ЗДІБНОСТІ

ПЛАН

1. Поняття про здібності. Природа здібностей.

2. Види здібностей

3. Структура характеру

. 4. Рівні розвитку здібностей.

5. Обдаровані діти.

1. Поняття про здібності. Природа здібностей. ЗДІБНОСТІ – індивідуально-психологічні особливості, які є умовою успішного здійснення певної діяльності. Здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, що є у людини, але здібності забезпечують їх швидке надбання, фіксацію й ефективне практичне застосування. Стосовно знань, умінь і навичок здібності являють собою певну можливість. Як кинуте в землю зерно ще не є колоском, а тільки має можливість розвитку залежно від складу, вологості ґрунту, погоди тощо, так і здібності людини є лише можливістю для опанування знань, умінь, навичок. А те, чи перетворяться ці можливості на здібності, залежатиме від багатьох чинників - форм і методів навчання та виховання, мікроклімату в родині тощо. Психологія, заперечуючи тотожність здібностей та важливих компонентів діяльності - знань, умінь і навичок, наголошує на їх єдності. Тільки після спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певної діяльності. Помилкою педагога є віднесення до нездібних тих учнів, у яких немає знань. Ігнорування відмінностей між здібностями та знаннями в певний момент навчання часто призводило до помилок в оцінюванні можливостей. Задатки - це вроджені анатомо-фізіологічні особливості кожного окремого індивіда, які є передумовами розвитку здібностей Задатки являють собою лише можливості та передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не зумовлюють появу і розвиток тих чи інших здібностей. Вони багатозначні, тобто, в залежності від діяльності та відповідних умов, на їх основі можуть розвиватися різні здібності. Не всі вроджені задатки людини обов'язково перетворюються на здібності. Задатки, коли бракує відповідних умов для переростання їх у здібності, так і залишаються нерозвиненими. В минулому існувала думка, що органи мозку і тіла людини можуть вказувати на її задатки (Галль: залежність від поверхні черепа). Ці спроби неефективні. Сучасна нейрофізіологія заперечує дану теорію. Друга гіпотеза про залежність здібностей від розмірів мозку не знайшла підтверження. Середня вага мозку 1400 – 1600 г. У І.Тургєнєва важив 2012 г., у А.Франса – 1017 г. Найбільш продуктивними є гіпотези зв’язку із побудовою та розташуванням нервових клітин. Здібності, хоча і залежать від природніх передумов, але не передаються спадково. Дехто з вчених вважає, що існування династій музикантів, художників, свідчить на користь вродженості здібностей. Так, в сім’ї Баха було 57 музикантів. Йоган Себастіан з’явився в п’ятому поколінні, у Моцарта – 5, у Гайдна – 2. Ці факти не можна вважати абсолютним свідченням на користь біологічної спадковості. Вони також можуть бути результатом сприятливої для розвитку даних здібностей сімейної атмосфери. Хоча здібності залежать від природніх задатків, але самі вони є продуктом людської історії. В якості задатків слід розглядати рівень розвитку та співвідношення першої чи другої сигнальної системи. Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи – мислительний тип, певна їх рівновага – середній тип людей (І.П. Павлов). Ці відмінності в сучасній науці пов´язують із функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку. Художньому типові властива яскравість образів, вразливість, емоційність. Такі люди мають схильність до діяльності художника, скульптора, музиканта, актора тощо. Людина "мислительного" типу виявляє вміння оперувати абстрактними поняттями, математичними залежностями. Проте слід зазначити, що наявність поділу людей на "художній" та "мислительний" типи не означає невисокий рівень інтелектуальної діяльності в "художнього" або, навпаки, слабкості конкретних вражень у "мислительного" типу. Ідеться про відносне переважання.

