3. Поняття, види та підстави ліквідації банків

3.1. Поняття та види ліквідації банків

Усі найбільші економічні спади в сучасній історії, включаючи Велику депресію 30-х років у США, стагнацію в Японії у 90-х роках і різкий економічний спад у країнах Східної Азії в 1997-1998 рр., розпочиналися після фінансово-банківських криз¹. Глобальна економічна криза, що відбувається зараз, також була ініційована кризою у банківській системі США, що розпочалася у 2007 році.

Слід підкреслити, що в умовах ринкової економіки банкрутство чи інше припинення підприємницьких установ, до яких також відносяться і банки, є неминучим явищем, адже банкрутство є матеріалізацією фінансових та інших ризиків, внутрішньо властивих підприємницькій діяльності. Тому завданням центрального банку будь-якої країни є підтримання фінансової стабільності її банківської системи в цілому, запобігання банківським кризам, а також захист інтересів споживачів банківських послуг. При цьому центральний банк в жодному випадку не може і не повинен гарантувати те, що той чи інший банк не збанкрутує, оскільки такі гарантії деформують ринкове середовище, принципи діяльності та підприємницьку відповідальність банків.

Методами впливу центрального банку на фінансово нестабільні банки може бути рефінансування таких банків з метою підтримання їх ліквідності, прийняття центральним банком рішень про реструктуризацію неплатоспроможних банків чи їх реорганізацію (для чого у банку впроваджується тимчасова адміністрація), а у випадку, якщо це не призводить до покращення ситуації, застосовується ліквідація банків – банкрутів. Якщо реорганізація передбачає перехід частини чи всіх прав і зобов’язань банку до одного чи кількох правонаступників, то ліквідація передбачає припинення банку як юридичної особи без передачі його прав та зобов’язань іншим юридичним особам - банкам. Прикладів ліквідації неплатоспроможних банків в Україні є достатньо багато, найбільш відомі із них – це ліквідація АКБ «Градобанк», АБ «ІНКО», Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» тощо.

Слід зауважити, що припинення банків шляхом їх реорганізації чи ліквідації є особливою правовою процедурою, відмінною від припинення інших господарських організацій. Саме такий підхід закріплений законодавцем, наприклад, у ЦК України, де у зазначено, що особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом (ч. 4 ст. 104 зазначеного кодексу).

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований:

1) з ініціативи власників банку;

2) з ініціативи НБУ (у тому числі за заявою кредиторів).

3.1.1. Ліквідація банку з ініціативи власників

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства (таким законом зараз є Закон України «Про акціонерні товариства»), з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» та за згодою НБУ. Необхідність цієї згоди для реалізації учасниками банку належного їм корпоративного права на прийняття рішення про ліквідацію є особливістю процедури ліквідації банків порівняно з іншими підприємницькими товариствами. Як зазначають дослідники, процес ліквідації банків має контролювати центральний банк країни згідно із загальноприйнятими у світі нормами щодо банкрутства банків. Для цього у Законі України «Про банки і банківську діяльність» створено умови для дій НБУ щодо виведення банків на нормальний рівень роботи на ранніх етапах кризи, а у виняткових випадках – для проведення швидкого процесу їх ліквідації з якомога повнішим урахуванням інтересів кредиторів та вкладників банку².

Власники банку (під цим терміном слід розуміти акціонерів акціонерних банків та учасників кооперативних банків) на засіданні вищого органу можуть прийняти рішення про ліквідацію банку за власним розсудом. Однак в деяких випадках таке рішення може бути спричинене особливими юридичними ситуаціями, зафіксованими у законодавстві України, зокрема:

- у порядку виконання вимог ч. 4 ст. 144 та ч. 3 ст. 155 ЦК України (якщо вартість чистих активів банку буде меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом для товариств з обмеженою відповідальністю чи для акціонерних товариств);

- у разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації (ч. 3 ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

- у разі настання підстав ліквідації, що зафіксовані у статуті банку.

Підкреслимо, що власне прийняття вищим органом банку рішення про його ліквідацію не створює відповідних правових наслідків, оскільки завжди існує необхідність одержання згоди НБУ на ліквідацію банку. Таким чином, процедура прийняття рішення про ліквідацію банків характеризується поєднанням приватних та публічних елементів, що дозволяє центральному банку держави забезпечувати стабільність банківської системи в цілому за захист інтересів кредиторів банку, відносно якого може відбутися ліквідаційна процедура.

Порядок та підстави для надання НБУ згоди на ліквідацію банку за рішенням його власників встановлені у главі 16 «Особливості ліквідації банку за рішенням його власників» «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства», що було затверджене постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369. Зокрема, згідно з п. 16.1 глави 16 розділу YI цього Положення НБУ надає згоду на ліквідацію банку, якщо достатньо ліквідаційної маси для задоволення вимог усіх кредиторів і кандидатура голови ліквідаційної комісії та її членів відповідає вимогам, установленим цим Положенням до ліквідатора та осіб, залучених до ліквідації та в разі відсутності конфлікту інтересів.

Для отримання згоди НБУ на ліквідацію банк подає до територіального управління НБУ такі документи:

- протокол загальних зборів учасників з рішенням про ліквідацію банку та призначення ліквідаційної комісії, вибір аудиторської фірми для перевірки достовірності та повноти ліквідаційного балансу, затвердження кошторису ліквідаційної комісії (підписаний головою та секретарем зборів і засвідчений печаткою банку);

- прогнозний (попередній) перелік вимог кредиторів;

- прогнозні розрахунки ліквідаційної маси;

- ті документи, що стосуються інвентаризації активів, зобов'язань, резервів, включаючи обліковане на позабалансових рахунках, затверджені керівниками банку, та врегулювання виявлених розбіжностей, а також пропозиції інвентаризаційної комісії;

- звіти суб'єктів оціночної діяльності про оцінку майна (активів);

- інформацію про голову та членів ліквідаційної комісії та осіб, залучених до ліквідації банку, відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 глави 4 розділу VI «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».

У наступному, згідно з п. 16.3 вищевказаного Положення, підрозділ центрального апарату, що здійснює контроль за діяльністю ліквідаторів (у разі потреби разом з іншими підрозділами центрального апарату), розглядає документи для надання згоди НБУ на ліквідацію банку протягом 30 календарних днів.

Рішення про надання згоди на ліквідацію банку за рішенням загальних зборів учасників банку приймає Правління НБУ.

НБУ (територіальне управління) доводить до відома банку копію постанови Правління НБУ про надання згоди на ліквідацію банку за рішенням загальних зборів учасників не пізніше наступного дня після її прийняття (у день її отримання). Одночасно в банку вилучається банківська ліцензія, яка надсилається до підрозділу центрального апарату, що здійснює функції реєстрації та ліцензування банків.

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про акціонерні товариства», Законом України «Про банки і банківську діяльність», з урахуванням вимог «Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства».