3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін	Отримані навики
Нормальна анатомія	Знання будови тіла та вставлення топічного діагнозу
Гістологія	Описувати особливості будови шкіри та її дериватів
Пропедевтика внутрішніх хворо5	Демонструвати методику обстеження хворих збирання анамнезу, проведення огляду, пальпації, перкусії і аускультації
Патофізіологія	Порушення гомеостазу Вміти дати оцінку загального стану хворого відповідно перенесеному оперативному втручанню, травмі
Патанатомія	Порушення трофіки тканин Порівняти особливості паталогоанатомічних змін внутрішніх органів.
Фармакологія	Порівняти фармакологічну дію необхідних препаратів Вміти призначити консервативне лікування
Топографічна анатомія	Володіти технічними прийомами та етапами хірургічних втручань Опанувати методами анестезії, вибору доступу і оперативної техніки . Відповідно до анатомічних особливостей зони ушкодження накладати пов'язки

4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття. 4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

Термін	Визначення
Опік	Пошкодження тканин організму, виникаюче в результаті місцевої дії високої температури, а також хімічних речовин, електричного току або іонізуючого опромінення
Опікова хвороба	Сукупність порушень функцій різних органів та систем в наслідок поширених та глибоких опіків
Електротравма	травма, викликана дією на органи чи тканини електричного току великої сили або напруги (в тому числі блискавки), характеризується ураженням нервової системи (судоми, втрата свідомості), порушенням кровообігу та (або) дихання, глибокими опіками
Шок	Загрожуючий життю симптомокомплекс, виникаючий в наслідок певної реакції організму на дію надзвичайних подразників, зумовлений різким порушенням нервової регуляції життєвих процесів і виражаючийся тяжкими розладами гемодинаміки, дихання і обміну речовин.

4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Догляд за хворими з опіковою хворобою

2. Початкові ознаки розвитку ускладнень та їх профілактика.

3. Догляд за хворими з опіковою хворобою, відмороженням та електротравмою.

4 Методика обстеження хворих з опіковою хворобою

4.3.Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

Визначення площі опікового враження Участь в некректомії Перев' язки хворих з опіковою хворобою

Зміст теми заняття.

Опік (лат. - Combustion) - пошкодження шкіри, слизових оболонок, часто з підлеглими тканинами, внаслідок дії високої температури (термічний опік), хімічних агресивних речовин (хімічний опік), електричного струму, радіації (електричні, променеві опіки) та інших чинників.

Опіки в мирний час складають 5 % від хірургічних хворих. По даним В.А.Орлика серед всіх видів травм опіки складають 7,1 %.

Класифікація опіків.

За видом травмуючого агента розрізняють опіки: термічні, хімічні, електричні, променеві, комбіновані, термохімічні та електротермічні.

Під термічними опіками розуміють ураження тканин, що виникли під впливом високої температури, в результаті дії полум'я, гарячих рідин та предметів, розплавленого металу.

Хімічні опіки виникають від дії на шкіру і слизові оболонки хімічно активних концентрованих речовин: кислот, лугів, фосфору і т.ін.

Електроопіки є результатом впливу на організм електричного струму великої сили і високої напруги.

Променеві опіки виникають при дії рентгенівського випромінювання, радіоактивних ізотопів, світлого випромінювання при ядерному вибуху.

Термічні опіки виникають від ураження хімічно агресивною речовиною і високотемпературним агентом (наприклад, рідкий капрон).

Відмороження (конгаляціо) розрізняють два періоди глибокої гіпотермії та відмороження: дореактивний і реактивний.

Класифікація опіків за чотирма ступенями:

I ступінь - це епідермальні опіки;

II ступінь - це дермальні поверхневі опіки;

3. ступінь - дермальні глибокі опіки;

4. ступінь - субфасціальні опіки.

Наведена класифікація по глибині враження відповідає міжнародній.

Визначення площі та глибини опіків

Площа поверхні людського тіла становить від 16000 до 21000 см при зрості 160-210 см і нормальній вазі.

