Період Нара і «правова держава»

У 701 році було складено перший монументальний японський Кодекс законів Тайхо. Державна система управління, що базувалась на ньому називалась «правовою державою». Хоча ці закони були написані за китайським зразком, вони мали чимало японських оригінальних положень. Разом із реформою законодавства, японці перейняли китайську монетарну систему і у 708 році почали випускати власну валюту.

У 710 році новою столицею Японії стало місто Хейдзьо, у районі сучасної Нари. 80-річну епоху, протягом якої воно виконувало функцію політичного центру країни, називають періодом Нара (710—794). Зразком для будівництва цього міста була китайська столиця Чан'ань. Уряду Хейдзьо підпорядковувались 66 провінцій, що поділялися на повіти і села. Кожна з них мала свою адміністрацію, очолювану провінціалом кокусі, якого призначали з центру. Він покладався на місцевих повітових урядників і сільських голів. Провінції сполучалися зі столицею 7-ма шляхами, на яких були споруджені станції перепочинку. Західнояпонським островом Кюсю керував окремий регіональний уряд Дадзайфу, який також відповідав за прийом послів і морську оборону, а північ країни боронили замки Таґа і Акіта, що були центрами пацифікації протоайнських племен емісі.

Реконструкція воріт Хейдзьо

Уся земля і проживаюче на ній населення проголошувалось державною власністю. Згідно з «Законом про видачу земельних наділів» чоловіки і жінки старші 6 років отримували від держави земельні наділи на одне покоління, за які повинні були сплачувати уряду податки врожаєм, місцевими товарами і тканиною, а також виконувати двомісячні трудові повинності раз на рік. Крім цього, дорослі чоловіки були зобов'язані проходити військову службу. Населення поділялося на вільний «добрий люд» і залежний «підлий люд». До останньої входила малочисельна група рабів. Столичне населення становило 100 тисяч осіб, з яких 10 тисяч були чиновниками. Ті з них, які займали високі ранги і були придворними Імператора називалися аристократами куґе.

Разом із упорядкуванням політико-економічної системи країни, велася робота зі створення офіційної історії Японії. У 712 році було складено «Записи справ давнини», а у 720 році — «Аннали Японії». Головною метою цих творів було доведення прадавнього походження японської монархії, що давало їй право претендувати на рівні відносини з Китаєм. Окрім цього у провінціях були впорядковані збірки переказів і легенд «Записи крайових звичаїв».

Успішні реформи сприяли зростанню населення, що, однак, призвело до виснаження державного земельного фонду та зменшення площі наділів. Для вирішення проблеми Імператор Сьому видав у 743 році «Закон про довічну приватизацію цілини», який заохочував підданих до освоєння цілинних земель і дозволяв існування приватної власності за умови сплати податків уряду. Хоча цей закон мав позитивний ефект на розвиток економіки, він підривав основи самої «правової держави», яка базувалася на приматі державної власності. Завдяки ньому розпочався процес формування приватного землеволодіння заможних аристократів та буддистських монастирів, урядовий контроль над якими поступово слабшав.