2.1. Ритм в сучасному танці
Ритм - має немаловажне значення в житті людини. Джерела ритму проглядаються як об'єднуючий початок ще в первіснообщинному ладі. Барабанний чи дріб удари там-тама оповіщали одноплемінників про ту чи іншу подію в житті племені. Під удари дерев'яних чи паличок барабанний бій воїни збиралися на войовничі танці перед полюванням і радісні танці після успішного полювання, ритуальні танці шамана й обрядові весільні танці - усе це послужило розвитку homo sapіens - "людини розумного". Ритм супроводжує людини все життя - биття серця, краплі дощу, цокання годин і, нарешті, музика.
Музика, а в її основу закладений ритм, дійсно, є одним із самих виразних засобів спілкування між людьми і їхнього єднання. Сприйняття музики не вимагає попередньої підготовки і доступно усім від мала до велика. Віддавна музика використовується як лікувальний фактор. Інтерес до музикотерапії лікарів і психологів, що на основі власних досвідів довідалися терапевтичну цінність музики, постійно росте.
В.М. Бехтерев вважав, що за допомогою музичного ритму можна установити рівновага в діяльності нервової системи людини, стримати занадто збуджені темпераменти і розгальмувати загальмованих дітей, врегулювати неправильні і зайві рухи. Не тільки Бехтерев, але й інші учені відзначали сприятливий вплив музики. Вона лежить в основі ритміки, що у сучасному світі є серйозною музично-педагогічною дисципліною. Основоположником ритміки, що одержала широке визнання на початку XX століття, вважається видатний швейцарський музикант-педагог, композитор, піаніст і диригент, професор Женевської консерваторії Э.Ж. Далькроз. Призначення своєї системи Далькроз сформував так: "Ціль ритміки - підвести її послідовників до того, щоб вони могли сказати до кінця своїх занять - не стільки "Я знаю", скільки "Я відчуваю", і, насамперед створювати в них нездоланні бажання виражати себе, що можна робити після розвитку їхніх емоційних здібностей і їхньої творчої уяви".
Сприймаючи музику, слухачі насамперед почувають її загальний характер, уловлюють її настрій. Одні п'єси можуть звучати весело, радісно, задерикувато, святково, а інші - м'яко, спокійно, ніжно, плавно і задумливо. Музика повідомляє рухам визначений характер, додає їм відповідну емоційне фарбування. Зміни характеру музики, появи якихось нових відтінків, інтонації в тім же характері неодмінно спричиняє і зміни характеру рухів. Усе це як би визначається темпом, динамікою і метроритмом музичних добутків.
Одним з важливих засобів музичної виразності є динаміка, голосність звучання. Динамічні відтінки, своєрідні для кожного музичного добутку, підсилюють виразність музики, яскравіше окреслюють музичні образи. Звучність може поступово чи зростати слабшати, доходячи до повного затихання, може відбуватися контрастна зміна динаміки, виникати раптові спалахи звучності, що підкреслюють окремі місця мелодії, - усе це порушує рівномірність плину музичної думки, повідомляє музиці рух.
Ритм в основі своєї має моторну природу. Про це з безсумнівністю говорять усе найбільш фундаментальні експериментально-психологічні дослідження, присвячені почуттю ритму, навіть і приналежні тим авторам, що у своїх теоретичних висловленнях були прямими супротивниками моторних теорій ритмічного почуття, таких як Мейман і Коффка.
Давайте розглянемо деякі задачі виховання і навчання на заняттях сучасного танцю: учити дітей сприймати розвиток музичних образів і погоджувати руху з їх характером, найбільш яскравими засобами музичної виразності, ритмічно і виразно рухатися, грати в музичні ігри, водити хороводи, виконувати танцю на заняттях і під час іншої діяльності; розвивати почуття ритму: учити хлопців відчувати в музиці ритмічну виразність, передаючи її в рухах; розвивати художньо-творчі здібності, що у дітей молодшого шкільного віку виявляються у своєрідному індивідуальному вираженні ігрового образа, придумуванні, комбінуванні танцювальних рухів, побудов хороводів, використанні цих знань у самостійній діяльності.
