1. Екзогенні процеси - сукупність процесів, які відбуваються на земній поверхні і у верхній частині літосфери під дією сил, викликаних енергією Сонця, силою тяжіння, життєдіяльністю організмів тощо. Всю багатоманітність екзогенних процесів можна схематично звести до кількох генетичних груп процеси вивітрювання, схилові, флювіальні, нівальні, гляціальні і флювіогляціальні, кріогенні, еолові, карстові, озерні, біогенні, прибережно-морські процеси. До екзогенних можна віднести і антропогенні процеси роль яких в утворенні форм рельєфу зростає з року в рік. Вивчення екзогенних процесів не випадково розпочинається від процесів вивітрювання або, інакше кажучи, - процесів підготовки рельєфу до еволюції. Вивітрювання - сукупність процесів руйнації (зміни гірських порід) внаслідок фізичної, та хімічної дії різних атмосферних агентів та організмів. Без вивітрювання не може відбутись жоден екзогенний процес. З іншого боку, самі процеси вивітрювання без участі інших рельєфотворчих процесів не створюють форм рельєфу, вони лише готують його до трансформації.

2. Класифікація схилових процесів. Різноманітність процесів, унаслідок яких відбувається утворення або перетворення схилів, поділяють на дів типи: а) процесі, які формують схили; б) схилові процеси що відбуваються на самих схилах. Однак розрізнити ці процеси важко, оскільки вони тісно взаемопов'язані вже на початку формування певного схилу. Залежно від морфології схилів, складу й товщини пухких відкладів на них, конкретних фізико-географічних умов, а також від особливостей перебігу схилових процесів розрізняють такі види схилів: а) гравітаційні (відбуваються такі процеси, як обвали, осипи, каменепади, лавини, селі); б) схили блокових рухів (зсувні процеси, відсідання, зсування-опливання); в) схили масово зміщення плаща пухкого матеріалу (соліфлюкція, дефлюкція (кріп), децерація); 4) делювіальні схили (площинне змивання, лінійне розмивання). Схилові процеси спрямовані до вирівнювання земної поверхні з утворення педиментів, педипленів, пенепленів.

4. Вертикальні і горизонтальні рухи. Земна кора розбита величезною кількістю тріщин-розломів на блоки, які під дією внутрішніх сил можуть зміщуватись один відносно другого. Якщо розколюється цілий материк, його частини, які входять до складу літосферних плит, розсуваються в різні сторони на віддаль в тисячі кілометрів. Утво­рюються гігантські тріщини, котрі по мірі розширення затоплюються водами новонародженого океану. Основне джерело руху літосферних плит знаходиться під літосферою, де відбуваються кільцеві висхідно - нисхідні рухи мантійної речовини - циркуляція або конвекція. Там, де конвекційні кільця сходяться у висхідний потік, літосфера трохи підіймається і розсувається в сторони. Утворюються серединно-океанічні хребти з рифтами, де по тріщинах виливаються базальтові лави. Під поверхнею дна магма, яка заповнила ці тріщини, застигає і перетворю­ється на гірську породу. Так утворюється нова океанічна кора і роз­ростається морське дно. Цей процес називається спредінгом. Процес затягування і занурювання океанічної літосфери називають субдукцією. Іноді важка океанічна літосфера витискається наверх і насувається на континентальну окрашу. Це явище називають обдукцією. Епейрогенічні рухи - пере­важно вертикальні рухи земної кори, які проявляються в її повільних підняттях і опусканнях. Вони відбуваються зараз і відбувались в минулі епохи розвитку нашої планети. Особливістю цих рухів є їх коливний характер, тобто можливість зміни знаку руху - з підняття на опускання і навпаки. Рухи земної кори за часом їх прояву поділяються на сучасні, які є заключним етапом новітніх, новітні і рухи минулих геологічних епох. Сучасні тектонічні рухи - це ті, які проявились в історичний час за пам'яті людей і відбуваються сьогодні. Особливістю всіх вертикальних рухів, які відносяться до епейрогенічних, є їх диференційований характер, тобто одночасний прояв рухів різного знаку на різних ділянках. Коливні епейрогенічні рухи проявляються скрізь і завжди, але з різною швидкістю і з різним градієнтом. Причина рухів до кінця не вивчена. Але джерело руху та його рушійний механізм знаходяться в надрах нашої планети. Ізостазія - це стан рівноваги в земній корі, обумовлений тим, що окремі літосферні плити плавають по астеносфері згідно із законом Архімеда, за яким тіло, занурене в рідину або газ, виштовхується нагору із силою, яка дорівнює вазі витісненої ним рідини або газу.

