9. Серпня 2004 р.

Інструкція про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам ’ятних та ювілейних монет України. Затверджена постановою Правління НБ№ 438 від 7 листопада 2000 р.

Положення про порядок випуску облігацій місцевих позик. Затверджене Рішенням ДКЦПФР N2 414 від 7 жовтня 2003 р.

Постанова ПВС від 12 квітня 1996р. N2 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів».

Стаття 200. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними карт­ками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення

1. Підробка документів на переказ, платіжних карток чи інших засобів до­ступу до банківських рахунків, а так само придбання, зберігання, перевезен­ня, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ чи платіж­них карток або їх використання чи збут -

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Примітка. Під документами на переказ слід розуміти документ у паперово­му або електронному виді, що використовується банками чи їх клієнтами для пе­редачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами пере­казу грошових коштів (розрахункові документи, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського переказу та платіжного повідомлення, інші).

(Стаття 200 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-У/І від 15 квіт­ня 2008 р.)

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок виготовлення, використання та обігу документів на переказ, платіжних карток та інших засобів доступу до банківських ра­хунків, який забезпечує нормальне функціонування банківської системи України.

2. Предметом злочину є: 1) документи на переказ грошових коштів; 2) платіжні картки; 3) інші засоби доступу до банківських рахунків.

Поняття документів на переказ дано у примітці до ст. 200. Такими документами, зо­крема, є: а) розрахункові документи, якими є платіжне доручення, платіжна вимога- доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога та розрахункові документи інших видів, встановлені НБ (акредитив, меморіальний ордер тощо); б) міжбанківські розрахункові документи, тобто документи на переказ, сформовані банком на підставі поданих клієнта­ми розрахункових документів, документів на переказ готівки, а також доручень на дого­вірне списання, передбачених у договорах, укладених між клієнтами та обслуговуючими їх банками; в) документи на переказ готівкових коштів, реквізити та особливості оформ­лення яких також встановлюються Національним банком України; г) клірингові вимоги; д) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установ­леному законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використову­ється для ініціювання переказу грошей з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання грошей у готівковій формі в касах банків, фінансових установ, пунктах обміну іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. На даний час законодавством передбачено застосування в Україні особистих платіжних карток, які надаються фізичним особам, корпоративних платіжних карток, які надають­ся фізичним особам-підприємцям та юридичним особам (від їх імені операції із засто­суванням платіжної картки здійснює певний працівник чи інша довірена особа) та не- персоніфікованих наперед оплачуваних платіжних карток, які можуть продаватись емі­тентами без оформлення договору з їх покупцями і не містять реквізитів, що дають змогу ідентифікувати їх держателя.

Іншими засобами доступу до банківських рахунків слід вважати будь-які, крім документів на переказ та платіжних карток, документи чи предмети, із застосуванням яких особа може з відома працівників банку отримати доступ до певного банківсько­го рахунка та можливість здійснювати операції з коштами, які знаходяться на такому рахунку. Такими іншими засобами, зокрема, є: 1) дорожній чек - паперовий розрахун­ковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжна­родних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу; 2) іменний чек - паперовий розрахунковий доку­мент, що виражений в іноземній валюті і є письмовим розпорядженням юридичної осо­би - нерезидента або фізичної особи - нерезидента, яка виписала чек (чекодавець) плат­нику про виплату певної суми коштів чекодержателю, зазначеному в чеку, або іншій осо­бі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття; 3) розрахунковий чек - розрахунковий документ, що містить нічим не обумов­лене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

При вчиненні цього злочину шляхом придбання, зберігання, перевезення, переси­лання з метою збуту, використання чи збуту його предметом є лише підроблені доку­менти на переказ чи підроблені платіжні картки.

Обладнання для виготовлення платіжних карток, документів на переказ, інших за­собів доступу до банківських рахунків, згадане у назві ст. 200> не є предметом комен­тованого злочину, оскільки згадка про таке обладнання у тексті статті відсутня. Проте придбання або приготування зазначеного обладнання для виготовлення підроблених предметів даного злочину слід кваліфікувати як готування до його вчинення.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці; 2) придбанні; 3) зберіганні;

4. перевезенні; 5) пересиланні; 6) використанні чи 7) збуті зазначених вище предметів.

Підробкою предметів даного злочину є будь-які дії, внаслідок яких створюються під­роблені документи на переказ, платіжні картки чи інші засоби доступу до банківських рахунків, у т. ч. і фальсифікація відповідних справжніх предметів, якщо після вчинення цих дій із застосуванням підроблених предметів можуть бути проведені незаконні (ініці­йовані не власником рахунку або не забезпечені наявністю грошей на банківському ра­хунку) перекази грошових коштів або ж доступ до інформації щодо певного банківського рахунку отримує неуповноважена на це особа. Підробка може бути здійснена за допомо­гою спеціального технічного обладнання, комп’ютерних програмних засобів або у будь- який інший спосіб (дописка, підчистка, виправлення у паперових документах тощо).

