Питання з перекладознавства:

6. Труднощі перекладу ієрогліфічного тексту

Cкладність ієрогліфічного тексту створює певні труднощі для здійснення перекладу:

1. Переклад прізвищ, а також інших власних назв: одна власна назва може мати кілька варіантів ієрогліфічн. транскрипцій .

2. Складність під час перекладу імен людей пов’язане з традицією в зх. мовах писати спочатку імя, а потім прізвище, тоді як в китаї все навпаки.

3. Ієрогліфічне письмо приховує відмінності між власними іменами та загальними назвами (庄子1)імя філософа; 2) село)

4. Проблема пов’язана з ієрогл написанням прізвищ чи імен чоловічих та жіночих

5. Під час перекладу ієрогл назв використовується 3 способи їх передавання :

фонетична транскрипція;

смисловий переклад;

змішаний (транскрипція+калька) 新西兰нова зеландія

6. Не співпадіння фонетичного запису іноземних імен пов’язане з тим, що іноді один ієрогліф в різних діалектах китаю читається по-різному.

7. Ієрогл письмо створює труднощі для розуміння в граматичному плані: 发展中 国家 країни, що розвиваються.

8. У фразеологізмах часто використ безсполучниковий зв'язок.

9. Часто у фразеологізмах зберігаються архаїчні значення деяких ієрогліфів, які у сучасній мові значення вже змінили.

10. Певні проблеми у процесі перекладу внесла і реформа письма( спрощення написання призвела до великої к-сті омографів)

2. Проблема та способи перекладу реалій

Реалії – це слова, які називають об’єкти, що є характерними для життя, побуту, культ., соціал., та історичного розвитку одного народу і не притаманні іншому. Вони є носіями національного та історичного колориту. Вони, зазвичай, не мають точних відповідників в інших мовах. А відповідно не перекладаються на загальних підставах і вимагають особливого підходу. Існують такі способи перекладу реалій :

1. Транскрипція 麦当劳 макдональдс

2. Калькування 鸵鸟政策tuoniaozhengce – страуси на політика

3. Описовий переклад 寿面 shoumian -локшина, яку готують в день народження, символ довголіття.

4. Приблизний переклад (переклад реалії з використанням родовидової заміни)

秀才不出门，全知天下事. Вчена людина, не виходячи з дому знає все, що робиться в світі.

Xiucaibuchumen,quanzhitianxiashi

5. Функціональний аналог 顾客是黄。 Клієнт завжди має рацію

Guke shi huangdi

6. Змішаний спосіб транскрипція +калька

• Транскрипція і пояснення;

• Калька і пояснення

Питання з літератури:

6. Поезія та літературна критика періоду Південних і Північних династій

Історичний екскурс. Після занепаду Східної Цзінь (420 рік) на території Піднебесної утворилося 9 невеликих держав: Південні династії Сун (420-479), Ці (479-502), Лян ( 502-557), Чень (557-589), і Північні: Північна Вей ( 386-534), Східна Вей (534-550), Північна Ці ( 550-577), Західна Вей (535-556) та Північна Чжоу (557-581). В історії Китаю це був черговий період розділення країни, який загалом тривав упродовж 420-589 pp.

Ще за Східної Цзінь умови життя народу значно покращились; література ж стала виражати помисли та ідеали інтелігенції. До того ж, влада сприяла розвиткові поезії, схвалюючи і підбадьорюючи віршування при палацах, що зумовило активізацію літературного життя при дворі й не тільки.

Оскільки поезія перетворилася на заняття насамперед аристократії, то в ній не було відображено життя народу. Натомість інтелігенти і знатні митці лише займалися самозвеличенням, захоплювалися одне одним, більше дбаючи про красу вислову й елегантність форми, аніж про зміст поезії.

У поезії Південних династій можна умовно виділити чотири хронологічні періоди:

• • пейзажна лірика (або вірші "гір і вод"), родоначальником і основним представником якої вважається Сє Лін-юнь;

• • семислівні вірші,у розвитку яких важливу роль зіграв Бао Чжао;

• • поезія в стилі Юнмін, або ж вірші нового зразка представники Шень Юе та Сє Тяо;

• • палацова лірика, найвідоміший представник - Сяо Ган.