5. Ендогенні процеси, а до них ми відносимо магматизм, різні типи тектонічних рухів, землетруси й метаморфізм, викликає до життя енергія, котра нагромадилась в надрах Землі. Діяльність внутрішніх сил, як правило, призводить до значної перебудови рельєфу нашої планети. Тому ці сили справедливо можна назвати основними архітекторами Землі. Власне, завдяки їм виникають основні морфоструктури планети (материки, океанічні впадини, гірські системи). Беруть вони також участь у формуванні форм рельєфу меншого порядку (уступів, вулканів тощо). Діяльність внутрішніх сил, як правило, призводить до значної перебудови рельєфу нашої планети. Тому ці сили справедливо можна назвати основними архітекторами Землі. Власне, завдяки їм виникають основні морфоструктури планети (материки, океанічні впадини, гірські системи). Беруть вони також участь у формуванні форм рельєфу меншого порядку (уступів, вулканів тощо).

6. Геоморфологічні процеси – процеси, які розвиваються на земній поверхні і приводять до формування або переформування рельєфу. (Як правило ендогенні формують, а екзогенні переформують). Ендогенні процеси – внутрішньо земні, геологічні процеси, які відбуваються головним чином у надрах Землі та зумовлені її внутрішньою енергією, силою тяжіння й силами, що виникають під час обертання планети. Проявляються у вигляді орогенних процесів, коливальних рухів земної кори, явищ магматизму, вулканізму, землетрусів, тощо. Екзогенні процеси – зовнішні процеси, які відбуваються на земній поверхні й у верхній частині літосфери під дією сил, викликаних, насамперед , енергією Сонця, силою тяжіння та життєдіяльністю організмів. До них відносять вивітрювання, флювіальні, льодовикові, еолові, мерзлотні, гравітаційні та інші. Деякі вчені виділяють як окрему третю групу – антропогенні процеси. Антропогенні процеси – процеси, зумовлені, впливом людини та її господарської діяльності на природні компоненти (рельєф, клімат, рослинний і тваринний світ тощо).

8. Магматизм: суть, причини, види, наслідки. Магматизм - сукупність геологічних процесів, пов'язаних з діяльністю магми і її похідних. Магмапредставляє собою високотемпературний розплав (800-1200°С) переважно силікатних гірських порід. Глибинні розплави магми утворюються в астеносфері на глибині понад 50 км, проміжні - в земній корі. З надр Землі магма рухається вверх. В окремих випадках вона прориває земну кору і виливається на поверхню, утворюючи різні вулканічні форми або розтікаючись по ній. Цей процес ми називаємо ефузивним магматизмом, або вулканізмомі можемо його спостерігати в районах сучасної вулканічної діяльності. При застиганні лави на поверхні Землі утворюються ефузивні магматичні гірські породи. Вулканічні форми рельєфу надзвичайно різноманітні. В'язка і відносно прохолодна магма, виливаючись на поверхню, формує вулканічні конуси, висота яких може сягати кількох кілометрів. Видавлюючись із жерла вулкана, немов паста з тюбика, магма може формувати куполи зі стрімкими схилами або застигати у формі велетенських, подібних до олівця, вулканічних обелісків висотою у кілька сотень метрів. Рідка гаряча магма, розтікаючись по поверхні, утворює рівнини - вулканічні плато, які поширені практично в усіх вулканічних зонах світу. Серед вулканів зустрічаються і гіганти, які сягають висоти 7000 метрів (в Пд. Америці), і крихітки -горніто висотою в кілька метрів, які утворює магма, "вихлюпуючись" по краплині з вузького каналу. Зливаючись, вулкани формують вулканічні хребти, які простягаються на сотні кілометрів. Вулкани не лише творці, вони і руйнівники. Побудувавши гору, магма, а вірніше гази, які згромадились в ній під високим тиском, здатні практично в одну мить зруйнувати вершину вулкана. "Обезголовлені" конуси, з'їдені провальними і повибуховими лійками - характерна особливість вулканічних ландшафтів. Заглиблення, яке виникає після вибуху вулкана, може мати діаметр у кілька кілометрів. Формою воно нагадує древньогрецьку посудину, звідси й назва - кратер. Іноді з надр Землі вивергаються лише гази. Лійки, які при цьому утворюються, - маари ~ зовні подібні до кратерів, але мілкіші, із плоским дном, та й виглядають як "чужинці"у невулканічних ландшафтах. Частина вулканічної будови може провалитись, просісти на глибину, і тоді на її вершині утворюється кругла або овальна заглибина з крутими схилами - кальдера. Діаметр таких форм може сягати кілька десятків кілометрів, а глибина - кілька сотень метрів. Іноді кальдери й кратери зайняті озерами або затоплені морською водою. Протягом історії розвитку Землі інтенсивно відбувались і відбуваються нині не лише ефузивні, а й інтрузивні процеси, при яких магма проникає в земну кору і застигає в ній, не виходячи на поверхню. Геологічні тіла, які утворюються під час застигання магми в земній корі, мають форму: пластів, інакше - трапів, які утворюються на поверхні внаслідок вивітрювання і розмивання горизонтальної товщі осадових гірських порід, в які проникла базальтова магма і сформувала тверді інтрузивні пласти, стійкі по відношенню до вивітрювання; жил, інакше -сілл - інтрузивних тіл, які утворюються із застигаючої магми, що проникла між шари порід; дайок - інтрузивних тіл, які утворюються в результаті заповнення магмою тріщин; штоків - інтрузивних тіл стовпоподібної форми; батолітів - велетенських гранітних інтрузій, названих так тому, що колись їх вважали „бездонними"; лаколітів- інтрузивних тілу формі гриба зі шляпкою, утворених внаслідок проникнення магми, що знаходиться під високим тиском, в порожнини і тріщини між окремими горизонтами осадових порід, і їх підняття; лополітів - інтрузивних тіл, що утворюються внаслідок нагнітання магми між шари осадових порід, при якому центральна частина розплаву просідає під власнимтягарем, завдяки чому й формується своєрідна келихоподібна форма факолітів - інтрузивних тіл, які мають сочевицеподібну (серповидну в розрізі) форму, Інтрузивні тіла часто називаютьінтрузивами абоплутонами. В окрему групу процесів іноді виділяють поствулканічні і псевдовулканічні явища. До поствулканічних явиш відносяться фумароли, гейзери, терми, грязьові вулкани вулканічних областей; до псевдовулканічиих - грязьові вулкани нафтогазоносних областей. Генезис всіх вищезгаданих явищ у більшій або меншій мірі обумовлений процесами ендогенезу.

