-1 -

1.Зародження літературознавства як поетики та риторики античності

Усюди література розпочинається у віршованій формі - як поезія. Усна форма, аби запам'ятовуватися, має бути якось ритмічно впорядкована. І ці античні поетичні тексти (зберігали) передавали певні сім'ї, клани тощо. Далі література продовжується як риторика.

На теренах Європи літ-ра почалася як поезія в др. Греції, а потім твори стають прозовими. Навіть до часів Відродження поезією називали всю художню літературу. Поняття «літ-ра» вкорінилося лише у XX ст..

Вавилон, Єгипет, Греція, Рим, Китай, Індія — це далеко не повний перелік давніх людських цивілізацій, які, кожна по-своєму, прагнули осмислити художню практику свого часу, значення слова в житті суспільства, сформулювати основні принципи розвитку літератури та мистецтва.

Особливого рівня літературознавство й естетика досягає в Стародавній Греції.

У Платона «Держава» є певні зауваження щодо мистецтва.

Першим створив структуру мистецтва Аристотель «поетика» і «Риторика». Поезія - виключно віршована. Риторика - проблеми ораторського мистецтво (прозова форма).

Горацій «Наука поезії. Послання до пісонів» - намагався унормувати правила створення Поезії, а Аристотель лише описував правила свого часу.

Системними й продуманими є погляди на мистецтво Арістотеля (384—322 до н. є.). Його праця «Поетика» є першим в історії твором, що узагальнив естетичні знання античного світу, обгрунтував цілий ряд теоретико-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему.

У працях Арістотеля «Поетика» та «Риторика» трапляється чимало фрагментів, які стосуються образотворчих засобів художньої літератури, з-поміж яких дослідник виокремлює такий троп, як метафора. Проте Арістотель застерігав і від надмірного використання тропів, бо зловживання ними шкодить поетичним характерам і затемнює розуміння ідеї твору.

У «Поетиці» Арістотель обгрунтував також поділ поезії на три роди — епос, лірику та драму. Античний мислитель підкреслив виховну роль поезії в суспільному житті. У зв'язку з цим важливу функцію в його естетиці відіграє категорія катарсису (очищення). Викликаючи страх чи страждання, душевне хвилювання чи горе, митець очищає людину, даючи їй психологічне полегшення, що допомагає розкриттю найкращих якостей людської природи.

«Поетика» Арістотеля протягом тривалого часу була взірцем для наукових праць з теорії літератури. Однак після занепаду античної цивілізації про неї забули, і лише у XV столітті через країни арабського сходу вона знову повернулася до наукового обігу в Європі.

2. Основні ідеї «поетики» Аристотеля

• поняття мімезису

• класифікація видів поезії

• поняття катарсису

• поняття упізнавання

• поняття перипетій

• види епопей і трагедій

• особливості побудови трагедії

Обгрунтував основний принцип творчої діяльності митця мімезису (наслідування). Аристотель вважав, що мімезис притаманний людині з дитинства. Через наслідування людина набуває перших знань, навичок. На думку Аристотеля, наслідування не лише стимулює пізнання, але й породжує почуття задоволення, активізує уяву.

Виокремлює Види поезії:

епічна

трагічна

комедія

поезія дифірамбічна

Аристотель у своєму трактаті «Поетика» приділив значну увагу розробці теорії трагедії. Дає їй визначення. Вказує, що кожна трагедія має складатися з шести частин, а саме: фабула, характер, думка, сценічна обстановка, текст та музична композиція. Найважливіша з цих частин — склад подій, оскільки трагедія є зображенням не людей, а дій і нещасливої долі. ІЦастя і нещастя виявляються у дії, і мета трагедії

Аналізуючи елементи, необхідні гарній фабулі, Аристотель називає три таких елементи — це перипетія, пізнавання та страждання. Під перипетією Аристотель розуміє неочікувану зміну у ході подій, коли хід подій стає протилежним. Пізнавання — це коли в результаті різкої зміни ходу подій, герої дізнаються щось важливе про свою долю чи долю інших героїв (тільки вони можуть викликати у глядачів страх чи співчуття). страждання — це частина дії, коли на сцені герой помирає, страждає від болю тощо.

Даючи рекомендації, Аристотель пише як правильно потрібно зображувати страждання і страх на сцені.

Фабула повинна бути складена так, щоб глядач дивлячись на події на сцені страждав і відчував співчуття. Метою трагедії є викликати у глядачів специфічне задоволення (катарсис), яке виникає тоді, коли глядач споглядаючи дію трагедії переживає страх і співчуття.

Він також класифікував трагедії за змістом: заплутана, фантастична, патетична, трагедія характерів;

В кінці свого трактату Аристотель порівнює трагедію і епос. Аристотель стверджує, що трагедія стоїть вище за епос.