Культура періоду Камакура

У 12 столітті буддизм вийшов за межі аристократичного світу і поширився у середовищі самураїв та простолюдинів. Послідовник Вчення Чистої Землі, монах Хонен, заснував секту Дзьодо-сю і проповідував рай у майбутньому житті за умови поклоніння будді Аміда. Його учень, чернець Сінран, акцентував увагу на спасінні грішників і започаткував секту Дзьодо-сінсю. На протвагу їм, монах Нітірен відкрив власну секту Нітірен-сю і наполягав на прославленні «Сутри Лотоса». У цей же час з Китаю до Японії був переданий дзен-буддизм, який оформився у сектах Ріндзай-сю Ейсая і Сото-сю Доґена, та став особливо популярним серед самураїв.

У період Камакура, завдяки діяльності «японських кобзарів» біва-хосі, особливої популярності серед населення набув епічний твір «Повість про дім Тайра», в якому оспівувались злет і падіння колишніх диктаторів Японії. Поміж аристократів улюбленим заняттям залишалась поезія, найкращі зразки якої увійшли до «Нової збірки старих і нових японських пісень». Буддистськими ідеями марноти і непостійності були проникненні повісті «Записки з келії» Камо но Тьомея та «Записки від нудьги» Йосіди Кенко.

Скульптура цієї доби стала більш реалістичною і експресивною. Шедеврами того часу вважаються роботи майстра Ункея — статуї Асанги і Васубандгу. З фотографічною точністю були виконані фігури відлюдника Васу і монахині Мавара, що зберігаються у Сандзюсанґендо у Кіото. В образотворчому мистецтві великої популярності набув жанр ілюстрованих книг емакі, основними темами яких стали описи битв, історії монастирів та життєписи.

Поступ правління самураїв

Реставрація Кемму і війна двох династій

У 14 столітті, із занепадом сьоґунату, рід Ходзьо взяв курс на централізацію управління, що викликало невдоволення самурайства у регіонах. Цим скористався Імператор Ґо-Дайґо, прибічник сильної монархічної держави, який підняв повстання проти Камакурського уряду, але зазнав поразки і був засланий на острови Окі. Його син принц Морійосі продовжив боротьбу і за підтримки провінційних самураїв на чолі з Кусунокі Масасіґе тривалий час протистояв арміям Ходзьо. Коли у 1333 році Імператор Ґо-Дайґо втік із заслання, на його бік перейшла регіональна знать. Один із її лідерів, Асікаґа Такаудзі, ліквідував органи влади сьоґунату у Кіото, а інший, Нітта Йосісада, атакував Камакуру і знищив сам сьоґунат разом із родом Ходзьо.

Після повернення Імператора Ґо-Дайґо до столиці, було розпочато так звану реставрацію Кемму, у ході якої планувалося відродити стародавні монархічні порядки і сформувати новий уряд із придворних аристократів і військової знаті. Однак на практиці Імператорські реформи покращували життя лише придворних і залишали невирішеними проблеми самурайства. Через це колишній соратник Імператора, Асікаґа Такаудзі, очолив незадоволених самураїв і повстав проти уряду «реставраторів». У 1336 році він захопив Кіото, посадив у ньому нового Імператора і видав «Список Кемму», в якому проголосив заснування власного сьоґунату у столиці. Між тим, попередній Імператор Ґо-Дайґо втік на південь, до району Йосіно, де проголосив повстанців «ворогами трону» і заклав свій окремий Імператорський уряд. Таким чином оформився розкол Імператорського двору і у країні почалася громадянська війна, період двох династій: північної у Кіото і південної у Йосіно.