Виготовлення предмета, який лише своїми зовнішніми ознаками нагадує розрахун­кову картку і реально не може бути використаний для одержання доступу до певного банківського рахунку чи до інформації про такий рахунок (наприклад, внаслідок відсут­ності необхідного для цього електронного пристрою), не містить складу злочину, пе­редбаченого ст. 200.

Деякі із документів на переказ, що є предметом даного злочину, можуть існувати не лише у паперовій, але і в електронній формі. Оскільки такі електронні документи мають певні індивідуальні реквізити, за якими вони розпізнаються адресатом, цілком можливою є їх підробка шляхом втручання у роботу відповідних комп’ютерних систем чи мереж. У цих випадках дії винної особи треба визнавати сукупністю злочинів і ква­ліфікувати за статтями 200 та 361.

Поняття придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збуту, вжиті у цій статті, за своїм змістом збігаються з аналогічними поняттями, застосованими у ст. 199 (див. коментар до ст. 199). Під використанням підроблених документів на переказ чи платіжних карток слід розуміти пред’явлення їх як справжніх з метою здійснення неза­конного переказу грошових коштів, незаконного доступу до інформації щодо відповід­ного банківського рахунка тощо. Використанням підробленої платіжної картки слід вважати також спробу отримання з її допомогою грошових коштів через банківський автомат, здійснення з її застосуванням оплати товарів чи послуг.

Якщо внаслідок використання зазначених у цій статті підроблених предметів особа, яка їх використала, заволодіває чужими грошовими коштами, вчинене слід кваліфіку­вати як сукупність злочинів за відповідними частинами статей 190 і 200.

Про поняття збуту див. коментар до ст. 199.

Злочин, залежно від способу, є закінченим з моменту вчинення однієї із переліче­них у ч. 1 ст. 200 дій.

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. У випадках придбання, зберігання, перевезення, пересилання відповідних предметів злочину обо­в’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета їх збуту.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за поперед­ньою змовою групою осіб.

Про вчинення злочину повторно див. коментар до ст. 32. Для ч. 2 ст. 200 повтор­ним є лише вчинення даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбаче­ний ч. 1 або ч. 2 цієї ж статті.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 та коментар до неї.

ЦК (статті 1087-1106).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000р. (ст. 51).

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003р.

Постанова КМ «Деякі питання здійснення розрахунків за продані товари (надані послуги) з використанням спеціальних платіжних засобів» №377 від 29 березня 2006р.

Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України. Затверджене постановою Правління НБ № 520 від 29 грудня 2000 р.

Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням. Затверджене постановою Правління НБ№ 137 від 19 квітня 2005р.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена по­становою Правління НБ № 22 від 21 січня 2004 р.

Стаття 201. Контрабанда

1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних мате­ріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бо­йових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сиро­винних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіска­цією предметів контрабанди.

2. Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, рані­ше судимою за злочин, передбачений цією статтею,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Примітка. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 201 із змінами, внесеними Законом № 1071-У від 24.05.2007 р.)

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України, який є необхідною умовою нор­мальної діяльності митних органів по стягненню передбачених законодавством плате­жів, здійсненню митного контролю і митного оформлення предметів. Додатковим об’єктом контрабанди можуть виступати встановлений порядок обігу предметів дозвіль­ної системи і захисту культурної спадщини, встановлений порядок оподаткування, громадська безпека, здоров’я населення.

2. Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи:

1. предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфіка­ції їх незаконного переміщення через митний кордон України за ст. 201 незалежно від розміру контрабанди: а) історичні та культурні цінності; б) отруйні, сильнодіючі, вибухо­ві речовини та радіоактивні матеріали; в) зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної ми­сливської зброї та бойових припасів до неї); г) стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством установлено відповідні правила вивезення за межі України, їх вільний обіг, згідно з чинним законодавством, може істотно обмежуватись і для пе­реміщення їх через митний кордон, як правило, потрібен спеціальний дозвіл. Специфіка предмета злочину у таких ситуаціях зумовлює необхідність кваліфікації за сукупністю злочинів (застосуванню, крім ст. 201, підлягають, зокрема, статті 263, 265, 267, 321);

2. товари, які вільно обертаються в Україні і незаконне переміщення яких через мит­ний кордон України утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 201, лише за наяв­ності вказаних у КК спеціальних ознак - великих розмірів та певного способу перемі­щення через митний кордон (з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем).

Контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекур­сорів потрібно кваліфікувати за ст. 305.

Переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з прихову­ванням від митного контролю підробленої національної валюти України, іноземної ва­люти, державних цінних паперів або білетів державної лотереї, здійснюване з метою їх збуту на території України чи за кордоном, треба кваліфікувати не як контрабанду, а як готування до їх збуту (статті 14, 199).

Про поняття культурних цінностей див. коментар до ст. 193. Культурні цінності не завжди є водночас історичними, оскільки можуть мати не історичне, а художнє, ет­нографічне або наукове значення, але історичні цінності визнаються частиною куль­турних цінностей. Вивезення культурних цінностей з України здійснюється за наявнос­ті спеціального дозволу (свідоцтва), який видається власнику культурних цінностей або уповноваженій ним особі в установленому законом порядку. Вивезенню з України не підлягають: а) культурні цінності, занесені до Державного реєстру національного куль­турного надбання; б) культурні цінності, включені до Національного архівного фонду; в) культурні цінності, включені до Музейного фонду України. Сувенірні вироби, пред­мети культурного та ужиткового призначення серійного і масового виробництва, на вивезення (тимчасове вивезення) яких дозвіл Державної служби контролю за перемі­щенням культурних цінностей непотрібен, не є культурними цінностями, але їх неза­конне переміщення через митний кордон може за наявності всіх інших ознак злочину розцінюватися як контрабанда товарів і тягнути відповідальність за ст. 201.

Отруйні речовини - це отрути, токсини (бойові, лікарські, сільськогосподарські та інші), які, потрапляючи всередину організму людини через органи дихання, травлення або через шкіру, здатні викликати смерть людини або психоневрологічний розлад, по­рушення дихання чи функції серцево-судинної системи, ураження нирок (нефропатію) чи печінки (гепатопатію) тощо. Вони можуть бути мінерального (миш’як, стрихнін, ртуть та сулема, синильна кислота та інші ціаніди, пестициди тощо), рослинного (отру­та, виділена із мухомора, блідої поганки тощо), тваринного (зміїна отрута та отрута, що виробляється членистоногими тваринами) або змішаного чи штучного (хімічного) по­ходження.

Сильнодіючі речовини - це лікарські, побутові, промислові та інші хімічні речови­ни, здатні своїм впливом на живий організм заподіяти йому шкоди. До них, зокрема, віднесені аміназин, бісептол, гросептол, еритроміцин, ефералган, камфора, корвалол, ністатин, нітрогліцерин, новокаїн, сульфадимезин, тетрациклін, фурацилін, деякі інсу­ліни та вітаміни, кислота нікотинова, настойки женьшеню і прополісу, розчин йоду спиртовий. До сильнодіючих речовин належать й інші кислоти, луги, солі, а також до- пінг-речовини.

Незаконне переміщення сильнодіючих речовин через митний кордон України має тягнути кримінальну відповідальність за ст. 201 тільки у тих випадках, коли кількість зазначених речовин значно перевищує розміри, необхідні для лікування конкретної особи. Це є питанням факту, яке повинно вирішуватись на підставі конкретних мате­ріалів справи.

Радіоактивні матеріали - це будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки. Різновидом радіо­активних матеріалів є радіоактивні речовини - речовини природного або штучного по­ходження, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи, які здатні до первісного випромінювання (руда уранова або торієва, уран-233, плутоній-239, америцій-242 то­що). Обладнання та установки (технічні пристрої) - джерела іонізуючого випроміню­вання (обладнання ядерних реакторів, установки для поділу ізотопів, системи конверсії тощо), а так само речі, що набули радіоактивності внаслідок впливу радіоактивних матеріалів (проби ґрунту, техніка, одяг тощо), не будучи радіоактивними речовинами, визнаються радіоактивними матеріалами.

Про поняття вибухових речовин, бойових припасів і зброї див. коментар до ста­тей 262 і 410.

Згідно з чинним законодавством України не визнаються зброєю: електрошокові пристрої; спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами; спеціальні засоби самооборони тощо. Але переміщення через митний кордон патронів до газових пістолетів і револьверів, заряджених, наприклад, речовинами нервово-паралітичної дії, за наявності до цього підстав може кваліфікуватися за ст. 201 як контрабанда отруйних або сильнодіючих речовин.

Контрабандне ввезення в Україну біологічних боєприпасів з метою поширення епі­демії, епізоотії, епіфітотії за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за стат­тями 14 і 113 як готування до диверсії.

За ст. 201 як контрабанда зброї має кваліфікуватися незаконне переміщення через митний кордон України складових частин, деталей і вузлів зброї, комплект яких дозво­ляє виготовити придатну для використання зброю, за умови, що умисел винної особи був спрямований на вчинення контрабанди зброї у цілому, а не її частин.

