Тема 1. Психологія ділового спілкування

План

1. Сутність понять «спілкування», «ділове спілкування».

2. Структура спілкування.

3. Рівні спілкування.

4. Характеристики ділового спілкування.

5. Техніка і прийоми спілкування.

6. Загальні принципи ефективного спілкування.

7. Особливості сприйняття інформації співрозмовника.

8. Бар’єри спілкування.

Література: /2/, /3/, /6/, /7/, /8/, /9/, /10/, /13/, /18/, /23/, /25/, /26/

Міні-лексикон: «спілкування», «ділове спілкування», «рівні спілкування», «бар’єри спілкування».

1.1. Сутність понять «спілкування», «ділове спілкування»

Спілкування – це зв’язок між людьми, під час якого виникає психічний контакт, який проявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, співчутті, взаєморозумінні.

Спілкування є процесом виховання і самовиховання, в якому люди впливають одне на одного без дидактики і моралізування. Тому такими важливими є моральний зміст і культурні форми спілкування як форми творчості, яка допомагає виявити і розкрити кращі якості особистості. Воно вибудовується на повазі до гідності іншої людини, дотриманні сформованих людством норм моралі, звичаїв тощо.

Найзмістовнішим, ємним і виразним засобом людського спілкування є слово, мова. Уміння говорити і слухати, вести бесіду — важлива умова взаєморозуміння, перевірки істинності чи помилковості своїх думок, уявлень. Однак і «мова тіла» (погляд, жест, поза, особливості поведінки при розмові) може виявляти ставлення до людини, характеризувати культуру співрозмовника.

При спілкуванні завжди відбувається обмін інформацією — комунікація. Однак спілкування і комунікація не тотожні за своїм змістом.

Комунікація — смисловий та індивідуально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією у різноманітних процесах соціальної взаємодії.

Зіставлення обох понять дає підстави для висновків, що «спілкування» є загальним за своїм змістом, а «комунікація» — конкретним, яке позначає лише один із його типів (соціальну взаємодію).

Комунікація буває вербальною (словесною) і невербальною, тобто безсловесною, тілесночуттєвою. Зміст комунікації може бути різноманітним, але це завжди повідомлення, яке повинно забезпечити досягнення певної мети. Спілкування передбачає не просто обмін інформацією, а й обмін знаннями, враженнями, почуттями та емоціями. З одного боку, вони швидкоплинні, з іншого — стійко позиціонують індивіда щодо інших людей і предметів. Здатність відчувати людина набуває тільки у спілкуванні.

Почуття, які супроводжують процес спілкування, надають йому відтінку задоволення чи незадоволення, полегшують чи утруднюють його. У стандартній комунікативній ситуації почуття майже не виявляються.

Ділова взаємодія підкоряється рішенню конкретних завдань (виробничих, наукових, комерційних і т. ін.), які стоять перед організацією, що накладає певні рамки на поведінку людей.

Ділове спілкування – це спілкування з якоїсь справи (діла). На думку деяких вчених, спілкування можна вважати діловим, якщо його основним змістом є соціально значуща спільна діяльність. Інші вчені вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

Ділове спілкування у процесі управлінської діяльності виконує комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (обмін діями), перцептивну (взаємосприйняття і встановлення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню) функції, їх реалізація є передумовою ефективності ділового спілкування.