9. Лахари, гейзери, гідротерми, натічні тераси. Гейзери - періодично діючі пароводяні фонтани, механізм дії яких пов'язаний з виходом по тріщинах на поверхню високотемпературних напірних підземних вод. „Пробиваючись" на поверхню перегріта напірна вода потрапляє в зону пониженого тиску, де закипає і переходить у пароподібний стан. Тиск пари «юаи. порушуючи існуючу рівновагу і викликаючи фонтануванняводи g пари. Періодичність пароводяного виверження пояснюється поступовим і незначним надходженням перегрітих напірних підземних вод, а висота фонтанування залежить від величини гейзера. Гідротерми - виходи гарячих джерел підземних вод у районах сучасноговулканізму, зонах інтенсивного тектогенезу. Температура термальних джерел іноді досягає 80-90° С. Обумовлена вона високим геотермічним градієнтом активних у тектонічному відношенню районів нашої планети (Камчатка, Курили, Кавказ тощо). Лахари – грязеві потоки, які виникають при змішуванні вулканічного матеріалу з водами кратерних озер, дощовою водою тощо.

10. Види простого хімічного вивітрювання (розчинення, гідратація, окиснення, карбонатизація, випадання в осад, дегідратація, відновлення, декарбонатизація). Хімічне вивітрювання відрізняється від фізичного тим, що призводить до зміни хімічного складу порід. Агентами хімічного вивітрювання є кисень, вода, розчинена у воді вуглекислота, кислоти сірчана, соляна, азотна, гумусова. Розрізняють такі типи хімічного вивітрювання, розчинення, гідратація, окиснення, карбонатизація, каолінізація. Процеси розчинення гірських порід і мінералів відбуваються у воді. Роль води в хімічних процесах вивітрювання загальновідома: без неї реакції неможливі. Розчинення гірських порід і мінералів пояснюється теорією електролітичної і гідролітичної дисоціації. За теорією електролітичної дисоціації молекули солей та кислот у водних розчинах розпадаються на йони - металевий йон (в солях) або водневий (в кислотах) з додатнім зарядом і йон радикала або гідроксильний йон з від'ємним зарядом. Таким чином, вода виводить з рівноваги маси мінералів і гірських порід, спрямовуючи їх на шлях вивітрювання. Активність води тим більша, чим вища її температура. Особливо велика роль води тоді, коли до її дії приєднується дія розчинених у ній кислот, зокрема вуглекислоти. Наявність у воді С0₂ підвищує концентрацію водневого йона і посилює гідролітичну дію. Гідратація відбувається під дією води, газів і пари. Гідратація - це процес переходу мінералів у збагачені водою сполуки, причому вода поглинається або шляхом входження кисню й водню в просторові ґратки мінералу (хімічна сполука з Н і ОН), або шляхом входження води (хімічна сполука з Н і ОН), або шляхом входження води в порожні проміжки ґратки, або способом простого приєднання (кристалізаційна вода). Внаслідок гідратації безводні мінерали перетворюються на водні, утворюючи гідрати. Процеси гідратації призводять до збільшення об'єму мінералів і гірської породи на 25% і більше. Це, в свою чергу, викликає деформацію оточуючих порід. Окиснення (оксидація) - процес, пов'язаний з дією атмосферного кисню. Кисень обволікає породи з поверхні та глибоко заходить у їх пори. Окиснювальна здатність середовища визначається кількістю активного кисню і називається кисневим потенціалом. Кисневий потенціал середовища не всюди однаковий. Внаслідок окиснення часом змінюється й розчинність елементів у континентальних водах при певній