- •Історія світової релігієзнавчої думки релігієзнавча проблематика в мислителів стародавнього світу й середньовіччя
- •Питання походження релігії в творах античних філософів
- •2. Опис релігійних вірувань у творах арабських авторів
- •Релігієзнавча проблематика в творчості середньовічних європейських мислителів.
- •Релігієзнавча думка епохи відродження й просвітництва
- •1. Релігієзнавча проблематика в творчості мислителів епохи Відродження
- •2. Розуміння релігії та її суспільних функцій в творах англійських мислителів Нового часу.
- •3. Бенедикт Спіноза про релігію.
- •4. Релігієзнавчі питання в творчості французьких просвітителів.
- •1. Нагромадження емпіричного матеріалу з питань релігієзнавства в 16-18 ст.
- •2. Причини виникнення наукового релігієзнавства.
- •3. Становлення міфологічної школи
- •4. Основні ідеї та представники міфологічної школи
- •1. Погляди Еммануїла Канта на релігію та мораль
- •2. Гегель про релігію та її розвиток
- •3. “Антропологічний” підхід до релігійних проблем Людвіга Фейєрбаха.
- •4. Марксизм про релігію.
- •5. Ставлення ніцшеанства до релігії
- •1. Особливості еволюціонізму як напрямку в релігієзнавстві
- •2. Анімістична теорія е.Тайлора (Тейлора).
- •3. Теорія первісного монотеїзму
- •4. Преанімістичні теорії
- •Соціологічний підхід до вивчення релігії
- •1. Погляди Еміля Дюркгейма та його прибічників на релігію
- •Пояснення походження релігії Люсьєном Леві-Брюлем. Теорія “дологічного мислення”
- •3. Макс Вебер про роль релігії в господарському й суспільному житті
- •Погляди фрейдистів на релігію
- •1. Фрейд про виникнення та сутність релігії
- •2.Погляди на релігію Еріха Фромма
- •3. Проблеми релігії в інтерпретації Карла-Густава Юнга.
- •Питання суті, походження та розвитку релігії в дослідженнях етнографів хх ст.
- •1. Питання магії та релігії в дослідженнях Броніслава Маліновського
- •2. Погляди Клода Леві-Строса на міфологію
- •Література
3. Бенедикт Спіноза про релігію.
Дещо подібних поглядів дотримувався Бенедикт Спіноза (1632-1677).
“Богословсько-політичний трактат”. Вважав, що релігія має земне джерело. У них міститься чимало забобонів, які придушують розум. Але втім релігія потрібна, щоби привити народу “відчуття бога”, а догмати її повинні зводитися до найважливіших вимог моральності.
У “Богословсько-політичному трактаті” Б.Спіноза намагався дослідити Старий Заповіт Біблії. На його думку, щоб це зробити, необхідно:
з’ясувати природу й властивості мов, якими написані священні книги;
дослідити історичну долю кожної книги, тобто простежити життя її автора, коли, з якої нагоди і для кого та якою мовою була написана книга, як вона була прийнята, через які руки пройшла, ким була включена до числа священних книг;
яким чином всі священні книги були зібрані в одну.
Провівши дослідження біблійних текстів, Б.Спіноза прийшов до наступних висновків: книги Старого Заповіту написані не тими людьми, імена яких вони носять; зібрані в одну книгу вони були фарисеями другого храму, при чому вибрали ті книги, які повчали закону Мойсея, і відкинули ті, в яких згадувалося щось супротивне цьому.
На думку Б.Спінози, Старий Завіт не можна розглядати як Слово Боже, продиктоване Богом. Але це не заважає їй лишитися Словом Божим у істинному значенні цього слова, тобто в тому сенсі, що тут проповідується істинна релігія. Б.Спіноза вважав, що людина завдяки своїй душі здатна пізнати природу Бога і виразити її, що, власне, й робили автори та укладачі біблійних книг. “Наша душа, - писав мислитель, - лише тому, що вона об’єктивно містить у собі природу Бога і причетна до неї, має можливість утворити деякі поняття, які пояснюють природу речей і навчають способу життя. Тому ми справедливо можемо вважати природу душі (якщо її так розуміти) першою причиною божественного одкровення. Бо все те, що ми чітко й виразно розуміємо, все це підказує нам ідея Бога (про це ми щойно говорили) і природа; і то набагато переконливішим чином, який краще за все узгоджується з природою душі; як всякий, хто спізнав достовірність розуму і на собі випробував”.
