3. Виборчі технології

Розглядаючи виборчу кампанію як різновид політичного процесу, варто врахувати, що, по-перше, ініціатори виборчої кампанії, що виступають у ролі суб'єкта управління, позбавлені права диктувати „правила гри”, тобто створювати норми, обов'язкові для об'єкта свого впливу. Жоден кандидат або виборче об'єднання не може видати розпорядження чи указ, в яких масам будуть запропоновані моделі електоральної поведінки. По-друге, суб'єкт управління не має можливості обпертися на право легітимного насильства, на застосування санкцій та інших заходів впливу на потенційних виборців. У демократичному суспільстві неможливо змусити людину подати свій голос за того або іншого кандидата. Отже, способи впливу суб'єкта на керований об'єкт повинні бути досить специфічними, зв'язаними з особливими формами впливу на мотиваційну структуру особистості, а головним змістом виборчої кампанії стає боротьба за умонастрої, переваги населення.

Таким чином, сукупність способів впливу на маси з метою вплинути на їхню електоральну поведінку і спонукати їх подати свої голоси за певного кандидата називається виборчою технологією, головною особливістю яких є їх спрямованість на включення соціально-психологічних механізмів, що регулюють поведінку виборців, звертання до переконань громадян, їхніх ціннісних орієнтацій, інтересів, настроїв, устремлінь і сподівань виборців.

Аж до середини XX ст. виборчі кампанії проводилися, як правило, силами партійних активістів, друзів кандидатів, що співчувають громадянам, які б хотіли допомогти діючим політикам. Серед таких людей з'являлися непогані організатори політичних кампаній, але в своїй діяльності вони керувалися скоріше інтуїцією, досвідом, чим науковими знаннями особливостей електоральної поведінки і виборчих технологій.

Сучасний підхід до виборчих технологій відрізняється усвідомленням необхідності органічного поєднання практичного досвіду політичної боротьби і наукового знання. Дана обставина змушує організаторів виборчих кампаній звертатися за допомогою до професіоналів – людей, що спеціалізуються в галузі політичних технологій, які володіють відповідними знаннями, вміннями і навичками.

У даний час в багатьох країнах з'явилися агентства, люди, чиєю професією стала організація передвиборних кампаній. У 1968 р. в Парижі була створена Міжнародна асоціація радників з політичних кампаній. Виборчі технології в руках професіоналів стають досить сильною зброєю, що дозволяє залучати на сторону кандидата, який обслуговується цими професіоналами, значні прошарки населення, змінювати їхні електоральні переваги. Однак це стає можливим тільки в тому випадку, якщо виборчі технології використовуються комплексно, відповідно до науково обґрунтованої стратегії виборчої кампанії, якщо вони враховують поведінку політичних суперників, а також реальні процеси, які відбуваються в масовій свідомості.

Усе частіше в засобах масової інформації вживаються такі поняття, як “чорний PR”, “брудні технології”, “інформаційні війни”. Що ж стоїть за цими поняттями? Брудні методи ведення передвиборної війни, що використовуються безпринципними кандидатами і технологами, або невід'ємна частина практики управління суспільною думкою, голосні слова, що додають значності міфові про всемогутність виборчих технологів, або особлива сфера технологій, яка зародилася і формувалася військовими і спецслужбами, незаконні форми передвиборної боротьби, що є предметом уваги судової влади, або одна з дозволених форм агітації?

Методи “спецтехнологій” і “контрпропаганди” не є новими. У практику виборчих технологій вони прийшли з військової пропаганди, “психологічних” або “ідеологічних воєн”, практики активних заходів щодо лінії пропаганди тощо. Тією чи іншою мірою ці методи в різних формах мали місце на всіляких етапах розвитку людства. Наприклад, під час війни Великобританії з бурами в Південній Африці бури зуміли встановити зв'язок з Німеччиною, Ірландією, Америкою, Францією й іншими країнами, у яких вони цілеспрямовано створювали образ підступної і жорстокої Великобританії, що веде війну з усіма бурами, включаючи жінок і дітей. Це призвело не тільки до одержання ними істотної підтримки світової суспільної думки, але й допомогло налагодити постачання зброї й організувати потік добровольців. Особливий розвиток пропаганда в якості самостійної військової дисципліни одержала в Першій світовій війні. Так, у США був створений так званий Комітет Криля, що координував пропагандистську роботу, спрямовану як на Німеччину, так і на населення США.