Для вирішення питання про те, чи є предмет культурною цінністю, отруйною, сильно­діючою, вибуховою речовиною, радіоактивним матеріалом, зброєю або боєприпасами, необхідним є проведення мистецтвознавчої, фізико-хімічної, криміналістичної або іншої експертизи.

Під товаром слід розуміти будь-яке рухоме майно (у т. ч. валютні цінності), елект­ричну, теплову та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспорт­них засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Це можуть бути, зокрема, продовольчі або непродовольчі товари, у т. ч. транспортні засоби, лікарські засоби (крім отруйних, сильнодіючих, нар­котичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів) і вироби медичного призна­чення, гладкоствольна мисливська зброя (зброя, конструкція якої не дозволяє стріляти нарізною кулею) та бойові припаси до неї, друкована продукція, промислові вироби, у т. ч. такі продукти, які переміщуються через митний кордон України з використанням трубопровідного транспорту (нафта, природний газ), контрафактні товари (такі, що міс­тять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію Украї­ни або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника).

Не є предметом контрабанди особисті речі. Це предмети першої необхідності, які є власністю громадянина та призначені виключно для його власного користування, не є товаром та не призначені для відчуження або передачі іншим особам, відповідають меті та цілям перебування за кордоном. Перелік предметів, віднесених до особистих речей громадян, встановлюється КМ.

У разі, коли зареєстрований в іноземній державі автомобіль тимчасово в’їхав на те­риторію України під зобов’язання про зворотне вивезення, а згодом (без зміни права власності на нього) прибув на митницю з метою залишити митну територію України, дії особи, яка виконувала зобов’язання про зворотне вивезення такого автомобіля, не­має підстав кваліфікувати за ст. 201, навіть якщо вона надала для митного оформлення транспортного засобу підроблений документ. Якщо транспортний засіб ввозиться на митну територію України як товар на підставі цивільно-правового договору (напри­клад, у разі ввезення автомобілів залізницею), стаття КК про відповідальність за конт­рабанду може застосовуватись за наявності всіх ознак даного складу злочину.

Ввезення в Україну, у т. ч. шляхом переміщення поза митним контролем або з при­ховуванням від митного контролю, творів, що пропагують культ насильства і жорсто­кості, а також порнографічних предметів з метою їх збуту чи розповсюдження має кваліфікуватися не за ст. 201, а за статтями 300 або 301.

Ввезення в Україну продукції, що містить заклики до насильницького повалення чи зміни конституційного ладу, порушення територіальної цілісності і недоторканності України, заклики до агресивної війни або геноциду, за умови доведеності відповід­ного умислу може розглядатись як готування до злочинів, передбачених, відповідно, статтями 109, 110, 436, 442 КК.

Оскільки відповідно до МК, який набрав чинності з 1 січня 2004 р., поняттям «то­вари» охоплюються також і валютні цінності, то починаючи зі вказаної дати перемі­щення через митний кордон України валюти та інших валютних цінностей, вчинене у великих розмірах, за наявності всіх інших ознак складу злочину, має кваліфікуватися за ст. 201.

До стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, належать передусім си­ровинні товари, на які поширюється режим ліцензування і квотування зовнішньоеко­номічних операцій. Ці режими запроваджуються Україною, зокрема, у разі: різкого по­гіршення розрахункового балансу України, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25 процентів від загальної суми валютних вимог України; досягнення встановленого ВР рівня зовнішньої заборгованості; значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку України; необхідності забезпечити певні про­порції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві тощо. Переліки това­рів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню, щорічно затверджу­ються КМ. Водночас слід мати на увазі те, що далеко не всі товари, експорт яких у встановленому порядку підлягає квотуванню і ліцензуванню або забороняється, є під­стави визнавати саме стратегічно важливими сировинними товарами. До зазначених товарів можуть відноситись товари, дозвіл на вивезення яких видається спеціально уповноваженим органом (ДСЕК). Обмеження стосовно вивезення з України деяких сировинних товарів можуть встановлюватись окремими законами. Так, стратегічно важ­ливим сировинним товаром як предметом контрабанди слід визнавати лісоматеріали та пиломатеріали цінних та рідкісних порід дерев, вивезення яких за межі митної тери­торії України заборонено законом.

Фактичне переміщення через митний кордон України з порушенням встановленого порядку такого переміщення товарів, що підлягають державному експортному контро­лю (зокрема, матеріалів і обладнання до зброї масового ураження, отруйних, сильно­діючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, військового майна, яке належить до певних видів сировини, матеріалів, обладнання чи технологій, стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких встановлено відповідні правила вивезення за межі України), кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 333.

