Тема 3 . Політико-правові вчення епохи Відродження у працях н.Маккіавеллі, т.Мора і т. Квмпанелли (2 год.)

1. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження.

2. Т. Мор і його "Утопія". Загальна характеристика та історичне значення його політико-правових ідей.

3. Організація державної влади і характер законодавства в "Утопії” Т. Мора.

4. Соціально-політична утопія Т. Кампанелли у порівнянні з вченням Т. Мора.

5. Ніколо Макіавеллі: його вчення про політику як науку, державу та право та.

6. Вчення Макіавеллі про виникнення та форми держави і права та їх завдання.

7. Макіавеллі про політичний ідеал і шляхи його досягнення

Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації.

В історії Західної Європи середні віки охоплюють більш ніж тисячолітній період (V–XVI ст.

). На протязі цього періоду політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися. В цьому процесі можна відзначити три значні етапи. Перший, який належить до кінця V ст. середини XI ст., характеризується тим, що державність спочатку організується у великі, але доволі слабо інтегровані монархії, а пізніше розпадається на конгломерати роздроблених політичних утворень. Другий етап — період середини XI ст. — початку XV ст. Для цього періоду є типовими централізовані станово-представницькі монархії, рецепція римського права та формування "міського" (магдебурзького) права. Третій етап (XV–XVI ст.), державність якого характеризується переважно абсолютними монархіями. Особливості розвитку державно-правового життя на цих етапах мали суттєвий вплив на особливості та динаміку середньовічної політико-правової думки. Глибокий відбиток на її розвиток, як і на все тодішнє інтелектуальне життя, накладало християнство і церква. На противагу античному світогляду твориться теологічний світогляд. Античний світогляд грунтувався на двох базових засадах: 1) споконвічний порядок природи є основа універсально діючого, об'єднуючого всіх воєдино права 2) людський розум є орган надійного пізнання права. Християнська релігія поставила під сумнів і відкинули обидві ці засади. На противагу їм вона висунула тезу про створення світу богом із нічого і вчення про божественне одкровення, яке переходить межі того пізнання, яке здійснює розум, що сприяло поглибленню ірраціоналізму середньовічного релігійного світосприйняття.

Другою ідеологічною конструкцією, яка мала визначальний вплив на зміст і формування політико-правових поглядів у цю епоху, є теоретична модель (схема) соціального розшарування суспільства. Спершу, схема Августина з його поділом людей на два розряди: пануючих і підлеглих, володарів і рабів пізніше її витіснила тричленна модель соціальної структури: воїни, клірики та трудівники.

Визначальною для розвитку правових та політичних вчень вказаного періоду є і боротьба між світською та духовною владою за панівне становище. Власне, однією з центральних проблем політико-юридичних знань в цей період є питання про те, яка влада (організація) повинна мати пріоритет: духовна (церква) чи світська (держава). Ідеологами першої були Августин, Тома Аквінський, другої — Данте, Марсілій Падуанський, Вільям Оккам. Важливо також відзначити, що, незважаючи на ці суперечності, непохитною залишалася монархічна ідея, саме вона належить до найбільш значимих і стійких компонентів політико-правової свідомості середніх віків, хоча і вона змінювалася на протязі розглядуваного періоду.

В цілому, правова свідомість середньовіччя, як і тодішня політична ідеологія, головним джерелом таких ключових понять, як справедливість, право, законодавство, мали Біблію, хоча це джерело не перекрило впливу на середньовічну правову думку етико-юридичних поглядів давньої Греції та Риму. Разом з тим, вона мала ряд своїх, тільки їй притаманних рис. Наприклад, середньовічна правова думка заперечувала, що і на суспільстві лежить вина за вчинення злочину окремою особою, не визнавала обмеженої осудності людини, відкидала можливість допущення помилок суддями тощо. Вона вважала, що справедливість зобов'язує застосовувати до винних тільки два крайніх заходи: або жорстоке покарання у повному обсязі, або помилування. У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття.

Відродження і Реформація — найбільш значні і знамениті події пізнього західноєвропейського середньовіччя. Термін "Відродження", введений в літературний обіг приблизно в середині XVI ст., на початках означав факт воскресіння, відновлення в духовній культурі тих видатних досягнень античної цивілізації, які були втрачені в епоху середньовіччя. Нині цей термін, не втративши свого початкового значення, трактується більш широко — він охоплює увесь той комплекс змін, які відбуваються в Європі в цей період, — це формування національної державності, криза римсько-католицької церкви та ортодоксальної релігії, яку вона відстоювала, формування антисхоластичного типу мислення і гуманістичної, антропоцентричноорієнтованої системи світоглядних і етичних цінностей, розквіт опертого на ідею гуманізму мистецтва тощо.