Отже, Б.Спіноза в питаннях пізнання Бога був близьким до представників “раціоналістичної лінії”, зокрема Демокрита й Епікура. Ці мислителі вважали можливим це пізнання з допомогою розуму. У “Богословсько-політичному трактаті” Б.Спіноза намагався довести, що його інтерпретація релігії дає їй істинно правильне обґрунтування. Релігію ж, засновану на буквалістській інтерпретації Священного писання, Б.Спіноза вважав не релігією, а марновірством. Мислитель, як і деякі античні філософи, чітко розрізняв марновірство й релігію. Перше має в своїй основі невігластво, друга – мудрість.
4. Релігієзнавчі питання в творчості французьких просвітителів.
Вольтер (1694-1778).Релігія – основа моралі. Релігія, ідея бога необхідні так само, як необхідні закони.
Дені Дідро (1713-1784),
Поль Гольбах (1723-1789),
Гельвецій (1715-1771).
Релігія народжується в результаті незнання природних причин, страхом перед незнаними й могутніми силами природи, непевністю людей щодо свого існування й своєї долі. Разом з тим виникнення релігії, її утвердження й поширення, обумовлене її роллю в суспільстві, інтересами тих, кому вона служить. Вважали, ніби релігію можна подолати шляхом просвітництва.
Чимало уваги релігії в своїх працях приділив П.Гольбах. Він бачив корені релігії – в стражданнях та страхові, що гнітять людину. Мислитель намагався простежити й загальні ступені розвитку релігії: спочатку давні люди боялись й шанували самі стихії, матеріальні предмети; потім воно стали поклонятися невидимим істотам, що керують цими предметами; нарешті, через подальші роздуми прийшли до думки про єдину першопричину, верховний розум та Бога. Близькі до цього погляди розвивав Гельвецій.
Шарль Луї Монтеск’є (1689-1755) вбачав значення релігії в регулюванні суспільно-моральних відносин. Зокрема, на це він звертав увагу в праці “Про дух законів” (1748). Релігія, як і громадянські закони, вважав він, повинна прагнути зробити людей добрими громадянами. У поєднанні з суспільними інтересами та мораллю, релігія, наприклад, повинна рекомендувати людям не споглядальний спосіб життя, не гультяйство, неробство та байдикування, а працю, помірність, чесність.
Ш.Л.Монтеск’є вважав, що будь-яка релігія (навіть “хибна”) є гарантією чесності людей, що стримує їх. Він вказує на те, що найбільш щирі та святі догмати можуть мати досить погані наслідки, якщо вони не поєднуються з принципами суспільного життя, і навпаки – найнеприйнятніші догмати можуть привести до пречудових результатів.
Мислитель вважав, що принципи релігії стають дуже шкідливими, якщо їх вводять у людську політику. Він вважав необхідним розділення вищої влади в церкві та державі. Релігія повинна бути відгороджена від державного втручання та свавілля, государі не повинні втручатися у внутрішньо церковні суперечки до тих пір, поки ті не порушують суспільного миру й не викликають заворушень. Джерелом релігійних війн є не сам по собі факт існування багатьох релігій, а дух нетерпимості, який надихає ту з них, яка вважає себе пануючою. Нетерпимість є затьмаренням свідомості, занепадом людського розуму.
Дуже цікавими є міркування Ш.Л.Монтеск’є щодо взаємозалежності між релігією та формою державного правління. “Так, в Японії, - пише він, - де пануюча релігія майже не має догматів і не обіцяє ні раю, ні пекла, закони, щоб поповнити цей недолік, вирізняються граничною суворістю й дотримуються з надзвичайною точністю”.
Ш.Л.Монтеск’є вважав, що помірний спосіб правління більш відповідає християнській релігії, деспотичний – мусульманській. Щодо ситуації в країнах Європи, то тут мислитель виходив з того, що католицька релігія більш узгоджується з монархічним способом правління, а протестантська – з республіканським.
Звісно, не в усьому тут можна погодитися з Ш.Л.Монтеск’є. Але сам підхід є цікавим і містив раціональне зерно. На жаль, в політології на ці моменти не було звернуто належної уваги. А саме на зв’язок релігії з формою правління.
ВИНИКНЕННЯ НАУКОВОГО РЕЛІГІЄЗНАВСТВА.
МІФОЛОГІЧНА ШКОЛА
Нагромадження емпіричного матеріалу з питань релігієзнавства в 16-18 ст.
Причини виникнення наукового релігієзнавства.
Становлення міфологічної школи.
Основні ідеї та представники міфологічної школи.