3. Об’єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незакон­ному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України.

Під переміщенням через митний кордон слід розуміти ввезення на митну терито­рію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопро­відного транспорту та ліній електропередачі. Предмети контрабанди можуть бути пе­реміщені через сухопутний, морський або повітряний кордон як разом з особами, які його перетинають, так і окремо від них, наприклад, у разі відправлення предметів у не- супроводжувальному багажі чи поштою.

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення - це митний кордон. Митний кордон збігається з державним кордоном України (про поняття останнього див. коментар до ст. 110), за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України.

У статті 201 такі способи контрабанди, як переміщення через митний кордон поза митним контролем та з приховуванням від митного контролю, поширюються лише на товари. Переміщення через митний кордон інших предметів контрабанди, перелічених у ч. 1 ст. 201, визнається контрабандою у разі, коли таке переміщення здійснюється будь-яким незаконним способом.

Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем означає їх переміщення: 1) поза місцем розташування митного органу; 2) в розташу­ванні митниці, але поза зоною митного контролю; 3) поза часом здійснення митного оформлення (тобто до відкриття чи після закриття митниці, яка є тимчасовою або пра­цює не цілодобово); 4) з використанням незаконного звільнення від митного контролю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу.

Предмети контрабанди можуть переміщуватись поза митним контролем шляхом об­ходу місць митного контролю чи об’їзду митних постів автомобілями, використання спе­ціально виготовлених літаючих пристроїв, торпед, спеціально тренованих тварин тощо.

У разі, якщо особа домовилась із службовою особою митного органу про перемі­щення через митний кордон певних предметів за хабар, фактично без надання будь-яких документів чи іншого приховування їх від митного контролю, її дії мають бути кваліфі­ковані як контрабанда - переміщення предметів через митний кордон з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовим стано­вищем посадовою особою митного органу, а також як давання хабара (ст. 369).

Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митно­го контролю - це їх переміщення:

1. з використанням тайників (спеціально, з метою вчинення контрабанди, виготов­лених або обладнаних схованок у транспортних засобах, устаткуванні, тарі, предметах одягу тощо);

2. з використанням інших засобів або способів, що утруднюють виявлення предме­тів (з приховуванням предметів в організмі чи на тілі людини або тварини, в одязі, взут­ті, головному вбранні, в порожнинах транспортного засобу, в багажі, продуктах харчу­вання, речах особистого користування тощо);

3. шляхом надання одним предметам вигляду інших через істотну заміну зовнішніх характерних ознак предметів, а також їх тари, упаковки тощо, що дозволяє віднести предмети контрабанди до предметів іншого виду (так зване камуфлювання справжності може набувати форми: зафарбування олійною фарбою посуду, виготовленого із доро­гоцінного металу; надання антикварній чаші, яка є історичною цінністю, вигляду зви­чайного посуду шляхом обмазування її глиною і нанесення на неї звичайного малюнку чи орнаменту; надання ювелірним виробам вигляду малоцінної біжутерії; поміщення отруйних речовин у пляшки з-під звичайних ліків; виготовлення з кольорових металів виробів, непридатних для їх використання за призначенням, які видаються за продук­цію, вироблену експортером);

4. з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів че­рез митний кордон певних документів: а) підроблених (документи з підробленими під­писами, відбитками печаток і штампів, документи із внесеними до них відомостями, що перекручують зміст інформації, тощо); б) одержаних незаконним шляхом, тобто одер­жаних за відсутності законних підстав або з порушенням встановленого порядку (на­приклад, у результаті надання уповноваженій особі як підстави для видачі документів завідомо неправдивих відомостей, шляхом застосування фізичного або психічного на­сильства або внаслідок зловживання службовою особою своїм службовим становищем чи службової недбалості); в) що містять неправдиві дані (щодо ваги, кількості асорти­менту, найменування, вартості предметів, їх інших характеристик, щодо суті угоди, відправника або одержувача предметів, щодо держави, з якої вони вивезені або в яку переміщуються).

У разі, коли вчинення контрабанди пов’язане з підробленням документів, печаток, штампів та бланків або з використанням підроблених документів, вчинене слід кваліфі­кувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 201 і 358. Якщо службова особа, котра вчинила службове підроблення, передала іншій особі заві­домо неправдивий документ, усвідомлюючи, що той використовуватиметься для вчи­нення контрабанди, дії винного мають кваліфікуватися не лише за ст. 366, а й за ч. 5 ст. 27 і ст. 201 як пособництво контрабанді.

Обманне використання недійсних документів (документів, які втратили свою юриди­чну силу, наприклад прострочених ліцензій), які не зазнали фальшування і не отримані незаконним шляхом, поняттям «приховування від митного контролю» не охоплюється.