Слово-заклик "Реформація" дещо ранішого походження, ніж термін "Відродження". Вже в XIV–XV ст. воно часто фігурувало у тогочасних ідеологів, які висловлювали за його допомогою думку про необхідність вдосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути тощо. Пік реформаційного руху припадає на XVI ст. Якщо першою країною, з якої починається Відродження, була Італія, то центром Реформації була Німеччина. Тим спільним, що об'єднує Відродження і Реформацію в один соціокультурний феномен, є зміщення у сторону секуляризації суспільної свідомості, критика офіційної церкви та існуючих суспільно-політичних інституцій. Разом з тим, ці дві події мають і суттєві відмінності між собою. Лейтмотив Відродження — гуманізм, тобто визнання самоцінності, неперехідної значимості людської гідності, всього багатства творчих проявів індивіда, як вищого життєвого блага. Відродження прагнуло перетворити існуюче суспільство, трансформувати його в розумне і гуманне суспільство, яке б не потребувало політико-правових та ідеологічних інститутів, що протистоять йому. Воно було спрямоване проти середньовікової схоластики і догматизму, що сковували людський розум, проти всяких заборон на вільний і самостійний пошук істини. Натомість, провідна тенденція Реформації була спрямована на відновлення у початковій чистоті християнської релігійності. Для Реформації дуже показова обов'язковість жорсткого підпорядкування людини громаді, її ідеологічні концепції розроблялися у формі строгих "закритих" доктрин, як кодифіковані релігійно-політичні програми, які підлягали беззаперечному прийняттю і виконанню. "Реформація — це чітко і однозначно сформульована система істин, впроваджувана в життя. Тому за неї можна було і померти, і вбити". Релігійна нетерпимість для найбільш яскравих представників Реформації характерна не менше, ніж для представників римо-католицької церкви.

В цілому ж, слід зазначити, що найвищі результати Відродження і Реформації стали органічними і неперехідними компонентами всього наступного розвитку людської цивілізації, серед них є й певна сукупність політико-юридичних ідей і цінностей. Головна увага приділялася таким ідеям, як свобода індивіда, його самоцінність. Саме під цим оглядом актуалізувалась антична спадщина. Під поняття загального блага почали підводити уявлення про державу з республіканським устроєм, оперту на принципи рівності і справедливості. Гарантія рівності і справедливості — запорука свободи особи — вбачалася у виданні і дотриманні законів, зміст яких узгоджується з сутністю людини. У період Відродження оновлюється давня концепція суспільного договору, яким пояснювалась як причина виникнення держави, так і легітимність державної влади акцент робився на значенні вільного виявлення своєї волі всіма організованими в державу людьми, звичайно добрими від природи. В цілому, в епоху Відродження і Реформації закладаються основи раціонально-логічного, вільного від схоластики і догматизму підходу до розуміння державно-правових явищ та їхньої суті.

Основная проблема в этот период (15й век) – проблема собственности. Церковь становится крупным собственником, возникает проблема отношения гос-ва к частной собственности церквей и монастырей. Права на движимое и недвижимое им-во возникли в связи с появлением направления «стяжатели и не стяжатели». Стяжатели выступали за богатство, за накопление, они допускали реорганизацию церковной жизни, но не радикальную. Нестяжатели – реорганизация церковной структуры, секуляризацию церковных земель «власть убеждает, церковь принуждает». Основатель нестяжания – Нил Сорский (1433 – 1508 годы жизни). Он был противником существующей монастырской орг-ции. Организовал на реке Соре собственный скип в болотистой местности, он был сторонником идеи первохристиан, естественного права. Каждому человеку присущи 8 страстей: чревообъедение, прелюбодеяние, гнев, печаль, уныние, тщеславие, гордость и .. . человеку от природы эти страсти не присущи, они приобретены в об-ве, задача праведного человека – преодоление этих стяжательских пороков, лучшее место для этого – скип – первохристианская община.

1503 год – на церковном соборе Иван 3 принял попытку поддержать Нила Сорского, но идея развития и поддержки не получила.

Нил Сорский – полная автономия властей, церкви должна принадлежать только религиозная сфера. Она должна действовать только методами убеждения. Насилие непреемлемо даже в отношении еретиков. Ни церковь, ни гос-во не должны престледовать человека за идеи.

