Симпатична частина

Симпатична частина вегетативної нервової системи представлена центральним і периферійним відділами.

Центральний відділ утворюють клітини бічних рогів спинного мозку на рівні восьмого шийного, всіх грудних і трьох верхніх поперекових сегментів.

Периферійний відділ - це нервові волокна і симпатичні нервові вузли. Симпатичні вузли, з'єднуючись міжвузловими волокнами, утворюють правий та лівий симпатичні стовбури. Правий та лівий стовбури розташовані по боках уздовж хребта. До вузлів симпатичного стовбура підходять білі з'єднувальні гілки від спинномозкових нервів. Від усіх вузлів симпатичного стовбура до периферичних спинномозкових нервів йдуть сірі з'єднувальні гілки.

Прегангліонарні симпатичні волокна відносно короткі, постгангліонарні - відносно довгі

Парасимпатична частина

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи теж має центральний та периферичний відділи.

Центральний відділ представлений парасимпатич­ними, ядрами, що лежать в середньому, задньому і довгастому мозку (від них починаються парасимпатичні волокна, що йдуть в складі ІІІ, VII, IX, X пар черепних нервів) та в бічних рогах спинного мозку на рівні II-IV,крижових сегментів.

Периферійний відділ представлений вузлами та волокнами, що входять до складу III, VII, IX, X, пар черепних та тазових нервів. Парасимпатичні волокна лежать близько до органів, які вони іннервують. або в самих органах.

Прегангліонарні парасимпатичні волокна відносно довгі, постгангліонарні - відносно короткі.

При подразненні симпатичних нервів поліпшується кровообіг, звужуються кровоносні судини (крім судин серця, мозку і скелетних м'язів, що працюють), зростає рівень артеріального тиску, розширюються бронхи, збільшується частота і глибина дихання, зростає легенева вентиляція, покращується постачання систем організму поживними речовинами. Симпатична частина підвищує обмін речовин, енергії та рівень глюкози в крові. Симпатичні нерви гальмують секрецію, моторику і всмоктування в шлунково-кишковому тракті і викликають розширення зіниці ока.

При подразненні парасимпатичних нервів зменшується сила і частота серцевих скорочень, розширюються судини, падає артеріальний тиск, дихання стає нечастим і поверхневим, звужуються бронхи, зменшується легенева вентиляція, звужується зіниця. З боку шлунково-кишкового тракту збільшується секреція, моторика і всмоктування в ньому, розслаблюються сфінктери і скорочується мускулатура травного каналу. Парасимпатична частина зменшує обмін речовин і енергії, знижує рівень глюкози в крові.

Нервова система

Нервова система- це головний апарат управління організму. Вся нервова система підрозділяється на соматичну та вегетативну, або автономну. Соматична нервова здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем.

Вегетативна -регулює діяльність внутрішніх органів (впливає на обмін речовин, дихання тощо). Вегетативна нервова система в свою чергу ділиться на симпатичну та парасимпатичну.

У нервовій системі виділяють центральну і периферичну частини. До центральної відносять головний і спинний мозок. До периферичної - спинномозкові та черепномозкові нерви.

На розрізі мозку видно, що структура нервової системи неоднорідна і складається із сірої та білої речовин.

Сіра речовина - це скупчення тіл нервових клітин. Біла речовина представлена нервовими волокнами. Сіра та біла речовина в різних відділах ЦНС розташована неоднаково. В півкулях головного мозку та мозочку сіра речовина утворює суцільний шар, який називається корою. Крім того в товщі півкуль кінцевого мозку і півкуль мозочка є скупчення сірої речовини, які називаються ядрами. Ядра виконують роль центрів, які регулюють функції організму.

Пучки нервових волокон білої речовини зв'язують одні відділи мозку з іншими і виконують провідникову функцію.

Властивості нервових центрів:

1.Однобічне проведення збудження - завдяки тому, що нервові клітини в центрі об'єднуються через синапси.