Підставою для переміщення предметів через митний кордон є визначені норматив­ними актами документи, без яких неможливо одержати дозвіл митниці на пропуск предметів через митний кордон. Зокрема, це можуть бути митна декларація, зовнішньо­економічний договір (контракт), ліцензія, квота, товарно-транспортні документи (коно­самент, накладна тощо), дозвіл відповідних державних органів (наприклад, Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, ДСЕК). Перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затверджується КМ.

Питання про те, чи можна було без того чи іншого документа отримати дозвіл на переміщення предметів через митний кордон, перешкоджала чи ні його відсутність ви­несенню митним органом рішення про пропуск через митний кордон, а отже, чи були підстави визнавати відповідний документ підставою для переміщення предметів через митний кордон, потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку і залежно від цього давати кримінально-правову оцінку вчиненому. Зазначене стосується, зокрема, таких документів, як: дозволи служби екологічного контролю, сертифікати про похо­дження товарів, у т. ч. лісоматеріалів, фітосанітарні та ветеринарні сертифікати, серти­фікати відповідності, банківські документи щодо розрахунків за контрактами, довідки про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать ре­зиденту України і знаходяться за її межами або довідки про відсутність за межами України валютних цінностей і майна. Використання сфальсифікованих документів, які не є підставою для переміщення товарів або інших предметів через митний кордон, не утворює коментованого складу злочину і за наявності для цього підстав може квалі­фікуватись за ст. 358 або ст. 366.

Під незаконним переміщенням історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї, боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливих сировинних товарів через митний кордон слід розуміти їх переміщення: 1) поза митним контролем; 2) з приховуванням від митного контролю; 3) поєднане з недекларуванням;

4. за відсутності належного дозволу, якщо його наявність є обов’язковою.

Переміщення товарів визнається злочином лише за умови, що воно вчинене у вели­ких розмірах (див. примітку до ст. 201). У зв’язку з легальним тлумаченням великих розмірів контрабанди у ситуаціях, коли вартість товарів наближається до встановлено­го законодавцем показника, відсутні підстави для застосування будь-яких додаткових критеріїв (вага, кількість, об’єм, художня цінність тощо).

Переміщення товарів поза митним контролем або з приховуванням від митного конт­ролю, однак не у великих розмірах, тягне адміністративну відповідальність згідно зі стат­тями 351, 352 МК. Незаконне вивезення з України або ввезення на її територію об’єктів тваринного і рослинного світу (зоологічних і ботанічних колекцій, тварин і рослин, зане­сених до Червоної книги України тощо) тягне адміністративну відповідальність за ст. 88 КАП за умови, що ці дії не містять складу злочину, передбаченого ст. 201.

Вартість предметів контрабанди визначається за національною валютою України за допомогою нормативних актів про ціни та ціноутворення на відповідні товари, а в разі потреби - на підставі висновків експертизи. У разі незаконного переміщення через мит­ний кордон іноземної валюти її вартість визначається за офіційним курсом НБ на час вчинення злочину.

У разі, якщо предмет контрабанди відсутній (знищений, реалізований, вивезений за межі України або місце його знаходження невідоме) чи істотно змінився (пошкоджений тощо), при визначенні його вартості використовуються відомості, які містяться у мит­них, товарно-транспортних та інших документах. Вартість може визначатись на підста­ві цін на ідентичні або на подібні товари відповідно до порядку, встановленого митним законодавством.

Дії особи, яка мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великому розмірі, але перемістила їх (у т. ч. за домовленістю з іншими особами) не­великими частинами, вартість кожної з яких є меншою за 1000 нмдг, слід розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201.

Контрабанда, якщо метою незаконного переміщення предметів було ухилення від сплати обов’язкових платежів, які стягуються митницею, входять у систему оподатку­вання і безпосередньо пов’язані з переміщенням товарів через митний кордон, кваліфі­кується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201, 212. Правова оцінка зазна­чених дій як ідеальної сукупності зумовлена тим, що здійснюване легально перемі­щення через митний кордон України товарів пов’язане зі сплатою до чи в момент їх переміщення обов’язкових платежів, переважна більшість яких включена у систему оподаткування. Кваліфікація за сукупністю вважається правильною на тій підставі, що вказані злочини мають різні безпосередні об’єкти посягань, які не перебувають між со­бою у відносинах підлеглості і жоден з яких не є частиною іншого; ст. 212 не конкрети­зує спосіб ухилення від сплати податкових платежів (а, отже, ним може бути і недо­тримання митних процедур). Крім цього, у деяких випадках незаконного переміщення предметів через митний кордон відсутній мотив, притаманний ст. 212,- бажання ухили­тись від сплати обов’язкових платежів (наприклад, товари переміщуються з поданням митному органу підроблених документів, але зі сплатою належних сум митних плате­жів або вчиняється контрабанда предметів, ввезення яких в Україну або вивезення з неї з тих чи інших причин заборонено). Кваліфікація за вказаною сукупністю злочинів, крім всього іншого, враховує те, що у даному разі оподаткуванню підлягають цілком легальні товари, які злочинним (контрабандним) шляхом переміщуються через мит­ний кордон України. Предметом контрабанди є товари, а предметом ухилення від сплати податків - кошти, сплачувані як обов’язкові платежі, що входять у систему оподаткування.