1490 год – церковный собор – Нил С не допустил наказаний еретикам. Саму смертную казнь за вероотступничество считал отступлением от самих церковных догматов. Поведение человека должно диктоваться его моральными принципами, а это возможно только при наличии свободной воли.

Вассиан Патрекеев(насильственно пострижен за антиправительственный заговор) – последователь НС. Был сторонником греческого учёного Эмфидокла, его учение относится к первоначальному стихийному материализму. В основе всего лежит комбинация 4х стихий: земля, вода, воздух, огонь. Он считал, что мир сотворён не богом, а в основе – 4 стихии. Отсюда он делает вывод: он не считает Христа сыном Бога, а считает простым человеком, создавшим учение. Он выступает против существующих церквей, монастырей и пр., потому что об этом ничего не сказано в Евангелие. В 1509 году он был возвращён из ссылки, приближен в Василию 3, поскольку последнего привлекала идея секуляризации церковных земель. Но между ними произошл личный конфликт.

Феодосий Косой– холоп, принявший постриг. Наиболее революционно трактовал идеи нестяжателей. Отрицал божественность Христа, отвергал бессмертие души, отвергал церковную организацию, требовал уничтожить все виды эксплуатации в обществе. Выступал за полное соц освобождение человека. Считал, что нужно создать общую коллективную собственность. Его взгляды часто оценавают как первую русскую соц утопию.

Иосиф Володский– 1439 – 1515. С 20ти лет принял постриг. Стяжатель. В 40 лет основал Волколамский монастырь. Его деятельность приходится на врем борьбы с монголо-татарами. В период Золотой Орды важно было сохранить веру. Церковь была заинтересована в объединении гос-ва. К секуляризации церковных земель относился отрицательно. Стяжание или богатство монастыря- должно идти на милостыню и добрые дела. «Стяжание монастыря, нестяжание отдельного монаха». «Симфония властей» - совмещение властей, идущих к одной цели (гос и церкви). Он был последовательным сторонником уг наказания еретиков. На соборе 1509 года победила его позиция, когда к еретикам назначили смертную казнь. Гос-во должно воздерживаться от покушения на церковную собственность, потому что церковная власть – опора княжеской. Говоря о статусе церкви в гос-ве, он определяет основные права церкви: наличие земельной собственности, движимого им-ва, которое нужно для строительства храмов, их содержания, помощи нуждающимся. Обязанности церкви по отношению к гос-ву – поддержка законной власти, но если гос-во не заботится, то граждане могут оказать противодействие. власть должна носить наследственный хар-р. Уделяет большое внимание нравственному облику правителя: «правитель, предпочтённый от Бога, но по естеству равен всем людям». Если божественный хар-р власти нарушается, то возможно сопротивление власти. Различия между гос и божественными законами – почти не делает, потому что их общий источник – э то божественная воля. Между гос и божественными законами проводится различие, но все законы должны приниматься на основе божественных книг. Иногда стяжателей называют «Иосифляне». Володский допускает критику гос-ва, он допускает сопротивление, чётко определяет точки взаимодействия церкви и гос-ва.

Теория «Москва – 3й Рим»- монах Псково-Елизарова монастыря Пилахей. Стала официальной идеологией гос-ва. К этому времени (15 век) произошло падение Константинополя, к 16му веку Россия избавилась от Золотой Орды. Появляется тезис о церкви и гос-ве, как о едином целом. Москва становится преемницей Византии, новым христианским центром. «Поскольку все христианские царства попраны от неверных и произошло это в осуществлении древних пророчеств. 2 Рима пало, 3й стоит, 4му – не бывать». К 17му веку исчезают положения, создавшие эту теорию.

