Відокремлені додатки
Додаток – другорядний член речення, який означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків. Додатки бувають прямі й непрямі.
Прямим називають додаток, який залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, напр.: Ще сніг ковтала повідь широченна, і рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня-наречена вже до віночка міряє туман (Л. Костенко).
Зрідка прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета.
Додатки відокремлюються і на письмі виділяються комами, коли вони виражені іменниками зі словами крім, окрім, опріч, особливо, замість, за винятком, у тому числі, зокрема та ін. Такі додатки вказують на виокремлення когось або чогось із ряду інших осіб чи предметів, пор.: Я не знаю нічого ніжнішого, окрім берези (Леся Українка); І ніхто того не чує, не знає й не бачить, окрім Марка маленького (Т. Шевченко).
Увага! Додатки із словом замість не відокремлюються тоді, коли їх можна замінити конструкцією з прийменником за або протиставленням, пор.: Замість дерев у дворі посадили кущі смородини – Не дерева, а кущі смородини посадили у дворі; Замість мами дочка піде на роботу – За маму дочка піде на роботу.
Відокремлені уточнювальні члени речення
Слова і словосполучення, які уточнюють або пояснюють зміст головного або другорядного члена, називаються уточнювальними членами речення.
Уточнювальні члени речення є тими самими членами речення, що й слова, які вони уточнюють. Найчастіше функцію уточнювального члена виконують обставини місця й часу, пор.: Неподалік Горпищенкової кошари, на сувязі звивистих степових доріг, стоїть чабанський колодязь (О. Гончар); Рано, разом з сонцем, прокинулась і Харитя (М. Коцюбинський).
На письмі уточнювальні члени речення виділяються комами.
Кома ставиться, якщо:
уточнювальні слова приєднано сполучниками або, себто, а саме, чи та ін.: Довге життя випало старій Дорошенчисі, або Чабанисі, як частіше називають її (О. Гончар);
член речення уточнює зміст попереднього члена (перед ним можна поствити слово а саме): Внизу, над самим Дніпром, розкинувся Поділ (І. Цюпа); Отут, в низенькій цій хатині, моя любов жила колись (А. Малишко);
уточнювальне означення уточнює попереднє означення: Море синє, аж чорне, тільки білою піною б’є об берег (М. Коцюбинський);
уточнювальні слова приєднано за допомогою слів навіть, зокрема, у тому числі, особливо: Мій друг успішно склав іспити з усіх предметів, у тому числі й з української мови.
Вставні слова, словосполучення і речення
Поряд із членами речення, які входять до загальної структури речення, виокремлюють синтаксично ізольовані частини речення. До них належать вставні і вставлені компоненти та звертання, які синтаксично не повязуються із жодним членом речення, не відповідають на питання, і тому їх не вважають членами речення.
Вставними компонентами є слова, словосполучення і речення слугують для вираження ставлення мовця до висловлюваної думки. Їх виділяють в реченні комами, зрідка – тире.
Групи вставних слів і словосполучень за значенням
За значенням вставні слова і словосполучення поділяють на такі групи:
1. Ті, що виражають оцінку вірогідності повідомлюваного (впевненість, невпевненість, припущення, можливість).До них належать слова безперечно, безсумнівно, видно, в усякому разі, справді, звичайно, ясна річ, мабуть, може, можливо, може бути, напевно, очевидно, либонь, скажімо, по суті, напр.: Вже почалось, мабуть, майбутнє, Оце, либонь, вже почалось (Л. Костенко); Нам нелегко було. Певно, руїну та буря зробила (О. Олесь).
2. Ті, що вказують на джерело думки: кажуть, на мій погляд, на думку, за вченням, за висловом, напр.: Кажуть, легше повалити, ніж звести будівлі стіни (П. Воронько); Чужа душа – то, кажуть, темний ліс (Л. Костенко); Софія, як любовно називають собор кияни, − найстаріший пам’ятник, золота окраса Києва (І. Цюпа).
3. Ті, що виражають емоції мовця: на щастя, на жаль, на сором, як на зло, чого доброго, нівроку, напр.: Не все я встиг. Усе не встиг, на жаль (Л. Костенко).
4. Ті, що вказують на порядок думок, на зв'язок між ними. Це слова: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, між іншим, зокрема, отже, власне кажучи, правду кажучи, напр.: Хоч, правду кажучи, юнак не вважав спів за професію (І. Ле).
5. Ті, що є зверненням до співрозмовника або читача з метою привернути його увагу: бачиш, чуєте, бачите, будь ласка, розумієш, погодьтесь, дозвольте та ін., напр.: Чуєте, гарного косаря виростила мати (С. Колесник).
Запам’ятайте! Не є вставними такі слова: навіть, ніби, нібито, мовби, наче, неначе, начебто, все-таки, адже, принаймні, раптом, майже, між тим, у кінцевому підсумку, буквально, причому, при цьому, приблизно, якраз, як-не-як, тобо, особливо тощо. Їх не треба виділяти комами.
Якщо перед вставним словом є сполучник, воно відокремлюється комою: Ти мене, кохана, проведеш до поля, я піду − і, може, більше не прийду (М. Рильський).
Якщо сполучник виконує функцію частки, кома після нього не ставиться: …Бо кажуть, дитино, що мова наша – солов’їна (І. Малкович).
Зверніть увагу! Ті самі слова залежно від контексту можуть уживатися то як вставні, то як невставні (як члени речення), пор.: О, правда, знали ми в ту мить, кому сміється ніч і сяє, про віщо листя шелестить (О. Олесь) і Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча (І. Котляревський).