Найбільш прийняті за достатньо точні, прості способи визначення величини обпеченої поверхні методом Уоллеса (1951), так зване "правило дев'яток". "Правило дев'яток" основане на тому, що площа кожної анатомічної області в відсотках складає число кратне дев'яти.

Голова і шия - 9 %, кожна нижня кінцівка по 18 %, передня поверхня тулуба

- 18 %, задня поверхня тулуба - 18 %, проміжність та статеві органи - 1 %. Для дорослих вся поверхня тіла спереду - 51 %, ззаду - 49 %.

Вимірювання обпеченої поверхні за допомогою долоні того, хто вимірює (Глумов М.І., 1953), виявилось дуже корисним і практичним, і цей метод названий "правилом долоні".

Відповідно до обсягу враження опіки класифікують на:

• обмежені - опіки до 10 % площини тіла;

• розповсюджені - 11-20 %;

• обширні - 21-30 %;

• критичні - 31 -40 %;

• тотальні - вище 40-50 %.

Діагностика глибини ураження здійснюється клінічними методами і грунтується на даних анамнезу, огляду опікової рани і використання діагностичних проб. Ознаки, що використовуються для визначення глибини ураження діляться на три групи:

1. Зовнішні ознаки змертвіння тканин.

2. Ознаки порушення кровообігу.

3. Стан больового відчуття (уколи голкою, спиртова проба).

Опіки від полум'я

Найчастішими причинами опіків бувають гарячі рідини, пари, полум'я та інші. Температурний поріг життєдіяльності тканин людини складає 45-50°С.

Хімічні опіки

Хімічні опіки спричиняються хімічно активними речовинами - кислотами (сірчана, хлористоводнева, азотна, оцтова тощо), основами, оксидами фосфору. За глибиною ураження та площею хімічні опіки діляться також, як і термічні, на 4 ступені та на обмежені й поширені.

Класифікація періодів опікової хвороби. Клініка, діагностика.

Опікова хвороба - це симптомокомплекс, який розвивається при глибоких опіках Шб-ІУ ступеня більш 10-15 % площі шкіри, коли виникають функціональні та морфологічні зміни з боку життєвоважливих органів і систем, коли спостерігаються порушення обмінних і нейрогуморальних процесів, розвивається опіковий шок.

В клінічній картині опікової хвороби відмічають 4 періоди:

• перший період опікового шоку (24-72 години);

• другий період гострої опікової токсемії - 3-12 доба);

• третій період опікової септикотоксемії (13 доба до відновлення шкірного покриву);

• четвертий період реконвалесценції (з відновлення шкірного покриву до відновлення функцій органів і систем).

Опіковий шок — патологічний процес, викликаний опіками II та Ша ступенів 20 % поверхні тіла або Шб та IV ступенів 10-15 %, які призводять до важких розладів життєвоважливих функцій організму (порушення гемодинаміки, дихання, обміну речовин і нейрогуморальної регуляції). В результаті перегріву настає некроз тканин, гемоліз еритроцитів, аферентна імпульсація, зміни функцій ЦНС, гіпофізу і наднирників, плазмовтрата, зменшення білка у судинному руслі, гемоконцентрація, зменшення скорочувальної можливості серця, спазм судин, збільшення периферійного опору. Розлад зовнішнього дихання, внутріклітинних механізмів енергозабезпечення призводять до кисневої недостатності в тканинах, клітинах. Порушення вуглеводного та білкового обміну призводить до утворення недоокислених продуктів, метаболічному ацидозу, збільшенню позаниркових втрат води. Порушення іонної асиметрії в тканинах зумовлюють гіпонатріємію та гіперкаліємію.

Гостра опікова токсемія - це другий період опікової хвороби, який розвивається внаслідок інтоксикації продуктами розпаду білків, токсичними речовинами, що надходять з обпечених тканин і володіють антигенними властивостями.

З стадія - септикотоксемія.

Ця стадія опікової хвороби найбільш тривала, починаючи з 12-13 доби від моменту отримання опіка і до відновлення шкірного покриву.

Опікова септикотоксемія є безпосереднім продовженням 2 періоду опікової хвороби, коли до токсемії приєднується нагноєння рани, розплавлення і відторгнення некротичних тканин. Розвивається бактеріемія, а при значному пониженні захисних сил організму — септицемія.

Реконвалесценція

Це стадія видужання. Вона наступає коли повністю відновлюється шкірний покрив у хворого або мають місце мілкі гранулюючі рани діаметром до 1-2,5 см, що не підлягають оперативному втручанню. В цій стадії має місце поступове відновлення функцій організму, порушених в ході опікової хвороби.

Клініка опікового шоку.

Розрізняють еректильну І торпідну фази опікового шоку. Для еректильної фази характерно збудження (рухове, мовне), тахікардія, поверхневе дихання, підвищення А/Т. Тривалість - кілька хвилин до 1,5 годин. Торпідна фаза опікового шоку: адинамія, блідість шкірного покрову, ціаноз, акроціаноз, холодні кінцівки, "гусяча" шкіра, мраморність шкіри, м'язовий дриж, тахікардія, зниження А/Т, температура тіла знижена, нудота, блювота, свідомість збережена.

За тяжкістю шок поділяється на 4 ступеня: легкий, середньої важкості, важкий, дуже важкий.

Діагностику опікового шоку здійснюють за сукупністю симптомів

• легкий опіковий шок - шкірні покрови бліді, помірна спрага, блювоти немає. Свідомість ясна, пульс 100-110 уд. за 1 хвл., А/Т - 110-120 мм.рт.ст. Гемоглобін 150-160 г/л, загальний білок 60 г/л, Ні - 0,46-0,53;

• середньої важкості - трясця, "гусяча" шкіра, пульс 100-110 уд. за 1 хвл., А/Т - близько 100 мм.рт.ст., свідомість збережена. Гемоглобін 160-170 г/л, загальний білок 54 г/л, Ні - 0,53-0,56;

• важкий - збудження змінюється загальмованістю, нудота, блювота, трясця, акроціаноз. Пульс 120 уд. за 1 хвл., А/Т - 90-100 мм.рт.ст. Гемоглобін 170-180 г/л, загальний білок 52 г/л, олігурія (сеча 30 мл/год.), сеча темного кольору;

• вкрай тяжкий - загальмованість, свідомість затьмарена, мраморність шкірних покривів, трясця, сильна спрага, нудота, блювота темним шлунковим вмістом, пульс 120-130 уд. за 1 хвл., А/Т - знижений, парез шлунково-кишкового тракту, Ні - 0,65-0,68. Гемоглобін 180-190 г/л, загальний білок 52-50 г/л. Гіпонатріємія, гіперкаліємія. ОлІгоанурія - кількість сечі від 30 до 5 мл/год.

Патогенетичні фактори опікового шоку

1. Сильний біль.

2. Зменшення ОЦК і погіршення реологічних властивостей крові.

3. Ендогенна інтоксикація і поліорганна недостатність.

При шоці розрізняють розлади гемодинаміки, обміну речовин, дихання, нейрогуморальної регуляції.

Лікування опікового шоку

Транспортування хворого здійснюється в лежачому стані при контролі серцевої та дихальної діяльності. Евакуація таких хворих повинна супроводжуватись проведенням протишокових заходів "сліпа корекція" на шляху транспортування більш 20-30 хвилин. При цьому в кареті швидкої допомоги внутрішньовенно струменево вводяться збалансовані сольові розчини (р-н Рингера) або плазмозамінюючі (реополіглюкін-400,0) в сполученні з нейроплегією (дроперідол - 0,5 мг/кг), аналгетики (анальгін 50 % - 2,0), спазмолітики (еуфелін 2,4 % - 10,0; но-шпа 2 % - 2,0). При значному збудженні ЦНС показані введення промедолу 2 % - 1,0.

При проведенні протишокової терапії виконується "правило трьох катетерів". Катетеризується одна з центральних вен (підключична, стегнова) по Сельдингеру або проводиться венесекція підшкірних вен. Здійснюється катетерізація сечового міхура для обліку погодинного діурезу. Через катетер в ніс (нижній носовий хід) проводяться інгаляції кисню, особливо вони показані при опіках верхніх дихальних шляхів та отруєнні угарним газом.

При наявності циркулярних опіків кінцівок, які призводять до грубих розладів місцевого кровообігу і мікроциркуляції чи опіків грудної клітки, що затрудняють дихальні екскурсії, проводить декомпресійну некротомію через всю товщу змертвілих тканин, яку проводять на фоні протишокової терапії.

Протишокова терапія передбачає протибольову терапію, нормалізацію гемодинаміки, дихання, обміну речовин, гуморальної регуляції та дезинтоксикацію.

Хворого поміщають у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Температура повітря в палатах повинна бути 26-27°С.

Протибольова терапія включає новокаїнові блокади (вагосимпатична, паранефральна, регіонарна) і введення під час інфузійної терапії знеболюючих препаратів: 0,1 % розчину новокаїну (200,0-250,0), 1-2 мл промедолу (3-4 рази на добу), 0,25 % дроперидолу з розрахунку 0,1 мл на 1 кг маси тіла хворого двічі на добу. При потребі можна використовувати інгаляційні способи знеболювання.

Нормалізація гемодинаміки передбачає відновлення ОЦК, реології крові, мікроциркуляції, роботи міокарда.

Перша допомога при опіках

Перша допомога при опіках полум'ям починається з гасіння палаючого одягу, його гасять водою, вогнегасником, накрити постраждалого ковдрою, пальто, плащем і т.д. При необхідності визволити обпеченого з одягу, після того, як вогонь погасили, в окремих випадках одяг розрізують і визволяють уражену ділянку тіла.

При обмежених опіках окропом в побуті опікову поверхню треба охолоджувати холодною водою з під крану на протязі 10 хвилин. Після чого наложити асептичну суху пов'язку, використовуючи індивідуальний пакет, бинт, чисту х/б тканину.

При розповсюджених опіках загорнути постраждалого в чисте простирадло, зверху накрити ковдрою, поїти чаєм.

При наданні першої лікарської допомоги бригадою швидкої допомоги окрім накладання асептичної пов'язки вводять знеболюючі засоби, серцеві, проводять протишокові міроприємства по дорозі в лікарню.

В Києві на станціях швидкої допомоги використовують "протиопікову рідину" наступного складу: новокаїн - 10,0, анестезія - 20,0, декаїн - 0,5, ментол -5,0, фурацилін - 40,0, спирт 70° - 1000,0.

Ця рідина має знеболюючі і дезінфікуючІ дії. Лікування обпечених.

Лікування обпечених комплексне і включає в себе: загальну терапію, місцеве лікування опікових рани та хірургічні методи. А)

Загальне лікування

Після виведення хворого з шоку (3-4 доба) настає друга стадія опікової хвороби - опікова токсемія. В цей період проводиться дезінтоксикаційна в/венна терапія, продовжують вводити сольові та безсольові розчини, колоїдні плазмозамінники з метою утримання основних параметрів гомеостазу на компенсованому рівні (вміст білку в крові 60-65 г/л, еритроцитів- 3-,5х10¹²/л). Здійснюється фарсований діурез з використанням селуретиків (лазикс 4-6 до 10 мл на добу).

У хворих з обширними опіками, при наявності опікового виснаження, здійснюється живлення через зонд різними харчовими сумішами.

Б) Місцеве лікування

Існують 2 методи лікування опікових ран: відкритий та закритий (під пов'язками).

Відкритий метод лікування застосовують при локалізації поверхневих опіків на обличчі та проміжностних ділянках, а при глибоких опіках даної локалізації і нагноєнні використовують закритий метод (під пов'язкою). При обширних і критичних опіках в стадії шоку лікування опікових ран також здійснюють відкритим методом, розміщуючи обпеченого в спеціальну аеротерапевтичну установку (АТУ1, АТУ2, АТУЗ), де використовується А-бактеріальне середовище (стерильне повітря з 1=3 8°С), що сприяє зігріванню обпеченого і захищає рану від раневої інфекції, а на 2-3 добу накладаються вологовисихаючі пов'язки з антибіотиками або антисептиками.