Иван Семёнович Пересветов– при Земском соборе 1549 года (первый собор). Относительно его личности - ничего точно не установлено. «Сказание о Магамет Султане и царе Константине» - под этими именами угадываются правители Османской империи и византийский царь. Одна из его идей – соотношение веры и правды в гос-ве. Основной его метод – аллегория с ассациативными параллелями. Сравнивает 2 гос-ва – победителей (турки-османы) и побеждённые (византийская империя). Анализирую причины проигрыша, он приводит в пример российские жизненные реалии. Основной негативной силой в русском об-ве он считает боярское правление. Он считал, что такой институт боярского правления, как система наместничествам (бояре- судьи. Правители, полицейские и пр.) – это беззаконие. Беззаконие опасно не только для подданных, но и для царской власти, ибо само царёво имя обесценивается. Искоренение этих недостатков он видит в сильной центральной власти. Наряду с султаном существует совет, который он считает обязательным атрибутом любой законной власти. В состав совета входят все уважаемые люди. Наибольшее внимание он уделяет судебной системе, критике беззакония. Касательно неправедности суда – лжесвидетельство, лжеприсяга, рассмотрение заведомо ложных дел и пр.это так же когда боярские власти не опираясь на закон чинят обиды, потому что у них есть возможность действовать в обход закона. Говоря о сочетании справедливости, правды и веры в Бога он говорит: Бог любит не веру, а правду. Для подтверждения этого он ссылается на новый Завет, «закон верой не уничтожается, а утверждается». Праведное поведение – повиновение закону всех людей. Бездеятельная вера богу не нужна. Вера без дел мертва, её нужно реализовывать в системе праведных дел. Если вера – мёртвый груз, то и правда – мёртвый груз. Наличие и веры и справедливости по мнению Пересветова приводит к тому, что в таком гос-ве Бог прибывает и помощь свою подаёт. Однако, есть примеры расщепления веры и правды, что приводит к тому, что «Царственный град был отмечен беяниями беззаконными, междоусобными бранями и поэтому был лишён божественного покровительства и в 15 в произошло его падление». Праведный суд – оснвоа праведной жизни гос-ва. Требования к суду: он должен быть отделён от администрациями, для этого нужно назначать судей верховной властью, жалование назначать из казны, судебные пошлины должны идти в гос казну и должен сущесвтовать гос надзор за деятельностью судей. В 1555 году Иваном 4 система кормления была отменена, но суд от администрации не был отделён. Судебные функции продолжали принадлежать всем чиновникам в гос-ве.

 

 

 

1) Общая характеристика полит идеологии возрождения

2) Учение Николы Макиавелли

3) Политико-правовые идеи Реформации

4) Учения Жана Бодена

5) Политико-правовая идеология утопического социализма.

 

 

К этому времени практически сложились современные границы.

Италия становится родиной возрождения. Она к этому периоду достигла наивысших высот в культуре и науке. Первоначально возрождение понималось как «возрождение, возобновление духовной и культурной жизни идей античности, утраченных в эпоху средневековья». Сейчас – это комплекс существенных ист, культурных перемен, как развитие капитализма, возвышение буржуазии в борьбе с феодальной реакцией, кризис католич церкви, формирование антисхоластического типа мышления, формирование гуманистической системы мировоззрения. Основная идея – гуманизм, интерес к личности. Признание самоценности, самодостаточности личности.

Первоначально учения эпохи возрождения были обличены в религиозную форму. Активно использовались идеи античности, но уже в новой трактовке – идея права и его видов и пр.

Судьба человека должна определяться не его происхождением, а его личными качествами. Происхождение гос-ва зачастую объясняется теорией общественного договора. В эпоху Возрождения постепенно начинает формироваться концепция закона и законности. Закон – как обязательный атрибут правильно устроенного гос-ва.

Одним из крупнейших представителей эпохи возр – Никола Макиавелли– 1469 – 1527 г.г. фактический основатель буржуазной науки. Занимал пост совета десяти в качестве секретаря, поэтому он посетил многие гос-ва в результате чего приобрёл обширный опыт полит жизни. Когда была установлена тирания Медичи, он был брошен в тюрьмы и только знакомство с папой Римским спасло его, он был направлен в своё поместье, где вынужденное безделье заставило его сесть за стол, обобщить весь опыт. Он написал 3 основные работы – «государь» - 1512 год, «рассуждения о первой декаде Тита Ливия» – 1513-1516 год, «история Флоренции» – 1520 – 1525 годы. Трактовка природу гос-ва у него светская. Он рассуждает как реалист, как политик. Ни воля Бога, а соотношение полит сил в гос-ве предопределяют полит развитие гос-ва. Гос-во он именует термином «стато» - род, положение, профессия.

Для анализа природы гос-ваон отталкивается он многих исторических фактов. Он идёт по пути сравнительного анализа многих гос-в Зап Европы, что дало право последующему поколению назвать его Ньютоном учения о гос-ве и праве. 5 основных сил, опр-х сущность гос-ва: природа, небо, фортуна, сам человек и Бог. Судьба (Фортуна) всесильна, где ей не служат препятствием доблести человека. Фортуна отчасти определяет некоторые формы жизни людей, однако именно человеч таланты определяют судьбу. Говоря о влиянии религии, он говори, что религия хоть и возникает по воли неба, но она всё же формируется людьми. Он оценивает религию как идеологию. «Христианство воспитывает у народа смирение, формирует силу духа, язычество воспитывает силу тела». Повторяя теорию круговорота фп, он перечисляет уже знакомые фп: он говорит о знакомых шести фп, но даёт своё объяснение круговороту фп.