У разі, коли винний спочатку вчинює контрабанду товарів у великих розмірах, а згодом здійснює операції з незаконно переміщеними через митний кордон предметами, які приховує від оподаткування, вчинене утворює реальну сукупність злочинів, перед­бачених статтями 201,212.

Декларування товарів не своїм найменуванням, наприклад, декларування під іншим кодом товарної номенклатури, умисне заниження митної вартості, повідомлення заві­домо недостовірних даних під час митного оформлення товарів (зокрема, про похо­дження, митний режим, належність і мету використання товарів) за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 222, має розцінюватись як шахрайство з фінансови­ми ресурсами (надання завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків) або кваліфікуватися за ст. 212 (див. також п. 4 коментарю до ст. 222).

Умисне ввезення в Україну під виглядом транзиту предметів фактично з метою їх реалізації на території України за наявності підстав кваліфікується як контрабанда, оскільки у такому випадку до митного органу як підстава для переміщення предметів подаються документи, які містять завідомо неправдиві відомості стосовно митного ре­жиму та адресатів товарів. Кваліфікація такого різновиду ухилення від митного оподат­кування передбачає звернення не лише до ст. 201, а й (за наявності до цього підстав) до ст. 212. Порушення зобов’язання про зворотне вивезення чи зворотне ввезення товарів або про транзит, якщо вчинене не містить ознак злочину, має тягнути адміністративну відповідальність (статті 348, 349 МК).

Контрабанда є злочином з формальним складом і визнається закінченою з моменту фактичного перетину предметом злочину митного кордону. До визначення моменту закінчення контрабанди потрібно підходити диференційовано і враховувати те, відбу­вається ввезення чи вивезення предметів злочину, а також місце здійснення протиправ­них дій. Якщо предмети вивозяться за межі митної території України, митний кордон фактично перетинається ними після того, як митний контроль вже пройдено, а тому контрабанда має розглядатись як закінчений злочин у разі фактичного (успішного) пе­реміщення предметів через митний кордон. Дії, пов’язані зі спробою незаконного виве­зення предметів з митної території і не доведені до кінця з причин, що не залежали від волі винного (наприклад, предмети контрабанди виявлено під час огляду речей або особистого огляду), мають розцінюватись як замах на вчинення злочину (ст. 15, ст. 201). Якщо предмети ввозяться на митну територію України, факт закінченої контрабанди встановлюється під час проходження митного контролю, який здійснюється вже після того, як предмети злочину перетнули митний кордон.

Створення умов для контрабанди (придбання предметів для подальшого незаконно­го переміщення їх через кордон, підшукування клієнтів, визначення шляхів переміщен­ня предметів, надання їм іншого вигляду тощо) треба розглядати як готування до цього злочину (статті 14, 201).

Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього. Наприклад, особа, яка ввозить в Україну чи вивозить з України предмети контрабанди поза митним контролем, може добровільно відмовитися від вчинення контрабанди до моменту фактичного переміщення цих пред­метів через митний кордон України, який у даному випадку співпадає з державним кор­доном України. У разі вивезення предметів контрабанди з України добровільна відмова від доведення злочину до кінця, що виключає кримінальну відповідальність, може бути здійснена і після вдалого проходження особою митного контролю, тобто на стадії за­кінченого замаху.

Добровільною відмовою слід вважати випадки, коли після заповнення декларації та опитування громадян стосовно наявності незадекларованих предметів, особи зізнають­ся про їхню наявність, дістають предмети із схованок і фактично добровільно відмов­ляються від вчинення контрабанди. Водночас заява про незадекларовані предмети, зроблена на більш пізніх етапах митного контролю, коли митна декларація належним чином оформлена і посвідчена митним інспектором, виключає застосування ст. 17 КК. Відсутня добровільна відмова і у тому разі, коли особа видає предмети контрабанди у зв’язку з оголошенням їй рішення про проведення особистого огляду (виняткова форма митного контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки у даному разі порушник митного законодавства розуміє об’єктивну неможливість доведення злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної пе­решкоди.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т. ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету. Особа, яка для незаконного перемі­щення предметів через митний кордон використовує осіб, які не розуміють характер і значення вчинюваних ними дій (так звані невинуваті агенти), є «посереднім виконав­цем» контрабанди і повинна притягуватись до відповідальності за ст. 201.

