3. Ідеї та діяльність м. Драгоманова в українській соціології кінця xiх—початку хх ст.

Однією з ключових осіб в українській соціології є Михайло Петрович Драгоманов (1841 – 1895). Саме він вперше серед українських вчених використав поняття “соціологія” у авторському курсі лекцій з всесвітньої історії перед студентами Київського університету. М. Драгоманов – професор Київського університету, автор низки яскравих публіцистичних статей. Як і інші українські соціалісти, він вірив у московський, а не європейський соціалізм. М. Драгоманов розглядав соціологію як універсальну й точну науку про суспільство, решта наук мають стати її розділами. Соціологія (наука про діяльність людей в суспільстві), як і історія (наука про закінчену, минулу діяльність), мусять давати “такі ж точно узагальнення, які дають інші науки, математичні, фізико-хімічні та біологічні, тобто так звані закони“. У своїх наукових і публіцистичних працях він закликав українських вчених-суспільствознавців використовувати у своїх дослідженнях ті ідеї та принципи, які заклала західна соціологічна думка.

Найважливішим способом реалізації завдань соціології виступає, за М. Драгомановим, соціологічний метод “логічної семантики”, який полягає в аналітичному групуванні суспільних явищ, що вивчаються, їх класифікації й типологізації. В підсумку суспільство постає складною багаторівневою структурою, яка з’єднує три основні підсистеми: А) Матеріал, з якого складаються суспільства (індивідууми та народності), В) Суспільства (їх форми, сім’я, клас, державний союз, міждержавний союз), С) Продукти суспільної діяльності: матеріальні й моральні. Очевидно, що цей метод грунтується на порівняльному методі.

Провідною темою, яка цікавила М. Драгоманова, окрім названих, була тема соціальних змін і прогресу. Головним фактором суспільного розвитку він вважав спосіб виробництва, оскільки праця – “найголовніша основа суспільного життя”. Суспільний поділ людей на класи, на багатих та бідних М. Драгоманов пояснював існуванням приватної власності, яка є історичним явищем і виникає лише на достатньо високому рівні розвитку суспільства. Тому бідність може бути подолано зміною економічного устрою: приватна власність має бути замінена колективною.

Одне з найважливіших понять М. Драгоманова – поняття прогресу. Для М. Драгоманова прогрес – це не просто розвиток суспільства до певного ідеалу, а такі суспільні зміни, які відповідають потребам суспільства, і вони можуть відбуватися лише тоді, коли для них існуватимуть певні умови. Суспільно-історичний рух, за М. Драгомановим, не є прямолінійним, він зазнає і змін темпу, і тимчасових зупинок, і відкатів назад, повернення до вже пройдених етапів. Питання, які ж саме суспільні зміни відповідають потребам суспільства, можна дослідити за допомогою соціальної науки. Цікаво, що в цілому погоджуючись з ідеєю про існування соціальної еволюції, складовою частиною її, причому однією із найважливіших, М. Драгоманов вважає і революцію.

Особливої уваги М. Драгоманов приділяє проблемі федералізму його визначають як прихильника політичного федералізму, однак сам Драгоманів пише, що в одних випадках потрібна централізація влади, а в інших – децентралізація. Федералізм для М. Драгоманова – це антипод не централізації взагалі, а централізації бюрократичної й антидемократичної.

Загалом слід сказати, що творчість М. Драгоманова дає всі підстави для того, щоб розглядати його як справжнього класика української соціології, який справив великого впливу на її подальший розвиток. Зокрема, його ідеї набули певного розвитку в роботах таких визначних вчених, як Б. Кістяківський, М. Грушевський та інші.