Школа пейзажної лірики виникла за доби Цзінь, проте зародки віршів "гір і вод" з'явились у поезії відразу після падіння у 220 р. Східної Хань. Конфуціанство занепадає, залишаючись лише офіційною ідеологією, натомість зростає важливість даосизму, який приваблював кращі уми того часу, адже вчення Конфуція відштовхувало їх своїм виправданням воєн. Підґрунтям змалювання природи в поезії є філософія даосизму, а саме закон замкнутого кола (Небо - Земля - дао -Природа) Лао-изи та ідея ЧжУан-цзи (бл.369 - 286 до н.е) про красу і сутність речей¹. Як вияв цієї особливої форми естетичної свідомості китайців, перед очима поетів звичайні гори-ріки перетворювались на дивовижний мудрий світ, сповнений філософських символів.

Виникнення школи пейзажної лірики зумовили деякі світоглядні зміни серед китайської інтелігенції: спвийняття довкілля розширюється від "усе-світу" (wholeness) до світу нескінченного простору. Так, новими духовними цінностями стали «ніщо» Лао-цзи та Чжуан-цзи, а також «порожнеча»- буддизму. Поширилися також концепції "неосяжної сфери" Чжуан-цзи і нескінченності", "невичерпності" та "незміряності", запозичені з буддійських манускриптів. Філософське осмислення та естетизація природи надають пейзажній ліриці Шести династій² відчуття гармонійності зображуваного краєвиду.

Аристократи й інтелігенти Південних династій схилялися до відлюдництва та усамітнення на лоні природи, черпаючи звідти поетичне натхнення. Свідоме відмежування від усього мирського виглядало досить реальним, як на ті часи, адже макрокосмос видавався непізнаваним_, тому митці зосереджувалися на власному внутрішньому світі. Тогочасна естетична концепція акумулювалась у понятті "повернення" до свого "я", до життєвих цінностей минулого (поезія "повернення до садів і полів" Тао Юань-міна, повернення з гір додому Сє Тяо, Сє Лін-юня та ін.). А згадані цінності - у єднанні з природою, у сповідуванні лаоського принципу природності. Тому в суспільстві поширилося так зване "віяння гір та вод" , а багата природа китайського півдня стала об'єктом естетизації для інтелігенції. Відчувався вплив "учення про таємниче" (аристократія й інтелігенція філософськи осмислювали сутність гір та вод, тому змалювання природи перетворилося на моду в тогочасному віршуванні. На формування пейзажної лірики також вплинули вірші, темою яких були "мандрівки до небожителів" - від них вона успадкувала незвичайні й піднесені описи природи і будівель у горах (у поезії юсянь це найчастіше були небесні палати).

Поети Шести династій усе ще прагнуть до незвичайного, божественного, і вони досягають його щоправда, за допомогою власної уяви.

У порівнянні з віршами юсянь в поезії гір та вод, де йдеться про мандри, місця призначення ліричних героїв стають ближчими й доступнішими; це свідчить про те, що з виникненням пейзажної лірики усе міфічне й казкове поступово відходить на задній план, митці починають серйозніше осмислювати реальну природу.

Пейзажна, лірика періоду Шести династій формувалася під впливом особливої життєвої філософії "вітер і потік" ("фенлю"), яка виникла в другій половині III ст. на противагу даоській містиці (хоча й ґрунтувалася на філософії дао). Прихильники цієї філософії відкидали теоретизування про дао і не вірили у безсмертя релігійного даосизму: вони прагнули до безпосереднього переживання реальності у вічному русі, не концентруючись на досягненні мети.

