Формаційний підхід
заснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповідно до марксистських положень, що становлять теоретичну основу цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсумку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зумовлена економічним ладом суспільства. За марксистською формаційною теорією підставою типології держави є суспільно-економічні формації.
Формація — це історичний тип суспільства, яке базується на певному способі виробництва матеріальних благ і його основі — формі власності. В історії людства таких формацій було п’ять: 1) первіснообщинна; 2) рабовласницька; 3) феодальна; 4) буржуазна (капіталістична); 5) комуністична (перехідним етапом до якої була соціалістична).
Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни типів виробничих відносин, що віджили, і заміни їх новим економічним ладом. 3 кожною формацією, крім первіснообщинної та комуністичної, пов'язаний певний історичний тип держави.
Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї суспільно-економічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призначення в суспільстві.
Марксистсько-ленінська теорія виділяє чотири типи держави залежно від форм пануючої в них власності:
1) рабовласницька;
2) феодальна;
3) буржуазна (капіталістична);
4) соціалістична.
Рабовласницька держава, яка виникла у IV-III тисячолітті до н.е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у VIII—VII тисячолітті до н.е. в Європі (Греція, Рим). її економічною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значно-о розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та рабовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб'єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов'язків визначалися рабовласниками і вони цілком залежали від волі останніх, що закріплювало соціальну нерівність. У зазначених державах існували різні форми правління: монархія, аристократія, демократична республіка, але найтиповішою формою державного устрою була імперія, а політичні режими — авторитарний, деспотичний. У цей період були розроблені демократичні норми державного права Греції та класичне приватне (майнове) право Риму;
Феодальна держава, яка виникла в Європі в V-VI ст. н.е. на основі рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та відносин сюзеренітету — васалітету; визнання селян вільними людьми, але економічно залежними від феодалів; закріплення монополії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одночасно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпорядження селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно закріплені за нею. Відносини феодалів з селянами у цей час супроводжувалися абсолютним політичним і соціальним безправ'ям останніх. Формами правління були ранньофеодальна монархія, представницька монархія, абсолютна монархія і феодальна міська республіка. Феодальне право було відверто класове, неузгоджене, значний вплив у якому мали релігійно-правові норми;
Буржуазна (капіталістична) держава, яка виникла в результаті революцій XVII-XVIII ст.ст. та внаслідок впровадження капіталістичного способу виробництва. У цей період ліквідується будь-яка особиста позаекономічна залежність виробника від власника засобів виробництва. Економічна свобода стає основою для створення громадянського суспільства, заснованого на недоторканності приватної власності, свободі договірних відносин, політичній та ідеологічній свободі. Основною формою цієї держави в період її становлення і розвитку виступала буржуазно-демократична республіка, в якій проголошували формальну рівність громадян перед законом, декларували права і свободи особи. Відносини між буржуазією і виробником, який позбавлений власності на знаряддя і засоби виробництва, будуються на підставі економічної залежності й економічної експлуатації з метою отримання прибутку. Існуюча майнова нерівність, різке розшарування суспільства, полюсна протилежність між бідністю і багатством породжувала соціальні конфлікти. У цих умовах воля і сила держави були спрямовані на захист інтересів буржуазії. У буржуазній державі відбувалося поступове зростання ролі права, апарату держави, розширення сфери впливу та функцій держави; закріплення на конституційному рівні таких інститутів і прин-ципів демократії, що мають загальнолюдську цінність, як парламентаризм, поділ влади, економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, особисті та політичні права і свободи людини і громадянина тощо;
Cоціалістична держава, яка виникла в Росії на початку XX ст. Головними її ознаками теоретики соціалізму вважали, насамперед, провідну роль держави в економічному житті. Така держава повинна спиратися на широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу, забезпечувати справедливий розподіл результатів праці. Економічну основу цієї держави повинна становити економіка, провідну роль у якій відіграє загальнонародна (державна) власність на засоби виробництва. Працівники
повинні залучатися до вирішення загальнодержавних і загальносуспільних справ, і здійснювати контроль за діяльністю державного апарату. Відносини між класами у такій державі втрачають соціально-антагоністичний характер.
Усі теоретики соціалізму вбачали соціалістичну державу такою, що служить народові, побудованою на принципах гуманізму, демократії, колективізму і справедливості. Однак при цьому слід урахувати, що існує кілька моделей соціалістичної держави і до їх переходу необхідний тривалий історичний перехідний період. Поряд з такими країнами, як Китай, В’єтнам, Північна Корея, Куба, які беруть за орієнтир марксистську теорію соціалізму з тими чи іншими змінами і доповненнями, різні за змістом соціалістичні моделі пропонуються в Швеції, Австрії, Індії, Єгипті, Сирії та інших країнах. Проте, як свідчить досвід СРСР та інших країн Східної Європи, одержавлення усіх основ-них засобів виробництва і тотальне втручання держави у суспільне і особисте життя зводили нанівець ідею загальнонародної власності, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, що проголошувалися, і тим самим суперечило вченню про соціалізм як втілення соціальної справедливості;
Держава соціально-демократичної орієнтації — це перехідний тип держави, який існує в період переходу від буржуазного типу держави до держави соціальної демократії, який характеризує якісно новий етап організації влади. Головними її ознаками є: організація політичної влади більшості населення країни; забезпечення реального здійснення основних прав і свобод людини і громадянина; задоволення загальнолюдських потреб на засадах гуманізму і справедливості; існування приватної, державної та комунальної форм власності; наявність різних соціальних груп, прошарків населення та створення умов для їх консолідації і солідарності.
Відзначимо, що класифікація держав за типами може бути здійснена за іншими критеріями.
Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:
- правові: держави з режимом конституційної законності;
- неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.
Типи держав за способом набуття влади:
— легітимні (набуття влади визнано законним із боку населення країни і міжнародного співтовариства);
— нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійснено незаконним шляхом).