Ці задачі зважуються при виконанні основної програмної вимоги - відповідності характеру рухів змісту і розвитку музичного образа.
Художній образ складається з взаємодії різноманітних музичних засобів: виразної мелодії, ладу, гармонійних сполучень, фактури супроводу і т.д. З цього комплексу музичних засобів важливо відзначити ті, котрі можуть бути виражені в русі, у співі. Так, у співі основне - мелодія. Отже, у процесі навчання співочим навичкам більше всього тренуються мелодійний слух, звуковисотні слухові представлення.
У музично-ритмічному русі ритм розуміється в широкому змісті слова. У нього входять розвиток і зміна музичних образів (основних думок, почуттів, музично оформлених у невеликій побудові), структура добутку, темпові, динамічні, реєстрові, метроритмичні співвідношення. Тому процесі занять ритмікою особливо успішно розвивається емоційна чуйність на музику, здобувається навичка сприйняття, відтворення музично-ритмічної основи добутку.
Об'єднуючим початком музично-рухового комплексу на сучасному етапі є ритміка, що усмоктує в себе всі частини роботи і що дає численні способи пророблення усіх відділів музично-рухового виховання. Музика і ритміка знаходяться в самім тісному єднанні з законами ритму, виробляється музичний ритм. Рухи регулюються ритмом, зливається діяльність слухових, зорових і моторних центрів, розвиває уміння розпоряджатися своїми моторними силами під впливом моторного подразника. Музично-ритмічні рухи є великим організуючим початком, фізичним вихованням, дають рухові навички, придатні для оздоровлення життєвого процесу. Сам рух стає не тільки логічно послідовним, але свідомим, осмисленим, виразним.
Ритміка виходить із законів руху людського тіла в просторі. Базується вона на законах музичного ритму. Для досягнення позитивних результатів рух повинний бути організований, точно дозовано в розподілі часу, простори і сили. Таким організатором є музичний ритм. Різні музичні добутки викликають у дітей емоційні переживання, народжують визначені настрої, під впливом яких здобувають відповідний характер. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить. Це виражається в підтягнутій поставі, точних, підкреслених рухах рук і ніг. Спокійний, плавний характер танцю, навпроти, дозволяє зробити поставу вільніше, руху неквапливими, більш м'якими, округлими.
Зв'язок між музикою і рухом не обмежується тільки погодженістю їхнього загального характеру. Розвиток музичного образа, зіставлення контрастних і подібних музичних побудов, ладова окрашенність, особливості ритмічного малюнка, динамічних відтінків, темпу - усе це може відбиватися й у русі.
Художній образ, розвиваючись у часі, передається за допомогою сполучення і чергування засобів музичної виразності. Рух також розташовується в часі: змінюється його характер, напрямок, розгортається малюнок побудови, чергується індивідуальна і групова його послідовність.
Принцип контрастності і повторності в музиці викликає за аналогією контрастний характер руху і його повторність. Нескладні ритми, акценти відтворюються ударами, притупуваннями, динамічні, темпові позначення - зміною напруженості, швидкості, амплітуди і напрямки рухів. Рух допомагає повніше сприймати музичний добуток, що у свою чергу додає йому особливу виразність. У цій взаємодії музика займає ведуче положення, рухи ж стають своєрідним засобом вираження художніх образів.
Головне - це мистецтво руху, що дає розширення педагогічних можливостей, рішення задач педагогіки - виховання, навчання й утворення. Неважливо яке визначення дається цьому напрямку - ритміка, гімнастика. Необхідно, і це дуже важливо, розуміти, що рух вторинний, на першому плані - музика. Адже іноді музику розглядають як супровід при заняттях хореографії, гімнастики, акробатики і т.д. Ця позиція невірна. Адже навіть при нетрадиційному лікуванні, як правило, звуки музики починають і супроводжують лікувальні заняття (психотерапія, аутотренінг, рефлекторна терапія, лікування рухами рук і ін.).