З “технологічної” точки зору виборчі кампанії, а вірніше, виборчі технології, покликані зробити результати запланованими, а саме – забезпечити обрання того або іншого кандидата.

Принциповим є і те, що поширення будь-яких довідок про кандидата, що характеризують його в очах виборців негативно, однак відповідають дійсності, не є порушенням. Таким чином, з погляду закону, агітація, котра має метою голосувати проти тих або інших кандидатів, є легітимним і законним видом передвиборної агітації.

До “брудних технологій” можна віднести і практику реєстрації кандидатів із однаковими прізвищами, іменами і по батькові (“двійники”, “клони”), що має за мету відтягнути голоси виборців від “оригінальних” кандидатів. Використання “клонів” зв'язано з припущенням про те, що виборці не розберуться, який з клонів є “оригінальним”, і проголосують за того, хто йде першим у алфавітному списку. При цьому першим виявляється саме “клон” або “двійник”. Наприклад, під час виборів у м. Санкт-Петербурзі з'явився “клон” об'єднання “Яблуко” за назвою “Яблуко – Санкт-Петербург”. Помітимо, що такого роду дії на момент їхнього використання також не були порушенням виборчого законодавства.

Однак нерідко, використовуючи “спецтехнології” і “контрпропаганду”, їхні ініціатори йдуть на порушення статей виборчого законодавства. Наприклад, широке поширення одержала практика організації заходів щодо зриву виборної діяльності інших кандидатів. Так, практика знищення агітаційної друкованої продукції є широко розповсюдженою як у постсоціалістичних, так і в закордонних виборчих кампаніях. Дані дії є незаконними.

У практиці виборчих кампаній зустрічаються і такі приклади, як надання тиску і підкуп працівників друкарень, редакцій газет з метою порушення циклів виробництва і поширення агітаційної продукції кандидатів. Зустрічаються також спроби перешкодити проведенню публічних заходів кандидатів. Особливо часто це має місце з боку діючих глав виконавчої влади в регіонах.

Організація заходів щодо зриву виборної діяльності інших кандидатів нерідко зв'язується з різними прийомами з практики “контрпропаганди”, які спрямовані на руйнування позитивного і створення негативного іміджу кандидатів. Відзначимо, що “негативні кампанії” є частим, але аж ніяк не обов'язковим елементом будь-якої виборчої кампанії. Політичні партії і діячі нерідко відмовляються від ведення негативних кампаній. Основним міркуванням у цьому випадку виступає побоювання, що суспільна думка поставиться до використання контрпропаганди негативно і це завдасть шкоди самим її ініціаторам. Наприклад, у 1970 році Д. Хілі (партія лейбористів, Великобританія) досить завзято заперечував проти використання плаката “Учорашні люди”, а в 1974-ому консерватори відмовилися від широкого використання одного з “антилейбористських” фільмів. Такого роду розуміння є досить серйозними, оскільки інтенсивні “негативні кампанії” нерідко викликають різку реакцію стосовно їх ініціатора.

Отже, виборчі технології – це способи організації і проведення виборчої кампанії, що включають різноманітні напрямки дій кандидата і його команд, орієнтованих на досягнення певних політичних цілей. Ефективність цих дій залежить, від того, наскільки глибоко ініціатори виборчої кампанії змогли проаналізувати ситуацію у виборчому окрузі і вибудувати адекватну цієї ситуації стратегію виборчої кампанії, а також, наскільки творчо вони підійшли до її проведення, чи змогли запропонувати масам щось оригінальне й таке, що одночасно відповідає їх інтересам і сподіванням.