків);

посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків;

зменшити «податковий тиск» на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника;

успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи;

створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки;

розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави;

підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами.

Виплата пенсій, призначених на пільгових умовах працівникам, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженими Кабінетом Міністрів України, здійснюється Пенсійним фондом України. Покриття витрат Пенсійного фонду України на виплату пільгових пенсій здійснюється роботодавцем.

4.2. Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: суб’єкти, страховий стаж, пенсійні виплати та соціальні послуги

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

громадяни України, які застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб — члени їхніх сімей;

особи, яким до дня набрання чинності вказаним Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» — за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених Законом, — члени їхніх сімей.

Особи, які не підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески у визначеному порядку до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Законодавство визначає суб’єктів солідарної системи. По-перше, це застраховані особи, а в окремих випадках — члени їхніх сімей.

Загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:

1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

2) члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських кооперативів та фермерських господарств, у тому числі тих, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);

3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

До членів сімей фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності, але разом із ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю;

4) особи, які забезпечують себе роботою самостійно — займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності;

5) громадяни України, які працюють у розташованих за межами України дипломатичних представництвах, консульських установах України, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створених відповідно до законодавства України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);

6) громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташованих на території України (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України);

7) особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на виборній посаді;

8) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також в органах Міністерства внутрішніх справ України;

9) працівники воєнізованих формувань, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської служби спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань зв’язку та інформатизації, гірничорятувальних частин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварійно-рятувальної служби, створеної відповідно до законодавства на постійній основі;

10) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу;

11) особи, які отримують щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», крім осіб, які отримують виплати у зв’язку зі смертю годувальника, та непрацюючих осіб, які отримують пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

12) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ, організацій (без збереження заробітної плати та з отриманням стипендії відповідно до законодавства);

13) особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за особою похилого віку, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

15) особи, які отримують допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю;

16) безробітні в період отримання допомоги у зв’язку з безробіттям.

Особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах.

Вони беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування протягом терміну, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, але не менше одного року.

Зазначені особи подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним переліком.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, територіальним органом Пенсійного фонду в термін не пізніше ніж 30 календарних днів із дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі — договір про добровільну участь) відповідно до типового договору, що затверджується правлінням Пенсійного фонду, який набирає чинності з дня його підписання.

Територіальний орган Пенсійного фонду може відмовити в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа:

підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню;

не відповідає іншим вимогам, визначеним Законом;

подала неповні або недостовірні відомості;

уже уклала договір про добровільну участь, строк дії якого не припинено або за яким не виконала передбачені умови;

бажає укласти договір на строк менше одного року.

В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.

Другим суб’єктом є страхувальники:

1) роботодавці:

підприємства, установи й організації, об’єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування — фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру;

колективні та орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи та фермерські господарства, у тому числі ті, які

обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент);

дипломатичні представництва, консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств та організацій (у тому числі міжнародних), створені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;

іноземні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств та організацій, міжнародних організацій, розташовані на території України;

2) підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;

3) фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

4) фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України — для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я, а також для непрацюючих осіб;

5) застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Держава, встановлюючи за допомогою правових норм міру можливої та належної поведінки суб’єктів пенсійного страхування, домагається дотримання законності у формуванні та використанні страхових коштів. Для досягнення цієї мети на страхувальника покладається низка обов’язків:

1) зареєструватися як платник страхових внесків в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду у десятиденний термін із дня:

отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності;

отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої діяльності;

прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;

зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до Закону державна реєстрація таких установ, організацій та відокремлених підрозділів не проводиться;

укладення трудового договору з найманим працівником;

зміни прізвища, ім’я та по батькові.

Страхувальник зобов’язаний зареєструватися в територіальних органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадить розрахунки з оплати праці, чи ні;

2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 1 липня 2000 року протягом 75 років, а за період після цієї дати — протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п’яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України;

3) допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок;

4) подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом;

5) надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу членам сім’ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду;

6) нараховувати, обчислювати й сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески;

7) пред’являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків;

8) вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою пред’явлення нею свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

9) повідомляти територіальному органу Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред’явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи

10) отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов’язаний зареєструвати у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі;

11) повідомляти територіальним органам Пенсійного фонду:

про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації у десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення;

про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін;

про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України, які використовуються для здійснення відповідної діяльності;

про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності;

про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей;

12) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Також суб’єктами солідарної системи є: уповноважений банк; підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату й доставку пенсій, Пенсійний фонд.

Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов’язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом. Він є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Статусу юридичної особи набуває з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.

Управління Пенсійним фондом здійснюється на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Органами управління є правління та виконавча дирекція Пенсійного фонду.

До складу правління Пенсійного фонду входять по п’ять представників від держави, застрахованих осіб і роботодавців.

Бюджет Пенсійного фонду формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених Законом.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:

1) страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовується до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти Державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення й сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до Закону на посадових осіб та громадян за ці порушення;

5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

6) добровільні внески;

7) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню.

Ці кошти використовуються на: виплату пенсій; надання соціальних послуг; фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг із виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія у зв’язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв’язку з утратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, у зв’язку з інвалідністю, у зв’язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором [2, ст. 10].

Для призначення пенсії у солідарній системі однією з умов є наявність визначеного Законом страхового стажу. Страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії у зв’язку з інвалідністю або у зв’язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення застрахованою особою пенсійного віку та період із дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би пенсійного віку. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Такими документами є трудова книжка, довідка з Пенсійного фонду, відомості про виплату заробітної плати і т. ін. [10].

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В,

де ТП — тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св — сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В — мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

При цьому за кожний повний рік стажу роботи, до набрання чинності вказаним Законом, на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України [8], зайнятість на яких давала право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Пенсії за віком у солідарній системі

Застраховані особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками — 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років [2, ст. 26].

Розмір пенсії за віком обчислюється за формулою, визначеною в ст. 27 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:

П = Зп ´ Кс,

де П — розмір пенсії у гривнях;

Зп — заробітна плата, з якої обчислюється пенсія, у гривнях;

Кс — коефіцієнт страхового стажу.

Коефіцієнт страхового стажу визначається залежно від величини оцінки одного року страхового стажу:

Кс = См х Вс / 100 % ´ 12,

де Кс — коефіцієнт страхового стажу;

См — сума місяців;

Вс — величина оцінки одного року страхового стажу (1 % у солідарній системі)

Коефіцієнт страхового стажу не може перевищувати 0,75.

Для визначення пенсії буде враховуватись заробітна плата в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати, із якої сплачуються страхові внески (з 1.01.2005 р. — 4100 грн на місяць).

Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок — 20 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність [12, ст. 2].

За наявності страхового стажу меншої тривалості пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Особі, яка набула право на пенсію за віком, але після досягнення пенсійного віку виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком за кожний повний рік страхового стажу після досягнення пенсійного віку в такому порядку [2, ст. 29]:

Кількість років відкладеного виходу на пенсію за віком

Пенсії у зв’язку з інвалідністю в солідарній системі

Підставою для призначення пенсії з інвалідності, на відміну від пенсії за віком, є чітко виражена непрацездатність громадянина. Підставою для встановлення інвалідності є стійке порушення функцій організму, яке ставить хворого перед необхідністю припинити професійну діяльність чи значно змінити її умови. Встановлення інвалідності проводять медико-соціальні експертизи (МСЕК) на підставі Порядку організації та проведення МСЕК, затвердженого Постановою КМУ від 4 квітня 1994 року.

Поняття «інвалідність» нерозривно пов’язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність є трьох груп. В інструкції «Про встановлення груп інвалідності», затвердженій МОЗ України 28 грудня 1991 року, перераховано конкретні анатомічні дефекти й соціальні підстави для встановлення кожної з трьох груп інвалідності.

Законодавством передбачено строки встановлення групи інвалідності. Вони встановлюються залежно від стану здоров’я та віку інваліда. Оскільки інвалідність настає внаслідок захворювання, то може настати й одужання. Тому проводяться періодичні огляди через 1—3 роки. Особам пенсійного віку, які мають анатомічні дефекти, та деяким іншим інвалідність встановлюється довічно. В цих випадках переосвідчення може здійснюватися лише за заявою інваліда.

Пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства), за наявності страхового стажу:

до досягнення особою 23 років включно — 2 роки;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно — 3 роки;

від 27 років до досягнення особою 31 року включно — 4 роки;

для осіб 32 років і старших — 5 років.

Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.

Пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи [2, ст. 30].