В каждом гос-ве существуют 2 направления:

1. Народ стремится не быть притеснённым

2. Аристократия стремится народ притеснить

Результат – в гос-ве преобладает одно из двух, по мнению Макиавелли. Верховная власть может быть вручена государю или народам или аристократами в зависимости от того, кто воспользуется случаем для её водворения. Вражда между народом и аристократией носит личный характер. Поскольку народ стремится жить по законам, а аристократия стремится им повелевать, поэтому согласие между ними не возможно. Макиавелли считает, что лучшая фп для Италии – это умеренная республика, чтобы эта фп стала реальностью нужно равновесие основных соперничающих полит партий. Создаётся такая система учреждений и контроля. Экономическое выравнивание, по его мнению, легче закрепить в условиях республики. Там же, где экономическое неравенство велико, там место для монархии. Придя к власти нужно создать опору из новой знати. В правильно построенном гос-ве народ не должен быть сильно угнетён, правитель должен пользоваться поддержкой, «народ составляет большинство и хочет немногого». Правителю не следует рассчитывать на больших людей, поскольку их монарх не удовлетворит их аппетиты, часть их будет недовольна.

Наиболее устойчивой считается смешанная фп, состоящая из монархии, аристократии . демократии\народной фп. Каждая из этих форм будет сдерживать другие фп. Таким образом, для второго этапа развития страны, объединённой Италии, это – лучшая фп.

Проблема полит раздробленности Италии. Многие республики не смоги создать прочный полит строй, отсюда истоки его полит идеи – для создания централизованного единого гос-ва нужна диктатура правителя (сильная, централизованная власть). Единовластные гос-ва могут быть смешанными, то есть, состоящие из унаследованной (уже имеющейся) территории и присоединённой тер-рии других гос-в. Государь должен идти по пути присоединения этих новых территорий, что требует от правителя особых качеств, специальных знаний. «Захватить проще, чем удержать». Успех объединения часто зависит от сходства культур.

1. Уничтожить род прежнего правителя

2. Сохранить прежние подати и законы – тогда адаптация народов и их слияние произойдёт достаточно быстро.

Принципы объединения страны:

1. Принадлежность к одной культуре

2. Достижение полного единовластия путём уничтожения суверенных правителей.

Важна организация власти на новых тер-риях. 2 варианта развития власти:

1. Правление в окружении назначенных правителем слуг (например, Турция)

2. Правление в окружении представителей других родов.

«Турцию трудно завоевать, но просто управлять. Франция – наоборот. Потому что гос-ва не знавшие свободы, которые традиционно управляются единым правителем – это материал, пригодный для управления. Гос-ва же, где народ знал свободу, - это материал мало пригодный для управления. Поэтому республика хороша как результат, а не как условие объединения». Во всех случаях важна и личность правителя, который должен обладать доблестью. Лучше, кто посредством её и приобрёл власть. Государю нужно обладать многими положительными кач-вами, но при конфликте между моралью и благом гос-ва, преимущество всегда имеет последнее. «В душе он всегда должен быть готов переменить направление, если события примут иной оборот или в другую сторону задует ветер фортуны». По возможности не удаляться от добра, но при надобности не гнушаться и зла. Общее благо ценнее морали.

Поскольку нужно создавать в Италии новую культуру, то нужно прибегать к силе. Поэтому государь должен позаботиться об армии – национальной, преданной государю. Государь должен насильно объединить феодалов.

Советы правителю:

Политик должен придерживаться принципу твёрдой власти. Правитель должен использовать любые средства, даже жестокость для достижения цели. «Человек, желающий во всех отношениях быть чистым и честным неизбежно должен рано или поздно погибнуть среди нечестного большинства».

Правила управления гос-вом:

1. Наличие хорошего войска. Оно должно быть собственное, не наёмной «кто пренебрегает хорошим войском, рискует остаться без власти»

2. Наличие хороших законов

3. Князь должен видеть действительный порядок вещей, а не воображаемый.

4. Князь должен быть скуп скорее, нежели щедр, ибо щедрость обращается в тяжесть для народа, скупость обогащает казну.

5. Князь должен стремиться к тому, чтобы его боялись, нежели любили. Любовь непостоянна, она уступает место другим влечениям и люди чаще оскорбляют того, кого любят, нежели того, кого боятся.

