- •Політологія Навчальний посібник
- •Розділ і. Теоретико-методологічні підвалини політичної науки
- •Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна
- •Предмет та функції політології
- •Галузі політології як науки і як навчальної дисц політологічні предмети
- •Суміжні науки
- •2. Структура політичної науки
- •3. Методи політичної науки
- •Політична наука
- •Методологічна база
- •Методи політології
- •Тема 2. Історія політичних вчень Історія є політика минулого, а політика – історія сьогодення.
- •1. Політична думка стародавності і середньовіччя
- •2. Політична думка епохи Відродження і Нового часу
- •3. Політична думка Росії
- •4. Сучасні політологічні школи
- •Основні форми капіталу
- •Тема 3. Політична думка України Ніхто не побудує нам держави, якщо ми самі її не побудуємо, і ніхто не зробить з нас націю, якщо ми самі нацією не хочемо бути.
- •1. Політичні ідеї в період Київської Русі
- •2. Розвиток політичної думки в Україні в XVI – XVIII ст.
- •3. Історія розвитку політичної думки в Україні XIX ст.
- •4. Політична думка українського зарубіжжя
- •Контрольні запитання
- •Розділ II. Політика і влада
- •Тема 4. Політика як соціальне явище
- •Що таке політика?
- •Структура та функції політики
- •Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства
- •Тема 5. Політична влада
- •1. Поняття, природа, риси політичної влади. Співвідношення політичної та державної влади
- •2. Система влади. Основні концепції влади
- •3. Форми, механізм та функції політичної влади
- •4. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •Тема 6. Особистість і політика
- •1. Індивід як суб'єкт політики
- •2. Політична участь
- •3. Права людини
- •Контрольні запитання
- •Тема 7. Політичні еліти. Політичне лідерство
- •1. Поняття, теорії, типологія і функції політичної еліти
- •2. Поняття, теорії, типологія і функції політичного лідерства
- •Факторно-аналітична концепція вводить в теорію лідерства поняття цілей та завдань, зв’язаних з певними ситуаціями і особистою поведінкою лідера в цих умовах.
- •Тема 8. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •1. Соціальна стратифікація
- •2. Система соціального представництва
- •3. Соціальна мобільність
- •4. Роль соціальних класів у політиці
- •Розділ 3. Механізм формування і функціонування політичної влади
- •Тема 9. Політична система суспільства
- •1. Сутність політичної системи
- •2. Складові елементи політичної системи
- •Контрольні запитання
- •Тема 10. Політичний режим
- •Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти.
- •Класифікація політичних режимів.
- •1. Сутність політичного режиму, його основні ознаки, характеристики та компоненти
- •2. Класифікація політичних режимів
- •3. Демократичний режим
- •4. Сутність авторитарного політичного режиму
- •5. Тоталітаризм: основні атрибути
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4. Інституціональні основи політики Тема 11. Держава як політичний інститут
- •1. Поняття держави, її ознаки та принципи
- •2. Теорії виникнення держави
- •3. Типи, структура та функції держави
- •4. Форми державного правління і національно-територіального устрою
- •Характерні риси республіканської форми державного правління
- •5. Демократична, соціальна та правова держава
- •Тема 12. Політичні партії та партійні системи
- •1. Походження і сутність політичних партій
- •2. Типологія та функції політичних партій
- •3. Партійні системи. Становлення партійної системи в Україні
- •Контрольні запитання
- •Тема 13. Вибори і виборчі системи
- •1. Вибори в системі державної влади
- •2. Класифікація виборчих систем
- •3. Виборчі технології
- •Контрольні запитання
- •Розділ V. Неінституціональні основи політики
- •Тема 14. Політична свідомість і політична ідеологія
- •Політична свідомість: поняття, структура, функції та рівні
- •Сутність і функції політичної ідеології
- •Основні ідеологічні течії в сучасному світі
- •Контрольні запитання
- •Тема 15. Політична психологія
- •1. Політична психологія як наукова дисципліна: поняття, функції, структура, категоріальний апарат
- •2. Предмет, об’єкт і метод політичної психології
- •Контрольні запитання
- •Тема 16. Політична культура і соціалізація
- •1. Сутність і структура політичної культури
- •2. Типологія і функції політичних культур
- •3. Сутність і типи політичної соціалізації