Так звані "знаменитості" періоду Шести династій, що жили у стилі "вітру й потоку", особливий пієтет мали до мистецької цінності власних картин (пейзажів, явищ, подій тощо). Адже, сповідуючи принцип не діяння, а також буквально розуміючи девіз Лао-цзи "не виходячи з двору, пізнати світ" вони пізнавали дао шляхом споглядання та Творення витонченого мистецтва. Цінувався саме художній бік зображуваного, який полягав у дотриманні наявних знакових схем, використанні стандартних прийомів та зображальних засобів, а також частковому копіюванні зовнішнього вигляду предметів і явищ із наданням їм додаткової, у порівнянні з простотою природи, монументальності й декоративності. Ця природна простота ще більше підкреслювалась у поетичних творах. Проте важливо було, аби читач сам виявив зрозумів, як поєднуються зовнішнє і внутрішнє (на цьому ґрунтувалась "духовність" будь-якого твору мистецтва, тому за своєю суттю вірш, оповідання, роман, музичний чи художній твір наближалися до єдиної цільної метафори). Водночас творові мали бути притаманні незавершеність і недомовленість – істину читач мав відкритит сам, у процесі читання твору та роздумувань над ним:

У період шести Династій МИСЛЯЧа Інтелігенція втікала ВІД реальності, занурюючись у світ мрій та ілюзій. Люди охоче милувалися витонченими творами мистецтва (стиль "фенлю"), а духовним прихистком для них служила ПРИРОДА світобудова, куди переносилось те, що не знаходило собі застосування в суспільстві: любов, прихильність, поклоніння. Тому початкові образи пейзажної лірики величні й монументальні, вони наче неживі, й разом з тим обожнювані автором. У зразках пейзажної лірики тих часів помітна деяка надреальність, відірваність від дійсності, що пізніше переростає у відтворення на папері лаоської містики. Існує й повністю протилежна тенденція -якомога детальніші описи природи, на тлі яких зі своїми болями й радощами перебуває ліричний герой; соціальна тематика не була популярною.

Поети, що творили у стилі вітру та потоку реалістичніше ніж прибічники традиційного даосизму, дивилися на життя- попри схожість їхніх поглядів та помислів. Скажімо, такі поети усвідомлювали невблаганність смерті, тому більш приземлено відчували скороминущість життя; вони усвідомлювали неповторність та високу ціну кожної миті, яку й намагалися відобразити у віршах. Однак притаманне даосам прагнення позбавитися земної оболонки (буддійське колесо Сансари) у них також було. Поезія вітру й потоку – це поезія одкровення.

Батьком китайської пейзажної лірики вважається Сє Лін-юнь, 385-433), адже саме_в його творах уперше яскраво помітний .страх перед Природою, який згодом переростає _у замилування нею.

У китайській поезії Шести династій панувала загальна тенденція до монументальності й відносної простоти зображуваного. Продовжуючи давню поетичну традицію. Сє Лін-юнь часто висловлює свій страх перед всемогутньою природою, що можна пояснити двояко: з одного боку, поет був представником богеми періоду Шести династій, яка жила у стилі "вітру й потоку", а одним із їхніх життєвих принципів була свідома демонстрація своїх почуттів; з іншого боку, тут проявилося благоговіння поета Перед мудрістю вчителів даосизму Лао-цзи та Чжуан-цзи, яку й уособлювала природа у своїй величі. Тому зображення всемогутньої, часто надреальної природи супроводжувалось самоприниженням і применшенням ліричного героя, яким нерідко виступав сам поет. Завжди відчутна присутність автора у вірші чи то як спостерігача, чи то як учасника зображуваних подій.

Зародження семислівних віршів тісно пов'язане з іменами Цао Пі (див, с. 13-15) та Бао Чжао,( 405-466); свого розквіту така поезія набуде лише за доб_Тан. І хоч за життя Бао Чжао не мав особливого визнання як поет, проте він завдав сильного удару придворній поезії з її далекою від народної тематикою; він зважився на складну роботу з "будування поетичних Формі що стало важливим у подальшому розвитку кит поезії.

Поетична спадщина Бао Чжао - ие 9 од фу ,44 юефу (ЯШ, твори, написані як імітація народних пісень) Особливою його заслугою вважається повернення до поетики та естетики народної пісні. Тематика творів Бао Чжао різноманітна:, вірші на даосько-релігійні теми, вірші-алегорії. пейзажна та громадянська лірика. Здебільшого у громадянській ліриці Бао Чжао віддзеркалено переживання власних життєвих КОЛІЗІЙ .

