3.5. Значення процесу уніфікації для сучасного мПрП

1. Зі сказаного вище випливає висновок, згідно з яким застосу­вання прямого методу регулювання є досить-таки зручним засо­бом вирішення спірних питань, які виникають чи можуть виник­нути у МПрП тому, що створена за спеціальною угодою між дер­жавами нова міжнародно-лравова норма «заміщує» відповідні національні норми і повинна однаково застосовуватись у всіх державах-учасницях зазначеної угоди. До того ж, доступ заінтере­сованих осіб до такої норми, за загальним правилом, великих ускладнень не викликає. У свою чергу, однакове 'застосування норм міжнародного права передбачає однакове тлумачення змісту такої норми, а це мас своїм результатом більш повне та точне від­творення у практичному житті принципів міжнародної о права.

2. Окрім цього, прямий метол правового регулювання відносин, що виникають у сфері МПрП, має ще такі переваги.

70

По-перше, у випадках його застосування стає можливим у біль­шій мірі уникнути однобічності в процесі правового регулювання відповідних відносин. Справа в тому, що відсилання до права іно­земної держави є загальним засобом регулюванням, тоді як при використанні прямого методу норма міжнародного договору, що підлягає застосуванню, завжди, як зазначалося, є нормою спеціа­льною, тобто, пряме регулювання стає спеціальним правовим ре­гулюванням відповідних відносин, завдяки чому усувається велика кількість можливих спірних питань.

По-друге, використання прямого методу регулювання створює більшу визначеність (передбачуваність) можливої правової по­ведінки учасників відповідних відносин. Кожна зі сторін, озна­йомившись з доступною для неї міжнародно-правовою нормою, може з великим ступенем ймовірності чекати, що інша сторона буде належним чином використовувати свої (передбачені цією нор­мою) права та виконувати відповідні обов'язки. Причому, завдяки загальній відомості, застосування уніфікованої міжнародно-право­вої норми певною мірою посилює визначеність ситуації і для пра-возастосовних органів.

Нарешті, даний метод дозволяє досягти більшої адекватності регулювання порівняно з відсилочним колізійним методом. У ви­падках застосування колізійного методу право однієї держави стає регулятором відносин, що склалися на території іншої держави, що очевидно не відповідає принципу їх суверенної рівності та незалеж­ності, внаслідок чого подібний стан речей вважається небажаним з точки зору законодавства чи теорії права у будь-якому правопоряд-

ку. Втім,

у випадку застосування прямого методу, нова норма

міжнародного права і виникає, і підлягає застосуванню за згодою кожного із суверенів, чим знімаються всі питання, пов"язанні з «чу-жерідністю» норми, яка застосовується внаслідок виконання колі­зійного припису у тому чи іншому окремому випадку.

3. Викладені переваги прямого методу регулювання відносин, До фактичного складу яких входить іноземний елемент, дають мож­ливість оцінити загальне значення процесу уніфікації для сучасно­го МПрП.

По-перше, завдяки уніфікації створюється єдине регулювання відповідних, зокрема - зовнішньоторговельних відносин. При цьому, до уваги беруться особливості міжнародних економічних ^sb язків, що є суттєвими, однак не завжди враховуються у процесі національного правового регулювання. Більш того, новітні види

71

ювнішньоекономічних контрактів можуть взагалі не регулюватись національним правом, і тоді лише завдяки уніфікації відповідні стосунки можуть набути належного правового регулювання. Мо­жна послатись на такий приклад, як договір факторингу, який ши­роко застосовується у світовій практиці, залишаючись інститутом, невідомим законодавству багатьох держав світу. В цьому разі сто­рони (за окремою угодою) можуть підпорядковувати свої відноси­ни Отавській конвенції про міжнародний факторинг (1988) і у та­кий спосіб здійснити певне правове регулювання своїх відносин.

По-друге, в процесі уніфікації нерідко вдається належним чи­ном врахувати інтереси таких учасників зовнішньоторговельного обороту, як продавець та покупець, перевізник і власник вантажу і т, ін., котрі часто суперечать один одному. Внаслідок цього стає можливим виробити більш вдале регулювання зазначених відно­син, порівняно з тим регулюванням, яке існує на тому чи іншому національному рівні.

Нарешті, по-третє, уніфікація норм міжнародного цивільного процесу посилює охорону прав учасників зовнішньоторговельного обороту. Цим не тільки досягається більша впевненість сторін що­до угод, що укладаються між ними, а й полегшується діяльність суду чи міжнародного комерційного арбітражу при розгляді відпо­відних спорів.

Але при цьому слід мати чітке уявлення щодо меж та характеру норм, які виникають внаслідок процесу уніфікації цивільно-проце­суальних норм. Оскільки цивільний процес є сферою публічного права держав, цілий ряд важливих питань, таких, як порядок пред'явлення позову, процедура судового розгляду справ, порядок винесення рішень чи ухвал, порядок їх оскарження та деякі інші не піддаються, принаймні тепер, уніфікації. Коли ж уніфікація дося­гається, наприклад - стосовно порядку та процедур виконання до­ручень іноземного суду, внаслідок уніфікації створюються, як правило, імперативні норми.

Навпаки, що стосуггься міжнародного комерційного арбітражу, де за характером діяльності вимагається більш одноманітні проце­дури, з метою певної стабілізації практики розгляду спорів та усу­нення можливих прогалин у регулюванні досягнуто ряд уніфіка-цій. таких, наприклад, як Європейська конвенція про зовнішньо­торговельний арбітраж (1961). Однак у результаті таких уніфікацій створюються переважно диспозитивні норми, що обумовлюється договірним характером процедури арбітражного розгляду спорів.

Контрольні запитання

в чому полягає сутність

1. Чим обумовлюється необхідність методу уніфікації у МПрП?

2. Які види уніфікованих норм створюються завдяки процесу уніфікації?

З- Якими є головні форми застосування результатів процесу уніфікації у практиці держав?

4. Хто саме готує- та здійснює процес уніфікації норм у МПрП?

5. Завдяки яким перевагам процес уніфікації набув широкого застосування у сучасному МПрП?

6. У чому полягає значення процесу уніфікації для МПрП?