Пенсія у зв’язку з інвалідністю від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Пенсія у зв’язку з інвалідністю залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах:

інвалідам I групи — 100 відсотків пенсії за віком;

інвалідам II групи — 90 відсотків пенсії за віком;

інвалідам III групи — 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону про пенсійне страхування.

Така пенсія призначається на весь строк установлення інвалідності. Інвалідам чоловікам старшим 60 років і жінкам старшим 55 років пенсії у зв’язку з інвалідністю призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

У разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.

У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який установлено інвалідність.

Якщо заінтересована особа не з’явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії у зв’язку з інвалідністю припиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з’явитися на повторний огляд.

У випадку пропуску строку повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом виплата пенсії у зв’язку з інвалідністю відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає його за цей період інвалідом. При цьому якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

Якщо виплату пенсії інвалідові було припинено у зв’язку з відновленням здоров’я або якщо він не отримував пенсії внаслідок нез’явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п’яти років.

Якщо минуло більше п’яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.

Органи медико-соціальної експертизи зобов’язані повідомляти територіальним органам Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія у зв’язку з інвалідністю, та про нез’явлення цих осіб на зазначений огляд.

Пенсія у зв’язку з утратою годувальника в солідарній системі

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у зв’язку з інвалідністю, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», — незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника, якщо втратили джерело засобів для існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців із дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I—IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, — до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти — до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності — один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, належать особи, зазначені в п.п. 1—3, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів для існування.

Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів для існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з утратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення, що стосуються сім’ї померлого, відповідно поширюються і на сім’ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім’ї — 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім’ї — 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Дітям-сиротам пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається на весь період непрацездатності, а членам сім’ї, які досягли пенсійного віку, — довічно.

Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім’ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії.

На всіх членів сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника, призначається одна спільна пенсія. На вимогу члена сім’ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо [2, ст. 39].

Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у солідарній системі.

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

За вибором особи, яка звернулася за пенсією, із періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10 відсотків тривалості страхового стажу.

Для визначення розміру пенсії за віком заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності Законом «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності вказаним Законом — на умовах, передбачених цим Законом.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року — за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс ´ (Ск : К),

де Зс — середня заробітна плата в Україні за рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;

Ск — сума коефіцієнтів заробітку за кожний місяць (Кз1 + + …Кзn);

К — кількість місяців страхового стажу.

Середньоарифметичний коефіцієнт заробітку буде дорівнювати 1, якщо у відповідний період особа отримувала заробітну плату на рівні середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України. Якщо коефіцієнт заробітку менший або більший за 1, то індивідуальний заробіток особи був відповідно вищим або нижчим за середню заробітну плату.

У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік для визначення заробітної плати (доходу) враховується наявна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяці попереднього року з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.

У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою працівників, зайнятих у галузях економіки України, відповідного року (кварталу).

У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про щомісячну середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередні місяці для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується щомісячна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за наявний попередній місяць з наступним перерахунком коефіцієнта заробітної плати (доходу) після отримання даних про щомісячну середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць (місяці), що передує зверненню за призначенням пенсії.

До заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:

1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності Законом про пенсійне страхування, з яких згідно із цим Законом були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), із якої сплачуються страхові внески;

2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності новим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), із якої сплачувалися зазначені внески (збір), — у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Пенсії індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Крім індексації пенсії, у разі якщо величина середньої заробітної плати в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком. Розмір та порядок такого підвищення пенсії визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України.

У разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення та перерахунку пенсії визначається із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли вона призначається з більш раннього строку:

1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців із дня досягнення особою пенсійного віку;

2) пенсія у зв’язку з інвалідністю призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців із дня встановлення інвалідності;

3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців із дня смерті годувальника.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії. Переведення з одного виду пенсії на інший провадиться з дня подання заяви з усіма необхідними документами.

Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Виплата пенсії

Пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, без урахування одержуваної заробітної плати (доходу) або пенсійних виплат із накопичувальної системи пенсійного страхування чи пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення й строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.

Під час перебування пенсіонера в місцях позбавлення волі виплата призначеної йому пенсії здійснюється на загальних підставах у порядку, встановленому законодавством.

Під час перебування пенсіонера на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується

25 відсотків призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією й вартістю утримання, але не менше 25 відсотків призначеної пенсії.

Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім’ї, зазначені в частині другій статті 36 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25 відсотків пенсії — самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50 відсотків призначеного розміру пенсії — зазначеним членам сім’ї.

Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім’ї, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою. Зазначені кошти зараховуються на банківські рахунки цих установ понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв’язку з утратою годувальника виплачується в повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки у банку.

Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 відсотків призначеної пенсії у зв’язку з утратою годувальника та перераховується на їхні особисті рахунки у банку. При цьому частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії у зв’язку з утратою годувальника, перераховується на банківський рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні, і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей у цих установах.

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців поспіль;

5) в інших випадках, передбачених Законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з’ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Відрахування з пенсії проводяться в установленому Законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до Закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розмір відрахування з пенсії обчислюється із суми, що належить пенсіонерові до виплати.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім’ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених Законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв’язку з його смертю, не включається до складу спадщини і виплачується — по місяць смерті включно непрацездатним членам сім’ї, які знаходилися на його утриманні. Батькам, чоловіку (дружині), а також членам сім’ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, сума недоотриманої пенсії виплачується незалежно від того, чи належать вони до кола непрацездатних членів сім’ї та від перебування на його утриманні.

У разі звернення кількох членів сім’ї померлого пенсіонера належна їм сума пенсії відповідно до цієї статті ділиться між ними порівну. Зазначена сума пенсії виплачується, якщо звернення за нею надійшло не пізніше 12 місяців після смерті пенсіонера.

Допомога на поховання пенсіонера

У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Для того, щоб забезпечити людині достатній життєвий рівень після закінчення активної трудової діяльності, в Україні запроваджено сучасну трирівневу пенсійну систему. Вона базується на трьох незалежних один від одного рівнях, два з яких – обов’язкові, а один – добровільний.

Перший рівень – це солідарна система, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Передбачалося, що вона буде введена в дію у 2009 році. Частина обов’язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована на персональні рахунки громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в українську економіку, а інвестиційний дохід збільшуватиме розмір майбутніх пенсійних виплат.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення. В цій системі можуть брати участь добровільно як фізичні особи, так і юридичні особи-роботодавці.

Перший і другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Відповідно до чинного законодавства недержавне пенсійне забезпечення (третій рівень) здійснюється:

недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

На цьому сайті ми висвітлюємо діяльність саме недержавних пенсійних фондів (НПФ), які представляють третій рівень пенсійної системи.

Недержавний пенсійний фонд – це фінансова установа нового типу, діяльність якої базується на принципах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень. Фонд залучає пенсійні внески фізичних і юридичних осіб, інвестує кошти з метою їх захисту від інфляції та примноження, а пізніше здійснює пенсійні виплати за рахунок накопичених пенсійних активів.

Недержавні пенсійні фонди бувають трьох видів: корпоративні, професійні та відкриті.

Корпоративний фонд створюється одним або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких можуть приєднуватись інші роботодавці-платники.

Професійний фонд створюється об’єднаннями юридичних або фізичних осіб, у т.ч. профспілками та їх об’єднаннями, або просто фізичними особами за професійною ознакою (будівельники, енергетики та ін.).

Відкритий фонд створюється однією або кількома юридичними особами і є доступним для будь-яких юридичних та фізичних осіб як вкладників фонду.

У НПФ будь-якого виду існують вкладники – фізичні або юридичні особи, які здійснюють перерахування пенсійних внесків на свою користь, на корить своїх близьких або своїх співробітників, та учасники – громадяни, на користь яких здійснюються внески.

1.4.4. Змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян

Останнім часом почала складатися змішана форма соціального забезпечення, коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповідними страховими фондами осіб, які забезпечуються за нормами законів, що стосуються окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Особам, які мають право на призначення пенсій за окремими (спеціальними) законами, крім військовослужбовців офіцерського складу, визначається сума пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата якої здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом, та пенсією, визначеною відповідно до Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок державного бюджету, коштів галузі та ін.). Якщо розмір пенсії, визначений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вищий, ніж розмір пенсії, призначений за окремим законом, за бажанням пенсіонера виплачуватиметься вища пенсія.

Військовослужбовцям офіцерського складу, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони України, особам на­чальницького складу органів внутрішніх справ України, кримінально-виконавчої системи України, особам начальницького складу податкової міліції, інших військових формувань, що утворюються відповідно до законів України, пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького, рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Якщо військовослужбовці офіцерського складу не набудуть права на пенсію відповідно до зазначеного спеціального закону, при призначенні їм пенсій за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період військової служби зараховуватиметься до страхового стажу за умови надання Пенсійному фонду державних дотацій з відповідних бюджетів, які покриватимуть суми несплачених страхових внесків на державне пенсійне страхування за роки військової служби щодо цих осіб.