6. Самое страшное для правителя – это ненависть в гос-ве. 2 фактора: любовь к чужой собственности и любовь к чужим жёнами – причины ненависти.

7. Князь должен быть и человеком и зверем. У зверей должен заимствовать качества льва и лисицы, ибо лев беспомощен против сетей, а лисица беспомощна против волков. Необходимо быть лисой, чтобы рассмотреть западню, а львом, чтобы устрашать волков.

Хорошо ли правителю быть жестоким? Нет, но об-ва вынуждают его к этому, ведь расстояние между тем, как люди живут и как должны бы жить, что тот, кто отвергает действительное ради желаемого, действует скорее во вред себе, так как стараясь исповедовать добро во всех случаях жизни он погибнет от людей, чуждых добру.

Правильный выбор окружения – признак ума правителя. Его должны окружать люди, не боящиеся сказать правду в глаза правителю.

Многие представители католической церкви и представители полит власти осудили Макиавелли за его образ тирана-правителя. Макиавелли обвинял катол церковь в том, что она не способствует объединению Италии, вмешиваясь и натравливая одного правителя на другого.

Цезарь Борджиа – мстительный, коварный, «который из разорённых всех им правителей умертвил всех, до кого смог добраться». Описывая его деяния, Макиавелли не смог найти ничего, в чём он мог бы обвинить бы его, потому что всё было сделано с целью объединения гос-ва. Борджиа, по мнению М. , был блестящий политик, чьи действия вели к объединению Италии.

Объединение всех гос-в Европы шло путём применения силы. С 16 века термин «макеавиллизм» означает, что для достижения цели в политике используются все средства. Это – отражение полит реальности.

обре знаючи соціальне і моральне життя своєї батьківщини, англійський гуманіст, Томас Мор, перейнявся співчуттям до нещасть її народних мас. Ці його настрої й одержали своє відображення в знаменитому здобутку з довгим заголовком у дусі того часу - "Дуже корисна, як і цікава, воістину золота книжка про найкращий пристрій держави і про новий острів Утопія...". Вона була видана при безпосередній участі Еразма Роттердамського, близького друга, що присвятив йому свою "Похвалу дурості", закінчену в будинку Мора, у 1616 р. і відразу одержала велику популярність у гуманістичних колах.

Гуманістичний світогляд автора "Утопії" привів його до витоків великої соціальної гостроти і значимості, особливо в першій частині цього твору. Проникливість автора аж ніяк не обмежувалася констатацією жахливої картини соціальних нещасть, підкресливши в самому кінці свого твору, що при уважному спостереженні життя не тільки Англії, але і "усіх держав", вони не являють собою "нічого, крім деякої змови багатих, під приводом і під ім'ям держави думаючих про свої вигоди".

Уже ці глибокі констатації підказали Мору основний напрямок проектів у другій частині "Утопії". Численні дослідники цього твору констатували не тільки прямі, але і непрямі посилання на тексти й ідеї Біблії (насамперед євангельські), особливо ж античних і ранньохристиянських авторів. З усіх творів, що зробили на Мора найбільший вплив, виділяється платонівська "Держава". Багато гуманістів, починаючи з Еразма, бачили в "Утопії" довгоочікувану суперницю цього найбільшого творення політичної думки.

Якщо чи не саму характерну, визначальну рису соціально-філософської доктрини, що лежить в основі "Утопії", складає трактування громадського життя, мислиме в ідеальній державі. Послідовний же антиіндивідуалізм із необхідністю вимагає скасування приватної власності. Максимальна рівність у розмірах власності і супутнього їм рівності в споживанні - часта вимога народно-опозиційних рухів в епоху середньовіччя, що одержували звичайно релігійне обґрунтування. Елементи його є й у Мора як активного прихильника "християнського гуманізму", що звертався до первісного християнства з його ідеалами вселюдської рівності. Європейському суспільству XVI сторіччя, заснованому на соціальній нерівності, Т. Мор протиставляв свій ідеал - глибоко продуману схему суспільного ладу, при якому немає приватної власності. Усі матеріальні блага належать тут більшості. Загальними в Утопії є не тільки природні багатства - земля і її надра, але і вся продукція суспільного виробництва, що також надходить у розпорядження всіх громадян. Держава в особі сенату робить облік і розподіл продуктів споживання в інтересах усього суспільства. На відміну від деяких древніх утопій, наприклад держави Платона, де головна увага приділялась суспільному споживанню і спільності споживання, Т. Мор основне значення додавав пошуку справедливої системи організації виробництва. В Утопії достаток усіх матеріальних благ. Які його джерела? Насамперед, в Утопії немає приватної власності, а продуктивна праця обов'язкова для усіх. Тут немає вільних: крім землеробства, яким зайняті всі, кожний вивчає яке-небудь ремесло як спеціальне, а іноді навіть і кілька ремесел. Таким чином, в Утопії зовсім немає людей, які б вели паразитичний спосіб життя.

