Тема 3. Типи та форми держави

1. Історичні типи держав та їх специфічні риси.

2. Поняття форми держави та її різновиди.

3. Форми держав за типом правління.

4. Форми держав за типом територіального устрою.

5. Форми держав за типом політичного режимує

1. Історичні типи держав та їх специфічні риси.

Характеристика держави, як засобу упорядкування суспільних відносин, визначає необхідність її дослідження не лише як юридичної категорії, а й аналізу аспектів її формування, функціонування та подальшого вдосконалення. Вказані закономірності характеризують динамічну природу розвитку держави, що є важливим для вивчення окремих етапів становлення держави, що охоплюється поняттям її типології.

Т ипологія держави – класифікація держави у відповідності до певного критерію на основі вивчення спільних ознак та відмінностей.

Тип держави - сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, грунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Типологія держави надає можливість: дослідити зміни у розумінні сутності держави; визначити особливості виникнення та еволюції держави і права; охарактеризувати можливості та перспективи розвитку держави та права у майбутньому.

Першу спробу типології держави здійснив Арістотель, поклавши в її основу кількість владарюючих суб’єктів, їх майновий стан, а також мету держави.

Він виділяв:

1. Правильні держави, які надають змогу забезпечити загальне благо, що пов’язується з аристократією та монархією;

2. Неправильні держави, які переслідують приватне благо (олігархія, тиранія, демократія).

В сучасній науці існує два основних підходи до типології держав. Це формаційний та цивілізаційний підходи

1. Цивілізаційний підхід

покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії природи і людини, рівень її свободи — економічної, політичної, соціальної і духовної. Прихильники цього підходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А. Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовно-моральними та культурними факторами суспільного розвитку.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища, вони поділяють цивілізації на:

• первинні цивілізації, яким притаманна командно-адміністративна організація державної влади, віднесені: давньо-східна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.

• вторинні цивілізації, які характеризуються передусім правовою організацією державної влади, віднесені: західно-європейська, східноєвропейська, північноамериканська, латино-американська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки).

Цивілізаційний підхід безумовно збагачує уявлення про особливості державності окремих країн, дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування одних верст населення над іншими, але й найважливіший фактор духовно-культурного розвитку суспільства.

Проте суттєвим недоліком такого підходу є недооцінка соціально-економічних факторів, звеличування культурного елемента, відсутність визначення історичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим.

   Існують різні підстави для типології цивілізацій і їхньої державності: хронологічні, генетичні, просторові, релігійні, за рівнем організації та ін. Історичний прогрес привів до складання понад двох десятків цивілізацій, які відрізняються не тільки системами цінностей, що затвердилися в них, культурою, але і характерним для них типом держав. Зокрема, ґрунтуючись на різних підходах до поняття “цивілізація”, можна виділити наступні види цивілізацій і відповідних їм типів держави:

– східні, західні та змішані;

• давні, середньовічні та сучасні;

• аграрні, промислові та науково-технічні;

• доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні;

• локальні, особливі та сучасні.

У своєму розвитку цивілізації проходять кілька етапів. Перший — локальні цивілізації, найдавніші, являли собою вогнища культури, що відрізняло їх від інших, “нецивілізованих” спільностей (давньоєгипетська, шумерська та ін.). Другий — особливі цивілізації (індійська, китайська, західноєвропейська, східноєвропейська, ісламська й ін.) з відповідними типами держав. Вони склались історично і характеризуються певною своєрідністю. Третій етап — сучасна цивілізація, в якій відбуваються процеси глобалізації, об’єднання різних суспільств з метою вирішення загальносвітових проблем людства.