- •Тема 17. Сутність політичного процесу і його різновиди
- •1. Сутність політичного процесу: інтерпретації у вітчизняній і західній політичній науці
- •2. Типологія політичного процесу: критерії і різновиди
- •Тема 18. Політична модернізація й політичний розвиток
- •1. Співвідношення понять “політична модернізація” й “політичний розвиток”
- •2. Підходи в дослідженні політичного розвитку, його критерії
- •3. Зміст, механізми політичної модернізації
- •4. Етапи політичної модернізації, її типологія
- •5. Модернізаційні моделі переходу до демократії: сценарії розвитку для посткомуністичних країн
- •Контрольні запитання
- •Тема 19. Політичні конфлікт і кризи
- •1. Суть і значення політичних конфліктів і криз
- •2. Типологія політичних конфліктів і криз
- •3. Врегулювання політичних конфліктів і криз
- •Контрольні запитання
- •Тема 20. Міжнародні політичні процеси
- •Формула міжнародної політики
- •Міжнародні відносини і міжнародна політика
- •Традиційна геополітика та сучасні тенденції розвитку світової політики
- •Контрольні питання
- •Тема 21. Політичний менеджмент
- •1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть
- •2. Технології політичного управління
- •3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації
- •Контрольні питання
- •Основна
- •Додаткова
- •Політологія для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання
- •Жеребятнікова Ірина Володимирівна
Контрольні питання
Як співвідносяться між собою поняття “міжнародні відносини” і “міжнародна політика”?
У чому полягає специфіка міжнародних політичних процесів?
Визначте поняття “національного інтересу” та “національної безпеки”.
Назвіть головні традиційні дослідницькі школи міжнародних відносин, охарактеризуйте їх специфіку.
Що таке “геополітика”, чим вона відрізняється від політичної географії?
Охарактеризуйте сучасне геополітичне становище України.
Тема 21. Політичний менеджмент
Маси прямують не за ідеями, а за лозунгами.
М. Драгомиров
Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть.
Технології політичного управління.
Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації.
1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть
Термін “політичний менеджмент” або його вітчизняний аналог “політичне управління” тривалий час викликав непорозуміння серед фахівців – як західних, так і вітчизняних. Це було пов’язано з тим, що політичне управління асоціювалося з маніпулюванням масовою свідомістю та поведінкою в умовах тоталітарного режиму. Проте сьогодні у зв’язку зі змінами, які переживає суспільство, особливо в Україні, де фактично заново формуються та роблять перші кроки в умовах демократизації політичного життя державні структури, де радикальні перетворення охопили всі найважливіші сфери суспільства, з’являються нові тенденції в політичній сфері, здійснюється розвиток у напрямі орієнтації політичної участі на вирішення конкретних проблем, політичний менеджмент або політичне управління набуває особливої ваги.
Поняття “політичний менеджмент” (від англ. management – управляти) означає систему управління політичними процесами, науку і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення їх реалізації в політичній практиці [8, С. 196].
Останні десятиріччя ХХ століття породили нові тенденції в політичній галузі, перш за все, розвиток демократизації в колишніх авторитарних суспільствах. Здебільшого акцент щодо голосування, як головної форми політичної участі, все більше зміщується у бік специфічних форм масової участі, пов’язаних з прийняттям конкретних рішень і контролем за їх виконанням з боку громадян [63, С. 21]. Усе це вносить доповнення до розуміння поняття “політичний менеджмент”, яке означає: теоретико-концептуальне функціонування сучасної політики, управлінських систем, політичних режимів, політичних партій, політичної свідомості; удосконалення управління політико-економічними процесами; рух суспільства до цивілізованого політичного ринку; наукове розуміння предмета політичної науки та її управлінських рішень; пошук проектів нових форм узагальнення і концептуалізації дійсності, спрямованої на виявлення таких форм управління, в яких можлива невідчужена актуалізація буття суб’єкта від влади, політики, управління, самого себе; проектування нового типу політики і управління – мислення, життєдіяльності, соціальної організації.