величині рН. Елементи або переходять в розчин, або випадають в осад як залізо. Прикладом окиснення може бути перехід магнетиту в лімоніт. Процес карбонатизації проходить під дією вуглекислоти на гірські породи, внаслідок чого утворюються карбонати і бікарбонати. Суть процесу полягає в тому, що вуглекислота вступає в взаємодію з йонами сильних основ, що перебувають у розчині і утворює з ними сполуки. Отже, вуглекислота виводить ці основи зі сфери гідролізу і таким чином створює умови для розщеплення нових порцій породи або мінералу. Тому вода, що містить у собі вуглекислоту, енергійно розчиняє. Процеси розчинення, гідратації, окиснення і карбонатизації в природі завжди супроводжуються протилежними процесами: випаданням осадів, дегідратацією, відновленням, декарбонатизсщісю. Перераховані процеси називаються простим хімічним вивітрюванням. У природних умовах вони комбінуються, наприклад, гідратація супроводжується окисненням. Коли продукти простого вивітрювання вступають у взаємодію з гірськими породами й мінералами і при цьому одночасно відбуваєтьсяобмін основами, вилуговування, вимивання кремнекислоти тощо, то таке вивітрювання називається складним.

3. Динамічна геоморфологія - один із напрямків геоморфології, батьком якого по праву вважається американський геолог Г. Гілберт. Динамічна геоморфологія - напрямок в геоморфологіі, який займається кількісним аналізом морфогенетичних процесів. Предметом дослідження динамічної геоморфології є натомість: а)динаміка рельєфу; б) рельєфотворчі процеси, які визначають цю динаміку; в) фактори, які зумовлюють згадану вище динаміку. Об’єктом вивчення ДГ є рельєф і процеси рельєфоутворення.

11. Вплив екзогенних процесів на рельєф. Екзогенні процеси, навідміну від ендогенних- процеси зовнішньої динаміки. Вони зумовлюються в основному зовнішньою енергією, яку посилає Сонце. Екзогенні процеси -сукупність процесів, які відбуваються на земній поверхні і у верхній частині літосфери під дією сил, викликаних енергією Сонця, силою тяжіння, життєдіяльністю організмів тощо. Внаслідок перетворення сонячної енергії на механічну на земній поверхні за посередництвом вітру, атмосферних опадів, підземних і поверхневих вод, вод морів і океанів, льоду тощо переміщуються величезні об'єми літосфери - створюється розмаїття форм рельєфу, що нас оточує. Екзогенні процеси - основні "скульптори" Землі. їх роль в рельєфотворенні настільки велика, що її з успіхом можна порівнювати з роллю ендогенних процесів. Від першої хвилини свого "життя" ендогенні форми потрапляють під вплив екзогенних процесів, які без упину їх змінюють, переробляють, розчленовують, в одних місцях нівелюють, а в інших надбудовують. Все різноманіття форм мікро-, мезо- і макрорельєфу нашої планети - це результат єдності і боротьби ендогенних і екзогенних процесів. Тому рельєфотворчу роль останніх ні в якому разі не можна применшувати або ігнорувати. Всю багатоманітність екзогенних процесів можна схематично звести до кількох генетичних груп: процеси вивітрювання, схилові,флювіальні, нівальні,гляціальні і флювіогляціальні, кріогенні, еолові; карстові,озерні, біогенні, прибережно-морські процеси. До екзогенних можна віднести і антропогенні процеси, роль яких в утворенні форм рельєфу зростає з року в рік. Вивчення екзогенних процесів не випадково розпочинається від процесів вивітрювання або, інакше кажучи, - процесів підготовки рельєфу до еволюції.

