1.3. Українська Автокефальна Православна Церква

Українська Автокефальна Православна Церква третя за величиною православна церква в Україні. Станом на 1 січня 2011р. вона налічувала 1227 зареєстрованих релігійних об’єднань (з них 1190 парафій), в яких несуть служіння 699 священиків. Складається УАПЦ з 11 єпархій, якими опікується 12 єпископів. Очолює УАПЦ Мефодій(Кудряков). У складі Церкви перебуває Екзархія у Західній Європі, главою якої є єпископ Готський і Кафський Пітер Брук Де Траль. Окремо юридично існує Харківсько – Полтавська єпархія УАПЦ, яку очолює архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко). Він не бере участі в жодному діалозі, і вважає, що будь – які об’єднавчі процеси в українському православ’ї повинні відбуватися за участі Вселенської Патріархії. У квітні 2007р. Харківсько – Полтавська єпархія УАПЦ перереєструвала свій статут (як ХПЄ УАПЦ (оновленої)) щоби не бути залежною від УАПЦ на чолі з Мефодієм (Кудяковим).(8)

У 2003р. відбувся Архієрейський Собор рішенням якого влада УАПЦ зосередилася в руках митрополита Мефодія, якому було надано титул «Блаженіннійшого митрополита Київського та всієї України». Архієпископ Ігор Ісіченко звинуватив митрополита Мефодія та його прихильників в самовільному виході з – під опіки митрополита Костянтина і розірвав з ними єдність. Прихильники митрополита Мефодія у свою чергу розірвали єдність з архієпископом Ігорем. Це поклало початок існуванню двох окремих гілок УАПЦ: Харківсько – Полтавської єпархії, главою якої є архієпископ Ігор (Ісіченко) та УАПЦ під керівництвом митрополита Мефодія (Кудрякова). Львівська єпархія УАПЦ деякий час перебувала в самоуправному статусі і поминала Вселенського Патріарха, а не митрополита Мефодія, проти якого виступають братства, особливо Львівське, яке має статус ставропігії.

УАПЦ веде переговори про об’єднання як з УПЦ КП так із УПЦ МП. Діалог між трьома гілками православ’я в Україні триває, але результату немає. УАПЦ веде діалог з Константинопольським Патріархатом, але переговори ускладнюються через жорстку позицію у цьому питанні Московського Патріархату. Діалог з УПЦ КП більш корисний – 2006р. була створена богословська комісія за об’єднання. Результатом якої є лише ряд публікацій у ЗМІ, який засвідчив спільність богословського розуміння щодо вчення про Церкву та готовність іти на певні поступки.

16 липня 2010р. у м. Києві відбувся Архієрейський Собор УАПЦ, який прийняв такі рішення:

• ухвалення рішення про молитовне поминання імені Його Всесвятості Всесвятійшого Патріарха під час Божественної Літургії та з іншими священними Богослужіннями;

• ухвалення рішення про утримання від спілкування з главою УПЦ КП на основі рішення Архієрейського Собору УАПЦ від 2 березня 2007р.;

• ухвалення рішення про оновлення діяльності комісії Архієрейського Собору Української Автокефальної Православної Церкви стосовно діалогу з УПЦ МП.[1]

28 грудня 2010р. Собор УАПЦ ухвалив звернення та ієрархів УЦ МП та УПЦ КП. Відповідно до якого УАПЦ закликає представників двох інших юрисдикцій до праці заради об’єднання, і викладає свій погляд щодо можливості реалізації такого завдання, оскільки «церковне розділення, розрив церковного спілкування – найболючіша рана для сучасної України».

Отже, УАПЦ з 2005р. робила вигляд, що рухається в сторону Константинополя, через деякий час вела переговори з УПЦ, але після провалу цих переговорів, УАПЦ написала документи з проханням, щоб їх прийняли до складу Константинопольського Патріархату на будь – яких умовах. Але це звернення залишилося без результату, тому що вирішення проблеми українського православ’я не може бути частковим, а лише комплексним. Це підштовхнуло до спроб об’єднатися із УПЦ КП – хоча б формально. Але це об’єднання залишається лише на словах. Останніми роками УАПЦ висвятила у єпископи багато священиків, які перейшли із УПЦ КП. У відповідь на протест УПЦ КП заявила:вимагаємо переговорів, а поки вони відсутні, чекаємо перебіжчиків із УПЦ КП з відкритими обіймами. Взагалі тим самим УАПЦ оголосила війну УПЦ КП, а умовою її відкладення назвала переговори. УАПЦ не розуміє того, що УПЦ КП може розпочати активні дії проти неї, УАПЦ у будь – якому разі програє, тому що не зможе вести, жодної інформаційної війни, бо просто не має інформаційної політики.

Проаналізувавши сучасний стан Православ’я в Україні можна зробити такий висновок: у стосунках між трьома гілками православ’я спостерігаються напруженість і часті суперечки, які деколи призводять до міжцерковних конфліктів. Власне, розпад православ’я на три самостійні, недружні церкви, які претендують на монопольну презентацію, всього православ’я в Україні, є виявом небувалої в історії нашої країни кризи православ’я. До того ж цю кризу поглиблює втручання у внутрішньоцерковні справи представників політичних партій та рухів, а також зарубіжних релігійних центрів.

Отже, в українському православ’ї спостерігається багато проблем, але їх можна було вирішити, за умови, якби всі три гілки української православної церкви все – таки знайшли порозуміння і об’єдналися.