Треба учити дитини під музику ходити і бігати повільно і швидко, поступово прискорюючи і сповільнюючи рух, зупинятися по визначеному знаку, змінювати характер руху - сильно і слабко, уривчасто - плавно, пристосовувати свій рух до загального і разом з тим нікому не заважати, виконувати рух у визначеному просторі, з визначеною швидкістю і силою. Усі ці дії вправляють у свідомому умінні координованої роботи м'язового і нервового апарата. Виходить постійне чергування основних вольових процесів - гальмування і порушення, з яких складається все життя людини.
Музичний ритм, з його зміною швидкості руху, зупинками по сигналі і зміною сили руху, полегшує роботу м'язів, вносить велику частку емоційності, що різноманітить і оживляє всі завдання на участь вольових центрів, дозволяючи додавати більшої частини роботи вид гри. Тому що все рухове пророблення виходить із законів музичного ритму, те вся робота тісно погоджується з загальним музичним вихованням. Через рух сприймають основи музичної грамоти і її форми. Рух полегшує засвоєння музичних завдань, музика регулює рухи і дає людині ясне представлення про співвідношення часу, простори і сили. З'єднується діяльність нервово-м'язового апарата зі слуховым і зоровим. Досягається розвиток музикальності, слуху, ритмічності, координації рухів, оволодіння тілом.
З розвитком музичних і рухових навичок з'являється здатність винаходити і комбінувати за своїм розсудом отриманий матеріал. У музичній частині робота з дітьми починається з дуже простого і короткого музичного мотиву, що легко сприймається і запам'ятовується малятами. Тут корисним музичним матеріалом може служити добре знайома дітям пісня, її самий короткий відрізок. Пісенний матеріал - гарний помічник у музичній частині роботи. З пісні зручно починати роботу зі структури музичної фрази, тут придатна пісня з повторюваної ритмічної теми.
У Древній Греції під музику виконувалися різні гімнастичні - пластичні вправи і лише, досягши належної "підготовки", діти і підлітки приступали до занять по геометрії й інших предметах. Музика, поезія і танець були не різними мистецтвами, а являли собою єдине ціле. Руху під музику називали теж музикою, маючи у виді мистецтво муз Евртерпи і Терпсіхори. Їхнього руху здобували добірність, виразність, легкість, грацію, огранювання жестів, стилістику. І це було ознакою розвитку мислення.
Сюжетно-образної драматизації, інсценівкам, музичним іграм на уроках ритміки приділяється визначене місце, тому що вони створюють велику можливість для розвитку художньо-творчих здібностей майбутніх педагогів і підготовляють їх до успішної роботи з дітьми. Якщо з малятами педагогу необхідно показувати гри, то діти старшого дошкільного віку і школярі можуть самостійно придумувати сюжети на задану тему. Творчий потенціал дітей настільки високий, що педагогу варто тільки направляти їхню фантазію, а також створювати сприятливу атмосферу на заняттях, пам'ятаючи про те, що лише доброзичливе спілкування з дітьми звільняє їх від емоційної і фізичної скутості, зажатісти. Самостійна творча діяльність дітей допомагає їм легше і швидше ввійти в дивний світ музики і танцю, сприяє їхній усебічний эстетическому розвитку.
Відомо, що діти з задоволенням перевтілюються в казкові чи реальні персонажі, використовуючи різноманітну міміку, характерні жести, дії, виявляючи при цьому фантазію, вигадку, ініціативу. Сюжетно-образний рух зв'язаний з елементами наслідування, тому їх часто називають імітаційними. Це відноситься і до музичних ігор, що користаються в дітей великою любов'ю, викликають веселий, бадьорий настрій, тому що в них поряд з музично-руховими завданнями присутнє елемент цікавості, а не рідко і змагання - хто скоріше, хто краще, хто більш спритний, сміливий, спритний, хто більш чітко виконає те чи інше завдання і т.д.
Діти "уживаються" у різнотипні образи, виявляючи своєрідний артистизм, зображуючи звички тварин, птахів, явища природи, рух різного транспорту - автомобіля, потяга, ширяння літака і т.д., наслідуючи воїнам, космонавтам, казковим героям. У сюжетно-образних вправах і музичних іграх зберігається основний принцип ритміки: усі рухи повинні бути органічно в'язані з музикою, тобто відповідати її характеру і засобам музичної виразності.