39. Леси

З точки зору геології леси [порода жовтого кольору, яка складається з надзвичайно дрібного (діаметром 0,003 - 0,1 мм) кварцового пилу (60-70%) і карбонату кальцію (10-30%); надзвичайно пориста (60%), не шарувата. В лесах часто зустрічаються поховані ґрунти, які формувались, коли припинялось надходження пилуватого матеріалу] утворились відносно недавно. Вік цієї породи не перевищує 1 млн. років. На основі палеомагнетичних досліджень доведено, що в Європі леси сформувались протягом останніх 0,8 млн. років, а в деяких районах Азії в лесах записана майже вся історія четвертинного періоду. Лесові товщі на земній кулі мають 2 основні райони поширення рівнини Сх. Європи, Китаю, Пн. Америки, Пн. Аргентини, та передгір'я Центральної Азії і Пд. Європи. І хоч походження лесів – предмет багаторічної наукової дискусії, всі дослідники сходяться на думці, що леси формувались в умовах прохолодного сухого клімату і основну роль в формуванні відіграв вітер. Вітер розвіював, переносив, сортував і відкладав величезні маси найдрібніших частинок: пилу, принесеного повітряними масами з пустель Центральної Азії, флювіогляціальних і алювіальних відкладів, згромаджених на передпіллі льодовика тощо. Леси завжди формувалися (і формуються) в околицях територій, які характеризуються значною сухістю повітря. Не дивно, що класичними "лесовими фабриками" є центральноазіатські пустелі, де кількість річних опадів не перевищує 200 мм, а відносна вологість повітря не перевищує 40%. Пустелі: і теплі і холодні (перигляціальні) – це не лише фабрики пилу, але і райони його постійного вивіювання. Матеріал, який утворюється в районах вивіювання, транспортується на різні віддалі в залежності від фракції матеріалу і сили вітру. Лес акумулюється в зонах з більшою кількістю опадів (300-400 мм), тобто там, де панують вологіші маси повітря. Пил осаджується і тоді, коли вітер зустрічає на своєму шляху якийсь геоморфологічний бар’єр. Акумуляції лесу сприяє наявність степової рослинності. Тому найбільше пилу осаджується в степових районах, які безпосередньо прилягають до пустель. Найбільші лесові поверхні знаходяться в Китаї, де потужність їх покриву перевищує 100 м. Лес цей виник з осадження пилу, який виносився з пустелі Гобі. Китайська річка Хуанхе (Жовта річка) своєю назвою завдячує лесовим відкладам, якими тече і розмиває.

41. Соліфлюкція

Якщо консистенція рідкотекуча (ґрунт тече, мов рідина), плащ уламків може рухатись навіть зі швидкістю кількох метрів на рік, але протягом короткого відрізку часу. Такий рух ґрунту вперше описав Андерсон на Шпіцбергені (Anderson, 1906) і назвав соліфлюкцією [з лат. solum - земля, fluctio - текти]. Це процес, який відбувається в районах поширення вічної мерзлоти. Мерзлі гірські породи здатні концентрувати в собі вологу при замерзанні. В процесі танення підвищена вологість дрібнозему (алевритів, пісків, суглинків) забезпечує рідкотекучу консистенцію ґрунту. Швидка соліфлюкція - відносно швидке сповзання розмерзлого, насиченого водою поверхневого шару ґрунту по замерзлому субстрату в зоні багаторічної мерзлоти. Швидка соліфлюкція відбувається виключно в діяльному (розмерзлому) шарі на схилах крутизною понад 2°-3°. її швидкість від кількох міліметрів до кількох сантиметрів на секунду. Потужність соліфлюкційних потоків незначна - 20-60 см. В нижній частині схилу, де рух соліфлюкційного потоку сповільнюється, потужність маси, яка тече, може зрости навіть до 1 м і більше, тому тут формуються натічні соліфлюкційні тераси, язики тощо шириною від кількох до кільканадцяти метрів. При в'язкотекучій консистенції рух матеріалу значно повільніший і практично непомітний неозброєним оком. В помірних широтах "в'язкий рух" відбувається на задернованих, добре зволожених нижніх частинах схилів крутизною понад 3° (повільна або закрита соліфлюкція), Швидкість повільної соліфлюкції від кількох міліметрів до кількох метрів на рік. В умовах вологих тропіків відбувається тропічна соліфлюкція, обумовлена значними опадами й інтенсивним хімічним вивітрюванням. Це різновид повільної соліфлюкції (в'язкотекуча консистенція ґрунту).