Для місцевого лікування використовують "сітки-ліжка", інфрачервоні лампи та спеціальне ліжко "КЛИНИТРОН" з метою підсушення пов'язок та профілактики пролежнів.

Крім цього, при місцевому лікуванні застосовують такі фізичні методи, як:

Кріообробка ран рідким азотом в перші 8 годин після одержання травм. Це дозволяє зняти гіпертермію тканин, зменшити протиоліс, сприяє розвитку сухого струпа.

Оксигенотерапія ран.

Локальна баротерапія шляхом створення від'ємного тиску до 2 АТ, що покращує кисневе постачання і васкуляризацію тканин.

Часта зміна пов'язок.

В) хірургічне лікування.

Із хірургічних методів лікування в умовах стаціонару (опікового центру) використовуються:

1. декомпресивна некротомія (надфасціальна і субфасціальна) з метою зменшення стиснення тканин, які лежать глибше, при циркулярних опіках на кінцівках та грудної клітки;

2. некректомія - висічення некротичних тканин з одномоментною аутодермопластикою шкірним клаптем, взятим дерматологом або ножем Гамбі товщиною 0,15-0,2 мм;

3. некректомія з тимчасовим закриттям раневої поверхні ліофілізованою свинячою шкірою і відкладеною аутодермопластикою;

4. традиційний метод закриття опікових ран - поетапна вільна аутодермопластика;

5. при розлогих опіках та дефіциті шкірних ресурсів використовуються сітчаті трансплантати (1:3; 1:6); італійська та індійська пластика шкірно-жировими клаптями, а також використання клаптя Філатова;

6. шкірно-фасціальні трансплантати на судинно-м'язовій ніжці.

При оперативному втручанні в останні роки почали використовувати ліофілізовані ксенодермотрансплантати (ЛКДТ). В теперішній час використовуються трансплантати, отримані на основі клітин сполучної тканини -фібробластів (Москва, Інститут ім.А.В.Вишневського, 2002). Дія фібробластів заключається в стимулюючому впливі їх на процеси регенерації і епітелізації у рані.

Через 2-3 доби після трансплантації виконується аутодермопластика шкірним клаптем з великим коефіцієнтом перфорації (1:4).

При традиційному хірургічному методі лікування обпечених (на підготовлену гранулюючу рану) перші шкірно-пластичні операції стають можливими на 23-25 добу після травми і проводяться на фоні виснаження органів та систем, при поліорганній недостатності.

Мінімально адаптивний рівень гемоглобіну, при якому можна починати оперативне лікування повинен бути не менше ніж 100 г/л, а кількість еритроцитів --3,0хЮ¹²/л.

Ускладнення опіків.

Бувають ранні та пізні. З боку внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Ранні: гостра ниркова недостатність, гнійні некротичні ускладнення, гострий токсичний міокардит, гострі стресові виразки шлунку або дванадцятипалої кишки (иісідз Сиг1і§з), пневмонії, анемія, гепатит, кишкова динамічна непрохідність, енцефалопатія, місцева інфекція (флегмони, абсцеси і лімфаденіти), сепсис, опікове виснаження та інші.

З боку опорно-рухового апарату: гнійні артрити, згинальні та розгинальні контрактури, рубцеві деформації, пролежні, трофічні виразки, гіпертрофічні та келоїдні рубці, флебіти, тромбофлебіти, варикозна хвороба та інші.

Пізні ускладнення: виразкування рубців, переродження рубців в рак, виворіт вік, слизової губ, косметичні та функціональні недоліки.

Електротравма - комплекс патоморфологічних та патофізіологічних змін, котрий виникає внаслідок дії на організм електроструму. Цей комплекс включає безпосередню дію струму на тканини і органи, опіки від згорання одягу чи предметів оточуючої обстановки при дії на них вольтової дуги, травми від падіння та нерідко - розриви м'язів і переломи кісток від різкого перенапруження опорно-рухової системи, викликаного струмом. Порушується центральна регуляція функцій дихальної та серцево-судинної систем. В тій чи іншій ступені дія струму поширюється на всі анатомічні області тіла: кров, лімфа, тканинна рідина та цитоплазма клітин - прекрасні провідники, котрі при достатній силі та напрузі струму розщеплюються на газ і пару шляхом електролізу, а також є переносником Імпрегнацій металами та їх солями і, нарешті, прекрасним теплопровідником і об'єктом перетворення електричної енергії в теплову.