СОЦ ДОПОМОГИ

12.1. Поняття державних соціальних допомог, їх ознаки та види

На відміну від страхових допомог державні соціальні до­помоги фінансуються за рахунок коштів Державного або міс­цевих бюджетів. Вони надаються з метою матеріальної під­тримки осіб, доходи яких є нижчими від прожиткового рівня, або частково компенсують витрати, що їх понесла осо­ба у зв'язку з настанням соціального ризику чи необхідністю оплати комунальних послуг. Компенсаційний характер дер­жавних соціальних допомог дозволив деяким авторам зроби­ти навіть висновок про наявність окремого виду соціального забезпечення — компенсаційних виплат¹. І. В. Гущин, крім того, зазначає, що компенсаційні виплати існують або самос­тійно, або як додаток до соціальних допомог, і поділяє їх на допомоги для компенсації втраченого заробітку та для ком­пенсації додаткових витрат і матеріальної підтримки².

Такий підхід до визначення юридичної природи держав­них соціальних допомог не можна вважати достатньо обґрун­тованим. Адже всі державні допомоги тієї чи іншої мірою ма­ють компенсаційний характер. Компенсаційними за своєю сутністю є, наприклад, і страхові пенсії, однак ця обставина ще не дає підстав зараховувати їх до компенсаційних виплат.

Державні соціальні допомоги не пов'язані із загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням. Вони мають так званий адресний характер і їх розмір зазвичай ви­значається як різниця між доходами громадянина або його сім'ї і прожитковим мінімумом, встановленим на відпо­відний період. У деяких випадках розмір допомоги може встановлюватися у твердій сумі або у відсотковому значенні до величини прожиткового мінімуму. Право на державні соціальні допомоги мають громадяни, які не застраховані у системі загальнообов'язкового соціального страхування, а також особи, що хоч і є застрахованими, але їхні доходи вна­слідок об'єктивних причин знизилися нижче за прожитко­вий мінімум.

Вважається, що державні допомоги надаються лише з ме­тою підтримки малозабезпечених¹. Однак це не зовсім пра­вильно, оскільки такі допомоги можуть призначатися, крім малозабезпечених, також особам, які не належать до цієї ка­тегорії. Суб'єктом їх отримання може бути, наприклад, сім'я з дітьми, якщо мати або батько не застраховані у системі за­гальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державним допомогам притаманні такі ознаки:

1. вони мають аліментарний характер, оскільки признача­ються безоплатно і не пов'язані з трудовою діяльністю особи чи сплатою нею страхових внесків;

2. основним джерелом їх виплати є кошти Державного чи місцевого бюджетів. Переважно для виплати цих допомог кошти надходять у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів;

3. перелік категорій осіб, які мають право на такі допомо­ги, визначається законами України;

4. вони надаються з метою матеріальної підтримки мало­забезпечених або для компенсації (часткової чи повної) вит­рат, які понесені у зв'язку з настанням соціального ризику;

5. розмір допомог, як правило, співвідноситься з величи­ною прожиткового мінімуму або з гарантованим рівнем за­безпечення такого мінімуму;

6. їх призначення має так званий адресний характер.

З урахуванням усіх наведених ознак можемо визначити державні соціальні допомоги як грошові одноразові або періодичні соціальні виплати, що не залежать від поперед­ньої трудової діяльності і надаються у випадках та на умо­вах, передбачених чинним законодавством з метою підтрим­ки малозабезпечених осіб, а також компенсації додаткових витрат, які були понесені ними при настанні соціального ри­зику за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів.

При характеристиці державних соціальних допомог най­частіше використовується їх поділ залежно від соціальних ризиків, що лежать в основі виникнення права на них. Тому найбільш поширеними видами є:

1. державні соціальні допомоги особам, які не мають пра­ва на пенсію, та інвалідам;

2. допомоги малозабезпеченим;

4. допомоги дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства допомоги на догляд за інвалідами внаслідок психічного захворювання;

5. державні допомоги сім'ям з дітьми;

6. субсидії на оплату житлово-комунальних послуг;

7. державна допомога на поховання;

8. інші види допомог.