Вставлені конструкції

Вставленими називають слова, словосполучення і речення, які вводять до основного речення для пояснення, уточнення або доповнення його змісту. Для виділення вставлених конструкцій уживають парні розділові знаки – коми, дужки, тире.

На відміну від вставних, вставлені конструкції займають лише постпозицію щодо основного змісту речення або якогось його члена. Напр.: За селом зелено-зелено. І по хвилях переливи червоні (од сонця) (А. Головко); Росте “ведмеже вухо” – в просторіччі (не пам’ятаю, як там по-латині) (Л. Костенко); Країни рідної заквітчані степи (Словацький пише так, а ми на те пристанем) з одного запаху признав би і сліпий (М. Рильський); Він був маленький, незавидний, але з густою гривою і – як пізніше виявилось – разючо невтомний (О. Гончар).

Звертання

Звертання – це слово чи словосполучення, що називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

У ролі звертання виступають звичайно іменники у кличному відмінку. Іменники у множині, іменники IV відміни, субстантивовані слова виконують роль звертання у формі називного відмінка.

Звертання буває непоширене (виражене одним словом) і поширене (виражене групою слів).

Розділові знаки приз вертанні

Звертання можуть уживатися на початку, у середині та в кінці речення.

Комою виділяють:

• звертання, що стоїть на початку речення і вимовляється без окличної інтонації: Земле моя, запашна, барвінкова, ріки медові, дощі золоті, тільки б побачить тебе у обнові – більше нічого не хочу в житті (М. Стельмах); Народе мій, до тебе я ще верну (В. Стус).

звертання, що стоїть у середині або в кінці речення: Упаду я зорею, мій рідний народе, на трагічний і довгий Чумацький твій шлях (В.Симоненко); Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні (В. Стус); Я тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках віднесу (М. Старицький); Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу (В. Симоненко); Ой чому ти не літаєш, орле сизокрилий? (С. Руданський); Ой, не шуми, луже, зелений байраче (Нар.тв.).

Увага! Кома не ставиться після вигуків о, ой, які стоять перед звертанням, пор. О мово, ноче колискова! Прийми мій радісний привіт (О. Олесь); Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий! Багато ти, батьку, у море носив козацької крові (Т. Шевченко).

Знаком оклику виділяють:

• звертання, яке стоїть на початку речення і вимовляється з окличною інтонацією. Наступне слово пишуть з великої літери, напр.: О мій народе! Прометея ти маєш душу молоду (В. Сосюра); Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил! (В. Баранов); Корблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи! (В. Симоненко).