Лікування:

• припинити дію струму;

• регіонарний та загальний масаж тіла (усунути грубі порушення мікроциркуляції);

• суха стерильна пов'язка на зону ураження;

• транспортування до найближчого медичного закладу, найкраще - в спеціалізовані відділення комбустіології чи хірургії або травматології з відділеннями інтенсивної терапії.

Відмороження (конгаляціо) Розрізняють два періоди глибокої гіпотермії та відмороження: дореактивний і реактивний. В дореактивному періоді спостерігається гіпотермія тканин і тому істинну картину глибини 1 ступеня ураження визначити важко. В реактивному періоді температура ураженої ділянки нормалізується. За глибиною відмороження розрізняють чотири ступені:

1. - гіперемія і набряк шкіри;

2. — некроз рогового, зернистого і сосочково-епітеліального шарів шкіри без ураження мальнігієвого шару, утворення пухирів;

3. - некроз усіх шарів шкіри (в т.ч. мальпігієвого) і частково – підшкірної жирової клітковини;

4 - некроз усіх шарів шкіри і глибшерозташованих тканин (фасцій, апоневрозів, м'язів, кісток).

1-2 ступені розцінюються як поверхневі відмороження, а 3-4 - вважаються глибокими ураженнями.

Для визначення судинних змін використовують капіляроскопію, УЗДГ, рентгенограму кісток уражених кінцівок чи ділянок тіла.

При 3-4 ступенях за Т.Я.Ар'євим виділяються 4 зони пошкодження тканин:

1 - тотального некрозу;

2. - незворотніх дегенеративних змін;

3. - зворотніх дегенеративних змін;

4 - зона висхідних патологічних процесів (флебіти, лімфангоіти, гнійно-інфекційні процеси тощо).

Хірургічні втручання:

• некректомії;

• пластичні і реконструктивні операції у віддаленому періоді після ліквідації некрозів, запалення і т.п.

Лікування (перша допомога) холодових уражень - 7 етапів:

1. - припинення дії холодового агента;

2. - серцево-легенева реанімація за показами;

3. - зняття одягу з уражених ділянок;

4. - зігрівання пошкоджених частин тіла до 17-18°С, за 1 годину температуру зігріваючого середовища (води, термоматраца, тощо) підвищують до 36°С і одночасно проводять легке масажування уражених частин тіла;

5. — накладання термоізолюючої пов'язки;

6. - обкутування тіла, гарячі напої;

7. - транспортування потерпілого в найближчий медичний заклад.

8 медичному закладі вводять реополІглюкін, гемодез, неокомпенсан, реоглюман, альбумін, фібринолізин. Провадиться парентеральне харчування, виконується пасивна (антистафілококова плазма чи глобулін) та активна імунізація (стафілококовий анатоксин, аутовакцина, імуностимулятори - левамізол, тималін, тактивін, натуропатичні засоби Енгістол, Ехінацея композитум, тощо).

Ускладнення та віддалені наслідки (включаючи облітеруючий ендартеріїт та інші аутоімунні захворювання, келоідоз, тощо) лікують у спеціалізованих медичних закладах, як правило, за участю спеціалістів різних профілів - хірург, імунолог, судинний хірург чи ангіолог, спеціаліст з пластичної та реконструктивної хірургії, психолог, тощо.

Матеріали для самоконтролю. Тестові завдання.

1. Внаслідок дії електричного струму на збудливу клітину виникла деполяризації її мембрани. Рух яких іонів через мембрану відіграє основну роль у розвитку деполяризації?

А. К⁺

В. НСО₃

С. Са²⁺

D.Cl

2. Через кілька годин після опіку в ділянці гіперемії та набряку шкіри у хворого з'явилося вогнище некрозу. Який головний механізм забезпечує посилення руйнівних явищ у вогнищі запалення?

