Культура Кушанської імперії

В І тис. до н.е. в культовій архітектурі Індії часів. Кушанської імперії з'явилися печерні храми - чайтьї. Прикладом може бути чайтья у Карлі. Перед печерою зведені колони, їх увінчували капітелі, схожі на маурські. Важливим елементом фасаду печери є велике підковоподібне вікно, яке слугує головним джерелом світла в храмі. В печеру ведуть три входи, які дають початок коридорам, що символізують шлях Будди. Центральний коридор відділений від бокових рядом колон із скульптурними капітелями.

Скульптурні рельєфи з чоловічими та жіночими фігурами, розташовані парами, прикрашають зовнішній фасад чайтьї в Карлі. Можливо, що тут зображені дарувальники, на кошти яких зведений храм. Пари відображають два ідеали краси і два початки у природі - чоловіче та жіноче. їх поєднання народжує все живе на землі.

В буддійській архітектурі побудова огорож навколо храмів та ступ стала традицією. Огорожі та ворота прикрашали скульптурою, рельєфними композиціями. Торани ступи в Санчі (І ст. до н.е.) широковідомі рельєфами, які складають тут єдине ціле з архітектурою. На рельєфах постають люди та тварини, архітектурні мотиви, побутові предмети, рослинні орнаменти. Особливо виразний образ якшині із східної сторони. Еталоном краси жінки та богині родючості залишаються підкреслено округлі стегна та бюст.

В релігії буддизму та індуїзму велике значення надається царству тварин. В уяві індійців, люди, тварини, рослини і навіть верховні божества завжди пов'язані між собою. Любов до природи, поклоніння її силі, життя, яке виявлене в усій своїй красі, - це основна тема індійського мистецтва.

В І—IV ст. н.е. значні зміни відбулися в образотворчому мистецтві: Будду почали зображувати у вигляді людини. В цей період серед інших виділяються три основні школи буддійської архітектури: Гандхара (північний захід), Матхура (північ), Амараваті (південь). В Гандхарі (зараз територія Пакистану) під впливом країн, розташованих західніше Індії, образ Будди набув елліністичних рис. Це численні складки одягу, правильні пропорції тіла, постать зображена на повен зріст. Такою є постать Будди із Хоті-Мардана (II ст.). Але в образі прослідковуються індійські риси - внутрішня зосередженість.

На межі між індійськими та елліністичними традиціями створена статуя Будди, що сидить на схрещених і підігнутих ногах - поза „лотоса". З того часу поза Будди із Тахт-і- Бохі (бл. 300 р.) стала каноном для всіх шкіл буддійської скульптури.

Другим центром розвитку індійської скульптури стала Матхура. Тут був створений образ Будди, який отримав виключно індійське трактування, а також образи інших буддійських персонажів. Будду в матхурській пластиці часто супроводжують бодхісаттви (помічники Вчителя) або якши. В них заокруглені обличчя освітлені легкою посмішкою, а пози досить динамічні. Таким постає Будда на стелі із Катрі (поч. II ст.).

музикою. Подібні мініатюри знову говорили про нероздільний зв'язок всього живого, про єдність людини і природи.

Період ісламського мистецтва Індії з його унікальними зразками художньої творчості, в яких поєдналися дві традиції - мусульманська та індійська, свідчить, як можуть існувати на одній території, в рамках одного мистецтва дві різні культури.