13. Тверді, газоподібні, рідкі продукти вулканізму, їх рельєфоутворююче значення.

Тверді продукти вулканізму. Вони утворюються пiд час вибухiв з уламкiв порiд кратера, застиглої на повiтрi лави i класифiкуютъся за розмiрами уламкiв. Тверді продукти виверження утворюються у результаті розбризкування і застигання в повітрі лави, розпушування і викидання застиглої лави попередніх вивержень. Серед твердих продуктів виверження за розмірами розрізняють вулканічний попіл, вулканічний пісок, вулканічні камінці – лапілі та вулканічні бомби (інколи у декілька тонн вагою). Вулканiчнi бомби — це переважно уламки лави, викинутої в розжареному станi високо вгору i округленi в польотi до сферичної чи веретеноподiбної форми, вкритi зверху застиглою кiркою. За величиною вони можуть бути вiддекiлькохсантиметрiв до багатьох метрiв у поперечнику. Вулканічна бомба представляє собою застиглу грудку лави, викинуту під час виверження з жерла вулкана в рідкому стані, форма вулканічної бомби залежить від складу лави. В'язкі лави набувають округлої форми. Розміри В.б. від 5см до 7м. Лапілі (від лат. lapillus – камінець) — невеличкi шматочки лави або уламки гпорiд кратера дiаметром у кiлькасантиметрiв (переважно 1... 3см). Вулканiчний пісок — це мiнеральнi частинки дiаметром 0,1.. .2мм. дрiбнiшi частинки (до 0,1мм) називають вулканічним попелом. Попiл i пiсок — це кристалики польового шпату, авгiту, роговоi обманки i найчастiше уламки вулканiчного скла (обсидiану). Осiдаючи на поверхнi Землi, ущiльнюючися, вони утворюють гiрську породу — вулканічний туф.. Вулканічний попіл - пірокластичний матеріал (тефра) з розміром частинок менше 2мм, що утворюється внаслідок дроблення вулканіч. вибухами рідкої лави і вулканіч. порід - продуктів більш ранніх вивержень. У залежності від розміру частинок, сили виверження і вітру В.п. може осідати на значному віддаленні від місця виверження, утворюючи маркуючі горизонти. Рiдкi продукти вулканiчних вивержень представленi лавою, яка вiдрiзняється вiд магми лише вмiстом розчинених у нiйгазiв i так само, як i магма, залежно вiд вмiсту SiО2 може бути кислою, середньою, основною. Найпоширенiшi основнi базальтовi лави мають переважно темне забарвлення, вмiст кремнезему в них становить до 52 %. Базальтовi лави характеризуються низькою в’язкiстю i зумовленою цим високою рухомiстю. Температура їх на виходi становить близько 1200 °С. Такi лави пiд час виверження розтiкаються по схилах зi швидкiстю кiлька метрiв на хвилину на значнiвiдстанi, утворюючи потоки, покриви. Зовсiм iнакше вiдбувається виверження лав кислого i середнього складу. Кислi лави, вмiст кремнезему в яких перевищує 65 %, через їхню високу в’язкiсть течуть вкрай повiлъно, вихiдгазiвiз них утруднений. Тому виверження таких лав часто спричиняє закупорення кратера i супроводжується вибухами. Майже всiкатастрофiчнi виверження на пам’ятi людства були пов’язанi з вулканiзмом кислого та середнъого складу. Температура кислих i середнiх лав дещо нижча i становить 800... 1000°С. Хiмiчний склад вулканiчних газів (фумаролiв) залежить вiдстадiї виверження i вiд температури. Серед газiврозрiзняють: сухі фумароли (650... 1000 °С), складенi в основному хлористо- i фтористоводневими сполуками без водяної пари; кислi фумарола (400.. .650 °С), представленi НСI, S02, Н2S, парою води; лужнi фумароли (200...400 °С), або амiачнi, в яких переважають гази амiачних солей, пара води, амiак; сiрчистi фумароли, або сольфатари (100.. .300 ОС), до складу яких входять переважно такi гази, як S02, Н2S,СО2, Н2О, СН4 ;вуглекислі фумароли, або мофети (до 100 °С), складенi переважно вуглекислим газом, мiрою Н2S, ЩО. Мофети видiляються на стадiї затухання вулканiчноїдiяльностi. Стiнки кратерiв вулканiв внаслiдок сублiмації газових видiленъ вкриваються скупченнями сiрки, борної кислоти, бури тощо.