2.Трансформація ритму збудження - здатність змінювати ритм імпульсів, які приходять до нервових центрів

3.Сумація збудження. Якщо нанести на рецептор (наприклад, на шкірі) поодиноке допорогове подразнення, тозбудження в нервовому центрі не виникає і. відповідно, не буде проявлятись діяльність робочого органа. Якщо ж нанести швидко декілька послідовних допорогових подразнень, то в нервовому центрі в результаті сумації розвинеться збудження і внаслідок цього розпочнеться

діяльність робочого органа

4. Втомлюваність нервових центрів. Нервовий центр дуже швидко втомлюється, на відміну від нервів, які практично не відчувають втоми.

Рефлекс

В основі діяльності нервової системи лежить рефлекс. Рефлекс — це реакція-відповідь організму па зміни зовнішнього або внутрішнього середовища при участі центральної нервової системи.

Шлях, по якому проходить збудження при здійсненні рефлексів, називається рефлекторною дугою. До складу рефлекторної дуги входять рецептор, аферентний шлях, нервовий центр, еферентний шлях, ефектор, зворотний зв'язок.

Рецептори - це чутливі утвори, які сприймають '.МІНИ зовнішнього або внутрішнього середовища.

Аферентний шлях утворений чутливими нервами, які приносять збудження від рецепторів у центральну нервову систему.

Нервовий центр - скупчення нейронів в певному відділі центральної нервової системи. В ньому відбувається обробка інформації, що надходить від рецепторів.

Еферентний шлях - рухові, або вегетативні нерви. По ньому передається збудження від центральної нервової системи до робочого органа.

Ефектор. або робочий орган, отримує "наказ", що надійшов із нервового центру, і здійснює або, навпаки, припиняє виконання роботи. Ефектором можуть бути скелетні та гладкі м'язи, серцевий м'яз, залози.

У будь-якій рефлекторній дузі розрізняють зворотний зв'язок. Це аферентне волокно йде від робочого органа до нервового центру. По зворотному зв'язку робочий орган сповіщає центр, чи виконаний "наказ

ТРАВНА СИСТЕМА

Травня система складається з органів, що механічно та біохімічно обробляють їжу, всмоктують продукти її розщеплення, а також виводять з організму неперетравлені рештки.

Травна система починається порожниною poma, далі йде глотка, стравохід, шлунок, тонкий кишечник (дванадцятипала кашка, голодна кишка, клубова кишка), товстий кишечник (сліпа кишка, ободова лишка, пряма кишка) і закінчується відхідникам. Крім цих органів до травного апарату належить багато пью;, найбільші з яких великі слинні, печінка та підшлункова залоза.

Травна система відіграє велике значення в життєдіяльності організму: і в результаті обробки харчових продуктів організм отримує будівельний матеріал, який використовується для росту та відновлення клітин, а також є джерелом енергії.

Під травленням розуміють сукупність фізичних, хімічних та фізіологічних процесів, котрі забезпечують обробку та перетворення харчових продуктів у прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватись клітинами організму

Функції ШКТ:

1)моторна - жування, ковтання та просування їжі по травній системі; 2)секреторна - вироблення залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового, підшлункового та кишкового соків, жовчі; 3)інкреторна - вироблення певних гормонів:

4)екскреторна - виділення травними залозами в порожнину ШКТ продуктів обміну (сечовини, жовчних пігментів, аміаку) та їх виділення:

5)всмоктуюча - всмоктування поживних речовин, води і т.д.;

6)захисна - шлунковий сік (кислота) вбиває мікроби. Вся травна система має спільну будову і більшість її органів мають трубкоподібну форму і складаються із слизової, м'язової га серозної, або зовнішньої оболонок

Слизова (t.mucosa) - вона вкрита епітелієм, клітини якого розміщені на тонкій власній пластинці, побудованій із сполучної тканини.

М'язова (i.nuiscularis) - непосмутовані міоцити. котрі утворюють два шари: внутрішній - циркулярний, зовнішній - поздовжній.

Серозна ((.serosa) - складається з власної пластинки і клітин мезотелію. які виробляють серозну рідину.

Порожнина рота

Початковий відділ травного каналу. Тут проходить механічна та починається хімічна обробка їжі. Механічна - розжовування, хімічна – часткове

розщеплення вуглеводів ферментами слини.

