Ямато і Період кофун

У 4 столітті письмові повідомлення про Японію зникають. Китай поринув у міжусобиці, що спричинило ослаблення його міжнародного авторитету. Водночас на Корейському півострові постали три держави — Когурьо, Сілла і Пекче, які розпочали боротьбу за об'єднання Кореї. На цьому тлі в Японії також посилилися об'єднавчі тенденції. Їх виразником стала держава Ямато, розташована у одноіменному регіоні сучасної префектура Нара. Письмові свідчення про початкову історію цієї держави відсутні, однак археологи пов'язують її посилення з поширенням культури курганів кофун у центральній Японії.

Звичай ховати заможних осіб у земляних курганах виник на Японському архіпелазі у 3 столітті та зберігався до середини 6 століття. Цей часовий проміжок називають періодом кофун, а культуру цього періоду — «культурою кофун». Японські кургани мали різні форми, проте найпоширеніша з них нагадувала з повітря замковий отвір. Найбільша кількість подібних могил знаходилася у Ямато і Каваті, на території сучасних префектур Нара і Осака, що говорить про можливий союз знаті цих двох регіонів. Найпівденнішою точкою поширення культури курганів вважається префектура Каґосіма, а найпівнічнішою — префектура Івате. Більшість істориків та археологів асоціюють поширення цієї культури з поступовим опановуванням державою Ямато земель Японського архіпелагу.

Припускають, що Ямато була федерацією. Її очолював вождь окімі, голова яматоських родів, який зосереджував у своїх руках усю релігійну і військову владу в державі. Йому корилася регіональна знать, яка об'єднувалася у великі роди удзі. Відповідно до статусу роду, вождь надавав його головам титули кабане, які визначали місце роду в урядовій ієрархії. Ця система державної організації називалась родово-титулярною.

Зовнішня політика Ямато

Ямато була активним членом східноазійської міжнародної спільноти і часто втручалася у справи Корейського півострова на боці південнокорейської держави Пекче. У 4 столітті яматосці допомагали останній стримувати навалу північнокорейської держави Когурьо, за що отримали південні пекчеські землі Мімана. Про це згадує текст стели, що була зведена на пам'ять про когурьоського правителя Квангетхо. У 5 столітті вожді Ямато намагалися закріпити військові успіхи на півострові дипломатично, звертаючись за допомогою до Китаю. Так, у документації південної китайської династії Сун згадуються «п'ять японських ванів», які протягом 413—478 років відсилали до китайського імператора 10 посольств і прохали визнати їх правителями півдня Кореї. Хоча яматосці приймали верховенство Китаю, вони заручалась його військо-політичною підтримкою для протистояння натиску Когурьо. У 6 столітті Пекче і Ямато спільно опиралися агресії іншої корейської держави — Сілла. Проте війна з нею була неуспішною і закінчилась анексією Мімани сілланцями у 562 році.

Завдяки тому, що яматоський двір проводив активну зовнішню політику, до Японії було імпортовано чимало досягнень материкової цивілізації. Китайські і корейські емігранти оселялися на Японських островах і поширювали нові знання — способи виготовлення міцної кераміки, ювелірну обробку металів, інженерну справу, медицину та ієрогліфічну писемність[6].

У 6 столітті, за сприяння короля Пекче, яматоському двору були передані буддистські образи і сутри. Так до Японії потрапив буддизм. Однак довкола нової віри виникли суперечки яматоської знатті, які переросли у релігійну війну. Потужний рід Соґа вимагав прийняття державою буддизму на зразок сусідніх держав, а старовинний рід Мононобе захищав традиційні вірування. Заручившись підтримкою емігрантських родів, Соґа розбили Мононобе у 587 році і встановили свою диктатуру в країні.

Становлення «правової держави»

Принц Сьотоку і Період Асука

Наприкінці 6 століття японський уряд очолив член імператорської родини Японії, принц Умаядо, більш відомий як легендарний принц Сьотоку. У 593 році його було призначено регентом Імператора-жінки Суйко. Від початку урядування принца відраховують період Асука (538—710), названий на честь політичного і культурного центру країни у районі Асука сучасної префектури Нара.

Принц Сьотоку взяв курс на перетворення аристократичної федерації Ямато на централізовану державу континентального зразка. У 600 році він відправив до китайської династії Суй перше посольство, прагнучи перейняти тамтешній досвід державного будівництва. Трьома роками пізніше році принц запровадив у Японії систему 12 рангів, за допомогою якої намагався створити чиновницьку бюрократію континентального типу, пов'язану напряму з престолом. Наступним кроком Сьотоку було видання у 604 році «Конституції 17 статей», морально-етичного кодексу чиновників, у якому ідеалом країни проголошувалась централізована монархія.

Принц також прагнув укріпити міжнародний статус Японії шляхом досягнення рівноправних відносини з Китаєм. У 607 році він відрядив друге посольство до динатсії Суй. Посол привіз китайському імператору листа, що починався з фрази «Син Неба з [країни], де сонце сходить, пише Сину Неба [країни], де сонце заходить. Як ваші справи?..». В документі обидва монархи визначались як рівні, що сильно розлютило китайську сторону. Остання традиційно вибудовувала відносини з іншими країнами на приматі вищості Китаю і вважала використання японським правителем китайського титулу «Син Неба» неподобством. Лише потреба союзників у війні з корейською державою Когурьо змусила китайців прийняти японську делегацію. У 608 році Сьотоку відправ чергову делегацію до Суй, але зважаючи на минулорічний інцидент використав для імені свого правителя новий нейтральний титул «Небесний монарх». У китайській столиці його сприйняли його з задоволенням, як визнання японцями своєї провини і китайського верховенства, проте японська сторона розцінила прихильність китайців як визнання рівноправності між володарями їхніх країн. Згодом цей титул перетворився на частину імені японських монархів, яка перекладається сьогодні як «Імператор Японії».

В часи урядування принца Сьотоку статусу державної релігії набув буддизм. У　593 році було збудовано великий монастир Сітеннодзі, а у 607 році — монастир Хорюдзі. Водночас, принц піклувався про традиційні вірування і проводив політику співіснування релігій.