Дії службової особи, яка сприяла незаконному переміщенню предметів через мит­ний кордон, слід розглядати як пособництво у контрабанді та, за наявності підстав, як відповідний злочин у сфері службової діяльності. Пособником контрабанді слід визна­вати і експерта, який дає завідомо неправдивий висновок, усвідомлюючи, що це потріб­но для наступного незаконного переміщення культурної цінності через митний кордон України.

Якщо контрабандою займається службова особа з використанням свого службового становища (наприклад, працівники митниць, військовослужбовці ДПС, капітани суден, дипломатичні працівники), дії винного потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 201 і 364 (423) або 365 (424). Вказана сукупність злочинів відсут­ня у разі такого різновиду переміщення предметів через митний кордон поза митним конт­ролем, як їх переміщення з використанням незаконного звільнення від митного контро­лю шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами митного органу. За такого розвитку подій митник, використовуючи своє службове становище, виконує частину об’єктивної сторони злочину (у вигляді незаконного звільнення безпосереднього виконавця від митного контролю), у зв’язку з чим його поведінка має розцінюватись як співвиконавство у контрабанді. У даній ситуації зловживання службовим становищем з боку службової особи митного органу є способом вчинення ним контрабанди.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недеклару- вання відповідних предметів (предметів контрабанди першої групи - див. п. 2 цього коментарю), вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину і визнається адміністративним проступком. Не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни). Також не можна розглядати як контра­банду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію Украї­ни, надала митним органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 201) є вчинення його: 1) за поперед­ньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. ст. 28 і ко­ментар до неї, а про поняття раніше судимої особи - коментар до ст. 88. Якщо контра­банду вчинено за попередньою змовою групою осіб, то при визначенні її розміру потріб­но виходити із загальної вартості предметів, які переміщуються співвиконавцями через митний кордон.

7. Такі діяння, як, зокрема: порушення режиму зони митного контролю; неподання митному органу документів, необхідних для здійснення митного контролю; причалю­вання до суден, що перебувають під митним контролем; неправомірні операції з това­рами, транспортними засобами, що перебувають під митним контролем, зміна їх стану, користування та розпорядження ними; порушення порядку проходження митного конт­ролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю; недекларування товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; пересилання через митний кордон України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях това­рів, заборонених до такого пересилання; ввезення на митну територію України або виве­зення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності; порушення зобов’язання про зворотне виве­зення чи зворотне ввезення товарів; порушення зобов’язання про транзит; дії, спрямо­вані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем; дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон Украї­ни з приховуванням від митного контролю; зберігання, перевезення чи придбання то­варів, транспортних засобів, ввезених на митну територію України поза митним конт­ролем або з приховуванням від митного контролю; використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати податків і зборів, в інших цілях; дії, спрямовані на не­правомірне звільнення від сплати податків і зборів або зменшення їх розміру,- відпо­відно до МК розглядаються як порушення митних правил і тягнуть за собою адмініст­ративну відповідальність, передбачену статтями 329, 330, 335, 336, 339-341, 345, 348, 349, 351-355 МК.

МК.

ГК (ст. 381).

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого

1995. р. (ст. 1).

Закон України «Про лікарські засоби» від 4 квітня 1996р. (ст. 2).

Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997р. (ст. 1).

Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 верес­ня 1999 р.

Закон України «Про транзит вантажів» від 20 жовтня 1999 р.

Закон України «Про митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. в редакції Закону від 31 травня 2007р.

Закон України «Про антидопінговий контроль у спорті» від 5 квітня 2001 р.

Закон України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 12 липня 2001 р.

Закон України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й опо­даткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 13 вересня 2001 р.

Дисциплінарний статут митної служби України. Затверджений Законом України від 6 ве­ресня 2005 р.

Закон України «Про особливості державного регулювання діяльності суб ’єктів підприємни­цької діяльності, пов ’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» від 8 вересня 2005 р.

Закон України «Про ратифікацію Угоди про вивезення та ввезення культурних цінностей» від 11 січня 2006р.

Закон України «Про ратифікацію Рішення Економічної ради Співдружності Незалежних Держав про внесення змін до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, при виконанні яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, в якій вони мали місце» від 17 люто­го 2009 р.

Правила митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів, що містять об 'єкти інтелектуальної власності. Затверджені рішенням Ради глав урядів СНД від 28 вересня