Оскільки в Утопії все населення зайняте суспільно корисною працею, там достаток продуктів, необхідних "для життя і її зручностей", і діє справедливий принцип розподілу всіх матеріальних благ - по потребах.

Велика увага Мор приділена організації праці в досконалому суспільстві, спеціально розглядаючи проблему тривалості робочого дня. Останнє завжди мало велике значення для дрібного селянського господарства. Особливу вагу здобуває проблема робочого часу в період появи капіталістичної мануфактури і фермерства. У XVI ст. це не менш важлива проблема і для цехової промисловості. Майстри прагнули, якнайбільше збільшити робітник день, примушуючи підмайстрів і учнів працювати від зорі до зорі. Підприємці-мануфактуристи (наприклад, у сукняній промисловості) доводили тривалість робочого часу до 12-15 годин на добу.

Не випадково, звертаючись до положення трудового люду в Англії епохи первісного нагромадження капіталу, Т. Мор вказував на надзвичайно жорстоку експлуатацію народу. Мор встановлює шестигодинний робочий день. Посадові особи, що спостерігають, щоб "ніхто не сидів у ледарстві", стежать також і за тим, щоб ніхто "не працював з раннього ранку до пізньої ночі" і не стомлювався "подібно худобі". Весь вільний час дозволяється кожному проводити за своїм розсудом[2, c. 201-204].

Отже, проектуючи нову організацію праці, розглянутої як обов'язок кожного громадянина, Мор стверджував, що така система трудової повинності, як в Утопії, аж ніяк не перетворює працю в тяжкий тягар, яким він був для трудящих усієї тодішньої Європи. Навпроти, підкреслював Мор, "влада" в Утопії аж ніяк не хочуть примушувати громадян до зайвих праць. Тому, коли немає потреби в шостигодинній роботі, а в Утопії це буває досить часто, держава саме скорочує "кількість робочих годин". Система організації праці як загальної трудової повинності переслідує "тільки одну мету: наскільки дозволяють суспільні нестатки, позбажити усіх громадян від тілесного рабства і дарувати їм якнайбільше часу для духовної волі й освіти. Тому що в цьому полягає щастя життя".

У концепції Т. Мора технічний прогрес не є визначальним. Будучи утопістом, Мор вірив, що достаток матеріальних благ може бути досягнуто знищенням соціального паразитизму і системою загальної трудової повинності. Однак низький рівень техніки, на якій ґрунтувалося все господарське життя Утопії (де переважав ручну працю), не дозволив би цілком задовольнити потреб навіть такого "ідеального суспільства", про яке мріяв Т. Мор.

Проблему тяжких і неприємних робіт Мор вирішує, використовуючи рабство чи апелюючи до релігії. Наприклад, при суспільних трапезах усе найбільш брудні і трудомісткі роботи виконуються рабами. Раби, зайняті такими видами праці, як забій і свіжування худоби, ремонт доріг, очищення ровів, рубання дерев, перевезення дров і т.д. Але поряд з ними "рабську працю" несуть і деякі вільні громадяни Утопії, що роблять це в силу своїх релігійних переконань. У своїх теоріях Т. Мор виходив з рівня розвитку виробничих сил і традицій своєї епохи.

Почасти цим вказується навмисна скромність і невибагливість утопійців в задоволенні своїх повсякденних потреб. У той же час, підкреслюючи простоту і скромність побуту утопійців, Мор виражав свідомий протест проти соціальної нерівності в сучасному йому суспільстві, де вбогість більшості вживалась з розкішшю визискувачів. Теорія Мора близька ідеям примітивного зрівняльного комунізму середніх століть. За плечима Мора вантаж середньовічних традицій християнської проповіді про необхідність самообмеження, поваги до бідності й аскетизму. Однак головне пояснення проблеми - у своєрідному гуманістичному відношенні до праці. Для гуманістів XV-XVI ст. праця для забезпечення засобів існування - це "тілесне рабство", якому вони протиставляли духовну, інтелектуальну діяльність, гідну заповнювати дозвілля людини (otium). У жодного гуманіста, у тому числі і Мора, при всій його повазі до простих людей праці, ми не зустрінемо праці, ми не зустрінемо апології праці як такого.