Порожнина рота обмежена зверху піднебіння, знизу - діафрагмою рота, спереду - губами, з боків - щоками. Вона поділяється на присінок та власне порожнину рота.

Присінок - вузькі щілина стінками якої ззовні є губи та щоки, а з середини - ясна та зуби.

Власне порожнина рота - обмежена вгорі піднебінням, знизу - діафрагмою рота, спереду і з боків - яснами та зубами.

Губа (labia)

Верхня і нижня обмежують собою щілину рита. З обох боків щілини рота губи переходять одна в одну, утворюючи кут рота. Зовні вкриті шкірою, під шкірою знаходиться коловий м?яз рота, внутрішня поверхня їх вкрита слизовою оболонкою, яка продовжується на альвеолярні відростки щелеп, щільно зростається з їх окістям і утворює ясна. По середній лінії між губами та яснами слизова потовщується і утворює вуздечки верхньої і нижньої губ.

Щока (buca)

Зовні вкрита шкірою, в товщі знаходиться щічний м?яз. між волокнами якого є скупчення жирової клітковини - комки Біше - особливо добре розвинуті у немовлят, оскільки сприяють ссанню. Зсередини - слизова оболонка.

Піднебіння (palatum)

Піднебіння поділяють на тверде та м'яке.

Тверде піднебіння утворене піднебінними відростками верхньої щелепи та горизонтальними пластинками піднебінних кісток. Воно вкрите слизовою, яка щільно зрощена з окістям.

М'яке піднебіння (піднебінна завіска) - побудоване з волокнистої пластинки та м'язів, відокремлює порожнину рота від носоглотки. По боках м'яке піднебіння переходить у дві дужки: передню - піднебінно-язикову та задню - піднебінно - глоткову. Середня частина м'якого піднебіння називається піднебінним язичком. Між піднебінним дужками розташоване скупчення лімфоїдної тканини - піднебінні мигдалики, які відіграють захисну функцію.

Mязи м'якого піднебіння:

1.Мяз - підіймач піднебінної завіски. Функція: піднімає м'яке піднебіння.

2.Мяз-натягам піднебінної завіски. Функція: натягає м’яке піднебіння. З.М’яз язичка. Функція: піднімає язичок угору і тягне його назад. 4.Піднебінно-язиковий м’яз. Функція натягує дужки і тим самим звужує зів

5.Піднебінно-глотковий м’яз. Функція: натягує дужки та піднімає глотку.

Ротова порожнина сполучається і глоткою за допомогою отвору, який має назву зіва. Зів обмежений вгорі м'яким піднебінням, по боках піднебінними дужками, внизу - коренем язика.

Язик

М'язовий орган, покритий слизовою оболонкою. Функції: а)бере участь у механічній обробці їжі. формуванні харчової грудки, акті ковтання; б)орган смаку; в)орган мови.

В язиці розрізняють три частини: 1)коріпь язика, - задня частина; 2)тіло язика - середня частина; 3)верхівка - передня частина. На тілі розрізняють верхню та нижню поверхні і два краї. Верхня поверхня язика опукла і називається спинкою. Вона вкрита слизовою оболонкою, яка має особливі вирости - сосочки язика. Розрізняють декілька видів сосочків: ниткоподібні, конусоподібні, грибоподібні, жолобуваті та листоподібні. Всі сосочки за виключенням ниткоподібних та конусоподібних мають смакові цибулини. Ниткоподібні та конусоподібні - це чутливі сосочки (больові, температурні та тактильні).

На нижній поверхні язика є потовщення слизової - вуздечка. По обидва боки від неї- підвищення- вивідні протоки підщелепної та під'язикової слинних залоз.

На корені є скупчення лімфоїдної тканини - язиковий мигдалик. М?язи язика поділяються на скелетні та власні. Власні м’язи:

І.Поздовжній м’яз. Функція: скорочує та потовщує язик. 2.Поперечний м’яз. Функція: звужує та подовжує язик. З . Вертикальний м’яз. Функція: подовжує язик. Скелетні м’язи:

І .Підборідно-язиковий. Функція: висуває язик вперед. 2.Підязиково-язиковий. Функція: тягне язик назад і вниз. З.Шило язиковий. Функція: тягне язик назад і гору.