Жовч, процеси жовчоутворення та жовчовиділення

Крім підшлункового соку, в дванадцятипалу кишку виділяється жовч. Жовч утворюється гепатоцитами печінки постійно (800-1000 мл на добу) і накопичується в жовчному міхурі, звідки надходить у дванадцятипалу кишку тільки в процесі травлення при наявності в ній жирної їжі

Розрізняють міхурову і печінкову жовч, які відрізняються густиною і концентрацією. У міхурі відбувається часткове всмоктування води, тому міхурова жовч густіша і має темніше забарвлення. До складу жовчі входить вода, жовчні кислоти і жовчні пігменти, а також холестерин, лецитин. Пігменти жовчі утворюються з гемоглобіну, який вивільнився після руйнування еритроцитів. Реакція жовчі слабколужна.

Функції жовчі:

!) емульгує жири:

2) активує ліпазу підшлункової залози:

3) сприяє всмоктуванню жирів;

4) стимулює моторику кишечника.

Виділення жовчі - це процес її виходу в кишечник із жовчного міхура на умовні подразники — запах, вигляд їжі виділяється незначна кількість жовч і, При надходженні хімусу в дванадцятипалу кишку вмикаються безумовні реф­лекси: імпульси від механорецепторів слизової кишки йдуть у довгастий мозок до ядра блукаючого нерва, а від нього по блукаючому нерву - до гладких м'язів стінок жовчного міхура і до сфінктера спільної жовчної протоки При ньому м'язи міхура скорочуються, а сфінктер розслаблюється, в результаті чого відбу­вається жовчовиділення. Однак основним регуляторним механізмом виділення жовчі є гуморальний. Він опосередковується гормонами секретином і холецистокінін-панкреазиніном, які виробляються слизовою дванадцятипалої кишки при надходженні до неї кислого хімусу шлунка. Ось чому кислі продукти, наприклад, яблучний, томатний соки (кислішим буде хімус) стимулюють жовчовиділення. Цей процес активує і жирна їжа. яка стимулює утворення холецистокінін-панкреазиміну. Далі секретин і панкреазимін надходять у кров і досягають жовчного міхура, сприяючи скороченню його гладких м'язів при одночасному розслабленні сфінктерів.

Печінка (hepar)

Найбільша залоза тіла людини - маса у дорослої людини досягає 1500 г. чорно-бурого кольору, м'якої консистенції, по формі нагадує шапку великого гриба. _ _

Функції печінки 1. Травна(виробляє жовч) 2.Дезінтоксикаційна 3. Обмінна 4. Кровотворна. Печінка розміщена в основному в правому підребер'ї під діафрагмою. в надчеревній ділянці і незначна її частина - в лівому підребер'ї.

Розрізняють 2 поверхні печ. верхню - діафрагмальну та нижню -вісцеральну. Ці поверхні відокремлені одна від одної переднім гострим краєм. Задній край тупий. Він прилягає до діафрагми.

Діафрагмальна поверхня - опукла, прилягає до діафрагми. Поздовжньо розміщеною серпоподібною зв'язкою печінки, діафрагмальна поверхня ділиться на дві частки: праву (більшу) та ліву (меншу). Права частка розміщена під правим куполом діафрагми, а ліва - під лівим. На задній частині діафрагмальної поверхні розташована глибока борозна порожнистої вени.

На вісцеральній поверхні є втиснення від внутрішніх органів, що прилягають до печінки. Тут розрізняють три добре виражені борозни: праву і ліву - поздовжні та поперечну. Ці борозни поділяють печінку.зиизу на 4 долі праву ліву квадратну і хвостату. Передній відділ правої поздовжньої борозни називається ямкою жовчного міхура, а задній - борозною нижньої порожнистої вени. В них лежать однойменні органи. Передній відділ лівої поздовжньої борозни називається круглою зв'язкою, задній - венозною зв’язкою. Це зарошені пупкова вена та венозна протока плода. Поперечна борозна обмежена спереду квадратною долею, а позаду хвостатою., Цс місце називають воротами печінки. Тут входять печінкова артерія, ворітна вена, нерви: і виходять: загальна печінкова протока та лімфатичні судини.

Печінка за своєю будовою належить до складних паренхіматозних органів. Ззовні печінку вкриває очеревина, під якою знаходиться фіброзна капсула. Структурно-функціональною одиницею печінки є печінкова часточка. які мають форму шестигранної призми. Вони побудовані з печінкових клітин гепатоцитів. які розташовані радіально, направлені від периферії до центру. В центрі часточки знаходиться судина - центральна вена. Між рядами гепатоцитів розташовані кровоносні капіляри та жовчні проточки. Капіляри впадають в центральну вену. Центральні вени зливаються і утворюють 3-4 печінкові вени, що вливаються в нижню порожнисту вену. Клітини печінкової часточки виробляють жовч, яка надходить у жовчні протоки, а далі - в міжчасточкові протоки, останні збираються в більш товсті стовбурці і утворюють праву та ліву печінкові протоки, які зливаються в воротах печінки і утворюють загальну печінкову жовчну протоку.

Носова порожнина поділяється на присінок (зовнішній ніс) та власне носову порожнину.

Зовнішній ніс. В ньому розрізняють основу, корінь, спинку і крила. З зовнішнім середовищем сполучається через ніздрі. Скелет зовнішнього носа утворений носовими кісточками, носовими відростками верхньої щелепи та хрящем носа. Зовні він вкритий шкірою, зсередини - слизовою оболонкою, на якій росте волосся.

Власне носова порожнина. Вдихуване повітря, яке потрапляє в порожнину носа через ніздрі, підігрівається, зволожується та очищається від пилу. Порожнина носа має нижню, верхню та бічну стінки. Перегородка носа поділяє порожнину носа на праву та ліву частини.

Нижня стінка - тверде піднебіння, верхня - решітчаста пластинка решітчастої кістки; бічна - носова поверхня верхніх щелеп і перпендикулярна пластинка піднебінних кісток. На бічних стінках порожнини є гри раковини носа (верхня, середня та нижня). Проміжки між раковинами називаються носовими ходами (верхнім, середнім і нижнім). У кожен з цих носових ходів відкриваються отвори приносових пазух: у верхній носовий хід – клиноподібна пазуха, задні та середні комірки решітчастої кістки; в середній хід носа передні комірки решітчастої кістки, лобова, верхньощелепна( гайморова); в нижній

хід – носослізний канал.. Задньої стінки порожнина носа не має, тут розташовані два отвори – хоани, через які носова порожнина сполучається з носоглоткою.

В носовій порожнині розрізняють дві функціональні зони - нюхову (ділянка верхнього носового ходу) та дихальну (середній і нижній носові ходи).

Внутрішня поверхня порожнини носа вкрита ніжною слизовою оболонкою, яка переходить у слизову оболонку приносових пазух та слизову оболонку носової частини глотки. Слизова вкрита війчастим епітелієм, в товщі якого є залози, що виділяють слиз. У передньому відділі під слизовою оболонкою є добре розвинуте судинне сплетення, яке підігріває повітря.

Повітря з носової порожнини через глотку переходить в гортань.