Мотиви безвиході та самоти пронизують багато творі» Бао Чжао, насамперед любовну лірику і вірші про дружбу що_є найважливішими тематичними групами у його творчості.

Поезія в стилі Юнмін, або ж вірші нового зразка виникпи у період_Юнмін_;Саме в цей час у поезії бурхливо розвивається "вчення про риму", відомий поет Шень Юе упорядкував і вичленив чотири тони китайської мови: рівний (він усвою чергу"поділявся на сучасний перший та висхідний, сучасний другий), сучасний третій, спадний (сучасний четвертий) та вхідний (втрачений у сучасній літературній мові; він залишився лише в деяких діалектах). Визначене чергування тонів у пооетичному рядку зумовлювало його мелодику; з цього часу в китайській поезії почали створювати спеціальні правила, схеми складання віршів і дбати, таким чином, про зовнішню форму (звукову оболонку) поезії. Шень Юе також_увів у поезію поняття рими, так могли тільки римуватися ІЄРОГЛІфИ з рівними тонами. Це було цілком природним для китайської поезії, оскільки надало їй мелодики і відчуття ритму Шень Юe cтвopив "вчення про вісім хвороб вірша" ( вісім заборон у віршуванні, дотримуючись яких поет неодмінно мав досягти мелодїйності свого твору.

Найвизначнішим Представником поезії Юнмін вважається Сє Тяо, який відомий також своєю пейзажною лірикою. Його творчість зазнала великого впливу Сє Лін-юня.

Картини Сє Тао зображають сцени, _якнтоет спостерігав під час подорожей. Найбільше привертало увагу поета не відлюдництво, а самотність мандрівця: важливий не суб'єкт зображення, а переживання ліричним героєм його самотини.

Вірші в палацовому стилі виникли у період правління імператора Лян Цзяньвень-ді, що зумовлено дедалі більшим духовним розкріпаченням тогочасного суспільства, відходом від жорстких конфуціанських догм і вільним вираженням людських почуттів, зокрема інтимних. Палацовими вірші називаються через те, що створювалися вони здебільшого аристократами й інтелігентами при імператорському дворі та в палацах знаті. Основний їхній зміст обмежується змалюванням краси й життя жінки. Основна їхня роль полягає в тому що поети цього періоду вперше стали розкуто описувати вроду і почуття людини.

Поезія північних династій розвивалась не так бурхливо, як поезія Південних династій, що зумовлено передусім численними набігами кочових племен і їх пануванням на півночі Китаю.

Вень Цзи-шен його творчість повною мірою репрезентує стильові особливості цього періоду. Відомий літератор династій Північна та Східна Вей. Народився в місті Тайюань (суч. пров. Шаньсі); змалку виявляв неабиякі здібності.

Про літературні здобутки Вень Цзи-шена у той час говорили, що він перевершив сунського Сє Лін-юня (див. с. 57-61) та лянського Шень Юе (див. с. 65-6). Однак літературні критики зазвичай вважають, що на його стиль мали неабиякий вплив літературні віяння Південних династій, де поезія була більш розвинута. У поетичному доробку Вень Цзи-шена найвідомішим вважається вірш "Про прання одягу" , саме він був предтечею "віршів про палацову печаль», що розвинулися повною мірою вже за доби Тан.

Поряд із імітацією Вень Цзи-шенем поетичного стилю Південних династій помітне і його новаторство. Скажімо, короткий вірш "Гнідий кінь із білою храпою та чорними зубами" написаний на тему давніх юефу. він описує картину зібрання аристократичної молоді за вином, а така тематика не була характерною для творчості поетів Південних династій.

"Три таланти Півночі" здебільшого наслідували тематику і стиль поезії Південних династій; хоч вони не привнесли в поетичну творчість Північних династій практично нічого нового, та все ж зробили перший крок до єднання літератур південних та північних земель Піднебесної.