А. Еміграція лімфоцитів

В. Первинна альтерація

С. Вторинна альтерація

D. Діапедез еритроцитів

Е. Проліферація фібробластів

3. Хворий отримав опік полум'ям обох рук. На тильних і долонних поверхнях кистей - пухирі, заповнені серозною рідиною. Ділянка променево-п'ясткових суглобів гіперемована. Передпліччя в полум'ї не постраждали. Сформулюйте попередній діагноз:

А. Опік полум'ям кистей II ступеня, площею 2 % поверхні тіла.

В. Опік полум'ям кистей Ша ступеня, площею 4 % поверхні тіла

С. Опік полум'ям кистей Шб ступеня, площею 4 % поверхні тіла.

D. Опік полум'ям кистей IV ступеня, площею 2 % поверхні тіла.

Е. Опік полум'ям кистей II ступеня, площею 4 % поверхні тіла.

4. У хворого опік полум'ям НА, ША, ШБ ступеня обох рук, грудей, живота. Загальна площа опіків біля 35 % поверхні тіла, із них глибоких - 28 %. Опік отримав 4 тижні тому. Загальний стан хворого важкий. Температура тіла - 38,1 °С, пульс - 92/хв., притмічний, АТ - 125/70 мм рт.ст. Сформулюйте попередній діагноз:

А. Опіковий шок.

В. Гостра опікова токсемія

С. Реконвалесценція

О. Опікова септикотоксемія

Е. Хронічний опіковий шок

5. У хворої 48 років, опік полум'ям обох кистей. На долонях та тильних поверхнях кистей видно відшарування епідермісу і утворення везикул, заповнених серозною рідиною. Передпліччя уражені. Виберіть правильний діагноз?

А. Термічний опік кистей IV ст.

В. Термічний опік кистей І ст.

С. Термічний опік кистей ІІ-ША ст.

D. Термічний опік кистей ШБ ст.

Е. Термічний опік кистей І-ІІ ст.

6. Хворий отримав опік полум'ям обох кистей рук. На тильних і долонних поверхнях міхурі, що заповнені серозною рідиною. Ділянка променево-зап'ясткових поверхонь кистей гіперемована. Передпліччя в полум'ї не постраждали. Сформулюйте попередній діагноз?

А. Опік полум'ям кистей рук II ступеня, площею 4 % поверхні тіла

В. Опік полум'ям кистей рук І ступеня, площею 4 % поверхні тіла

С. Опік полум'ям кистей рук II ступеня, площею 2 % поверхні тіла

D. Опік полум'ям кистей рук III ступеня, площею 4 % поверхні тіла

Е. Опік полум'ям кистей рук Иб ступеня, площею 2 % поверхні тіла.

7. Ви - лікар швидкої допомоги, прибули за викликом до дитини 5 років, яка 30 хвилин тому перевернула на себе каструлю окропу. Дитина плаче, збуджена, в неї озноб, акроціаноз, була одноразова блювота. Передня поверхня тулуба і верхні кінцівки гіперемовані, з обривками відшарованого епідермісу блідо-сірого кольору. Який ви встановите діагноз?

А. Опік II ступеня

В. Опік IIIА ступеня

С. Опік ШБ ступеня

D. Опікова хвороба, період опікового шоку

Е. Опік IV ступеня

8. В ОмедБ доставлено обпеченого сержанта К. через 8 год. після отримання опіків полум'ям. Загальний стан задовільний. На обличчі і кистях є пов'язки, що були накладені на МПП. Пов'язки незначно промокли в окремих місцях серозним вмістом, рух пальців вільний, болючий. Визначте площу і глибину опіку.

А. У обпеченого опіки полум'ям І-ІІ ст. обличчя, кистей (9 %). Площа

визначається без зняття пов'язок.

8. У обпеченого опіки полум'ям II ст.

9. С. У обпеченого опіки полум'ям Ша ст.

Б. У обпеченого опіки полум'ям Шб ст.

Е. У обпеченого опіки полум'ям IV ст.