Розглядаючи політичний менеджмент як науку, слід підкреслити, що він спрямований на розроблення парадигми політики, пов’язане з процесами реформування класичної моделі політики взагалі, трансформації політичних інститутів у напрямку демократичної культури. Завдяки науковим розробкам і впровадженням політичний менеджмент намагається осмислити найважливіші тенденції формування сучасного типу управління, спроектувати таку модель політичного управління, якій би були притаманні конструктивність, компетентність, професіоналізм, установка на гуманістичні цінності. Політичний менеджмент виходить на проблему “якості влади” і культури управління, утвердження в усій структурі управлінських рішень націленості на буттєві (онтологічні) і прагматичні сенси людського існування. Він є своєрідною моделлю самопізнання людиною політичного життя як суб’єкта політичної дії.
Політичний менеджмент (цей напрямок політичної науки) включає: маркетинговий аналіз кон’юнктури політичного ринку і формування відповідного іміджу “політичного товару” – організації, лідера, кандидата, політичної платформи; політичного забезпечення бізнесу; вивчення політичних і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв’язок з громадськістю і професіональне політичне лобіювання; оволодіння мистецтвом роботи з людьми і організаціями; опора на моральні, етичні, естетичні цінності.
Основне функціональне призначення прикладного (практичного) напрямку політичного менеджменту: експертно-аналітичне і прогностичне обгрунтування організаційно-політичних і адміністративно управлінських рішень; розробка сценаріїв і вибору політичних технологій з проведення різноманітних політичних акцій і кампаній з точки зору функціональної спрямованості політичної дії (вибори в місцеві органи влади, референдуми, масово-мобілізаційні заходи), категоріальне (субстан-ціональне) осмислення стану політичного життя в процесі становлення нового політичного етносу.
Становлення ринкових відносин потребує підготовки високо-кваліфікованих політичних і управлінських кадрів для роботи в органах місцевого самоврядування, громадських об’єднаннях, політичних партіях і комерційних структурах в ролі спеціалістів для створення політичного іміджу, політичної герменевтики, політичної комунікації, політичного лобіювання.
На політичних менеджерів, як висококваліфікованих спеціалістів політичного ринку, покладається свого роду місія “експертів” суспільно-політичного стану суспільства; формування світоглядно-управлінських сенсів нової політичної духовності. Йдеться передусім про світосприймання політики в нових дискурсах (політична гносеологія, політична антропологія, політична онтологія, політична етика). Отже, політичний менеджмент розкриває конститутивне значення політики для смислової розбудови дійсності і смислозмістовного утвердження індивіда. Нарешті і політичне управління стало розглядатися, перш за все, як співучасть громадян у процесі управління, процесі виробки та реалізації владно-управлінських рішень, курсів політики, відборі самих управлінців на підставі прямої та (чи) непрямої участі в цьому процесі громадян, соціальних, етнічних, конфесіональних, територіальних груп та спільнот і їх організацій, включаючи здійснення контролю над діяльністю владних структур.
Політичне управління являє собою механізм, котрий постає з самої природи суспільного процесу. Управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Масштабність історичних перетворень потребує посилення ролі управління в забезпеченні злагодженого, чіткого та безперебійного функціонування суспільного організму. Усвідомлення залежності суспільного прогресу, використання його потенціалу від рівня управління соціальними процесами зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була в основному наукою про організацію технологічних процесів, і лише з часом на перший план почала виходити наука про управління людьми. За умов, коли об’єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, управління набуває форми керівництва. А вихід на рівень регулювання суспільних відносин, тобто відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, надає управлінню політичного характеру. Іншими словами, політика є конкретним різновидом управління, здійснюваного з використанням влади для вдосконалення соціальних відносин. Суттю політичного управління є свідомий цілеспрямований вплив людей і владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення певних цілей.