Основною господарською одиницею Утопії є родина. При найближчому ж розгляді, однак, виявляється, що родина в утопійців незвичайна і формується вона не тільки за принципом споріднення. Головна ознака утопійської родини полягає в її професійній приналежності до визначеного виду ремесла[10, c. 152-154].

Т. Мор неодноразово підкреслює, що відносини в родині строго патріархальні, "на чолі господарства стоїть найстарший. Дружини служать чоловікам, діти - батькам і взагалі молодші - старшим". Крім того, в Утопії поширене шанування предків. Т. Мор перелічує ремесла, якими займаються в окремих сімействах: це звичайно "прядіння чи вовни обробка льону чи ремесло мулярів".

Ремеслом займаються усі - і чоловіки, і жінки. Однак жінки мають більш легке заняття, вони звичайно обробляють вовну і льон. Залучення жінок у суспільне виробництво нарівні з чоловіками, безсумнівно, факт дуже прогресивний, тому що саме тут закладаються основи рівноправності між статями, що, незважаючи на патріархальний характер сімейного укладу, в Утопії усе-таки в наявності.

Патріархальні відносини в родині дозволяють історику розглянути реальний прототип сімейної громади утопійців - ідеалізовану ремісничу громаду середніх століть. Ми говоримо "ідеалізовану", маючи на увазі ту обставину, що до початку XVI ст., коли писав Мор, цехова організація піддавалася дуже істотній еволюції. Криза цехового ладу зародження капіталістичної мануфактури призвела до різкого загострення внутріцехових відносин - між майстром, з одного боку, і підмайстром і учнем - з іншої. Наприкінці середніх віків цехова організація здобувала усе більш замкнутий характер, щоб цехи могли протистояти конкуренції зростаючої капіталістичної мануфактури. Становище учнів і підмайстрів усе більш наближалося до стану найманих робітників.

Створюючи свій господарський ідеал сімейної ремісничої громади, Томас Мор, природно, змушений був відштовхуватися від сучасної йому пануючої форми організації міського ремесла. Автор "Утопії" виразно ідеалізував ремісничу організацію середніх віків з її системою поділу праці і спеціалізації, а також рисами сімейно-патріархальної громади.

Головним виробничим осередком у сільському господарстві Утопії є велика громада, що нараховує не менш 40 чоловік - чоловіків і жінок і ще двох приписаних рабів. На чолі такого сільського "сімейства" стоять старші розпорядник і розпорядниця.

Таким чином, штучно створений і підтримуваний в Утопії сімейно-патріархальний колектив є, по думці Мора, найбільш прийнятною формою організації праці, як у ремеслі, так і в землеробстві.

На відміну від традиційного порядку речей, коли місто виступало як визискувача і конкурента стосовно сільської округи, Мор виходить з того, що в Утопії жителі міста вважають себе стосовно сільської округи "скоріше власниками, чим власниками цих земель"[4, c. 89-91].

Автор "Утопії" спробував по-своєму перебороти історично сформовану протилежність між містом і селом. Т. Мор бачив, що землеробська праця в умовах Англії XVI ст. і тодішньої техніки сільського господарства були важким тягарем для тих, хто займався цим усе життя. Прагнучи полегшити працю хлібороба у своєму ідеальному суспільстві, Т. Мор перетворює землеробство в обов'язкову повинність усіх громадян.

Т. Мор майже не додає значення технічному прогресу для подолання відсталості села і полегшення праці хлібороба. Проблема розвитку продуктивних сил суспільства на основі технічного прогресу явно недооцінювалася ним. И хоча утопійці з успіхом застосовували штучне розведення курчат в особливих інкубаторах, проте, сільськогосподарська техніка в цілому в них була досить примітивною. Але і при низькому її рівні утопійці сіють хліб і вирощують худобу в набагато більшій кількості, ніж це потрібно для власного вживання; рештою вони поділяються із сусідами. Т. Мор вважав подібний порядок речей цілком можливим і розумним в такій державі, як Утопія, де немає приватної власності і де відносини між містом і сільською округою засновані на взаємній трудовій підтримці. Усе, що потрібно для сільської місцевості, хлібороби Утопії одержують з міста. Рішення проблеми протилежності між містом і селом і створення достатку сільськогосподарських продуктів досягається не за рахунок удосконалення техніки, але за рахунок більш справедливої, з погляду утопіста, організації праці[5, c. 63].