8. Потерпілий доставлений у важкому стані, без свідомості. Відомо, що хворий торкнувся рукою оголеного проводу і протягом 5 хвилин був під впливом змінного електричного струму напругою 220 вольт. Об'єктивно: шкірні покриви бліді на дотик холодні. Дихання ослаблене, АТ - 90/50 мм рт.ст., пульс - 60/хв., аритмічний. На правій кисті і на правій стопі - ділянки некрозу шкіри. Який попередній діагноз?

А. Електроопік правої стопи і правої кисті.

В. Електротравма, гостра серцево-судинна недостатність

С. Судинний колапс внаслідок ураження електрострумом

D. Високовольтний електроопік правої стопи і гомілки Е. Електроопік правої стопи і правої кисті

10. У хворої опік полум'ям ПА, ПІА-Б ступеня обох рук, грудей, живота. Загальна площа опіку близько 35 % поверхні тіла, з них глибоких - 28 % поверхні тіла. Опік одержала 4 тижні назад. Загальний стан хворої важкий. Температура тіла - 38,1 С, пульс - 92/хв., аритмічний, АТ - 125/70 мм рт.ст. Сформулюйте діагноз періоду опікової хвороби.

А. Опіковий шок

В. Гостра опікова токсемія

С. Опікова септикотоксемія

D. Реконвалесценція

Е. Хронічний опіковий шок

11. Потерпілий В. 24 років, поступив у клініку із глибокими опіками площею 35 % поверхні тіла. Об'єктивно: шкірні покриви бліді, АТ - 90/40 мм рт.ст., пульс - 115/х., ЧД - 26/хв. Що необхідно виконати для попередження розвитку гіповолемічного шоку?

А. Ввести 5 % розчин глюкози

В. Здійснити паранефральну блокаду за Вишневським

С. Інфузію розчинів декстранів

D. Призначити наркотичні аналгетики

Е. Перелити одногрупну сумісну еритроцитарну масу

12. Хворий І., 49років, отримав опік полум'ям верхніх кінцівок та тулуба. При надходженні стан важкий, свідомість затьмарена, його лихоманить, АТ - 80/50 мм рт.ст., пульс - 118/хв. Місцево констатовано опіки ШБ ступеня площею 20 %. Ваші лікувальні дії?

А. Провести первинну хірургічну обробку опікової рани

В. Призначити дезінтоксикаційні кровозамінники

С. Некректомія опікової поверхні, гемотрансфузія

В. Ввести наркотичні аналгетики

Е. Антибактеріальна та дезінтоксикаційна терапія

ЛІТЕРАТУРА Основна

1. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія // Київ, "Здоров'я", 1999.

2. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія // Київ, "Здоров'я", 2004.

3. Курс лекцій кафедри загальної хірургії № 1 Національного медичного університету імені О.О.Богомольця

Додаткова

4. Загальна хірургія / за ред. С.П.Жученка, М.Д.Желіби, С.Д.Хіміча. Київ, "Здоров'я", 1999.

5. Загальна хірургія. Вибрані лекції / за ред. Б.І.Дмитрієва. Одеса, 1999.

6. Гостищев В.К. Общая хирургия. Москва, 2005.

7. Волколаков Я.В. Общая хирургия. Рига, 1989.

8. Стручков В.И., Стручков Ю.В. Общая хирургия. Москва, 1988.

9. Юрихин А.П. Десмургия. Ленинград, 1986.

10. Казицкий В.М., Корж Н.А. Десмургія. Київ, 1999.

11.Гребенев А.Л., Шептулин А.А. Основьі общего ухода за больньїми. Москва, 1991.

12.Петров С.П. Общая хирургия. Санкт-Петербург, 1999. 13.Методика обстеження хірургічного хворого / під ред. М.О.Ляпіса. Тернопіль, 2000.

14.С.В. Петров. Общая хирургия // Санкт-Петербург, 2002, 750 с. 15.Мокшонов И.Я., Гарелин П.В., Дубовин О.И. и др. Хирургические операции //Минск, 2004, с.413.

15.Мокшонов И.Я. Врачебная деонтология // Минск, 1998.