У багатьох країнах вже давно зрозуміли ту обставину, що управління вимагає постійної уваги і величезного напруження. Спеціалісти вважають, що найбільші суспільні витрати (як матеріальні, так і моральні) є наслідком недосконалості управлінської діяльності. Не випадково, пояснюючи крах якоїсь структури, американці називають три причини: погане управління, погане управління, погане управління.
У підходах до ролі і місця управління не можна абсолютизувати дію об’єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це веде до приниження ролі свідомої діяльності людей, у тому числі й управління. Але слід відмовитися від спроб розглядати суспільство як об’єкт, що піддається всеохоплюючому, “тотальному” управлінню і плануванню.
Як свідчить практика, політичне управління досягає найбільшої ефективності не тоді, коли воно намагається охопити все до найменших деталей, а тоді, коли свій вплив на людей здійснює через регулювання ключових соціальних процесів. Труднощі оновлення суспільства значною мірою можна пояснити дією принципу Ле Шательє – Брауна, згідно з яким складна система, що стає об’єктом зовнішнього впливу, намагається перебудуватися таким чином, щоб максимально зменшити результати цього впливу.
Основними цілями політичного управління є:
реалізація інтересів тих чи інших політичних сил і соціальних груп;
регулювання суспільних відносин і суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп;
захист державних інтересів на міжнародній арені;
вироблення оптимальних форм організації та стимулювання діяльності людей;
забезпечення політичної стабільності та правопорядку;
регулювання економічної діяльності;
стимулювання науково-технічного прогресу т. ін.
У відповідності з цим формуються певні управлінські процедури, відповідний набір навичок та прийомів управління, що в сукупності складає технології політичного управління. Як напрямок політичної науки технології політичного управління базуються на одному з наступних концептуальних підходів.
Перший – теорія складних організацій. В її межах політологи намагаються виявити особливості та вплив структур політико-державних організацій на вироблення управлінських рішень та курсу політики.
Другий пов’язаний із намаганням з’ясувати причини невдач реалізації рішень чи курсу політики. Особлива увага при цьому надається контролю, критеріям оцінки, взаємовідношенням управлінців з громадськістю, а також вищим та підлеглим органам управління.
Представники третього напряму – інституціонального – вив-чають, як здійснюється координація між різними рівнями та одиницями управлінських організацій, яка ступінь оптимальної централізації і децентралізації управління, які організаційні умови ефективного управління.
До четвертого напряму – політико-економічного – входять: марксистська теорія, теорії політичного розвитку, корпоративізму, розподілу ресурсів та ін. Всі вони досліджують курси політики, публічне управління в тій чи іншій суспільній галузі, виходячи з певного розуміння взаємодії держави, суспільства та економіки.
При цьому використовують такі показники, як характер пануючої у суспільстві ідеології, мета і цінності правлячих політичних партій, результати виборів, особливості форм правління, діяльність державних органів, розподіл прибутку, структура національного бюджету, і т. д.
П’ятий засновано на вивченні бюрократії та політики бюрократів (у веберовському розумінні “управлінець”). Представники цього напрямку досліджують не лише, як і чому бюрократи приймають рішення (в тому числі з використанням концепції раціонального вибору), вони також вивчають взаємовідношення бюрократів і політиків (тобто обрані посадові особи). Більш того, вони виявляють місце бюрократів в усій мережі політичних сил та інтересів, ступінь незалежності бюрократів від політиків та політичного контролю і навіть їх політичну роль.
При всіх відмінностях названих підходів (напрямів) усі вони не заперечують тому, що в сучасному суспільстві неможливо відокремити управління від політики.