2. Види здібностей. Загальні здібності – це ті з них, які впливають на успішність людини в різних видах діяльності. До них, наприклад, відносяться розумові здібності, тонкість та точність ручних рухів, розвинена пам’ять, досконала мова тощо. Спеціальні здібності – визначають успішність людини в специфічних видах діяльності, для яких потрібні особливі задатки і їх розвиток. Це, математичні, лінгвістичні, літературні, художні, спортивні здібності. Часто загальні та спеціальні здібності взаємодоповнюються та взаємозбагачуються. Теоретичні здібності – визначають успішність людини в абстрактно- теоретичних міркуваннях, Практичні здібності – у конкретних, практичних діях. Такі здібності, на відміну від загальних та спеціальних, дуже рідко доповнюють один одного. Навчальні здібності – визначають успішність людини в навчанні та вихованні, засвоєнні нею знань, вмінь, навичок, формуванні якостей особистості. Творчі здібності – визначають можливість відкриттів і винаходів, створення нових предметів матеріальної і духовної культури.

3. Структура здібностей. Кожна здібність має свою структуру, в якій розрізняють провідні й допоміжні властивості. Провідними властивостями в літературних здібностях є особливості творчої уяви та мислення; яскраві наочні образи пам´яті тощо. У структурі музичних здібностей необхідним компонентом є музичний слух, який включає, передусім, чутливість до різноманітних змін частоти звуків. Психолог Б. М. Теплов, який спеціально досліджував музичні здібності, встановив, що важливими складовими музичних здібностей є: почуття ритму; мелодійний слух (що виявляється в особливому сприйманні мелодії); чутливість до інтонацій; гармонійний слух (що виявляється в сприйманні акордів). Дослідження В. А. Крутецьким здібностей школярів до математики виявили важливу роль таких компонентів, як здатність до: швидкого узагальнення великого обсягу математичного матеріалу (узагальнення без попереднього тренування); швидкого згортання, скорочення процесу міркування впродовж розв'язування математичних задач; швидкого переключення напряму думки від прямого до зворотного під час вивчення математичного матеріалу. У структурі педагогічних здібностей виділяють такі провідні властивості: дидактичні здібності – здібність успішно вирішувати питання про зміст матеріалу, про методи викладання, знання і розуміння вікових та індивідуальних особливостей вихованців здібність "заражати" учнів та емоційно впливати на них; комунікативні здібності – здібність встановлювати і підтримувати контакт; науково-пізнавальні здібності – здібності до занять у відповідній галузі науки; перцептивні здібності – здібність розуміти внутрішній світ своїх вихованців, бачити їхніми очами; організаторські здібності; емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив. креативність – здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації.

4. Рівні розвитку здібностей. Вищий рівень розвитку здібностей називають талантом.

Талант - це поєднання здібностей, що дає людині можливість успішно, самостійно й розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність. У дошкільних закладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовувати індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок само-організованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми. Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства. оригінально виконувати певну складну трудову діяльність. Талант, як і здібності, є лише можливістю досягнення високої майстерності і значних успіхів у творчості. Зародження таланту є суспільно обумовленим. Якщо суспільство відчуває потребу в талановитих людях, якщо підготовлені умови для їх розвитку, то поява таких людей стає можливою (поява видатних полководців у воєнні роки ). Структура таланту визначається характером вимог, що висуває особистості дана діяльність (художня, політична, наукова, спортивна і т. п.). Тому здібності, що складають талант, не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, між собою талановитого співака і конструктора. Найвищий рівень розвитку здібностей, що виявляються у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення для суспільства, розвитку науки, літератури, мистецтва, називають геніальністю. Геній виражає найбільш передові тенденції прогресу свого часу. Геній відрізняється від талановитості суспільною важливістю тих завдань, які він розв'язує. Індивідуальні особливості здібностей виявляються в різнобічності або однобічності їх розвитку. Різносторонні здібності мали М. В. Ломоносов, Д. І. Менделєєв, М. Ю. Бородін, та інші.

5. Обдаровані діти. Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності. Обдарованість дитини іноді важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини. Слід розрізняти також обдарованість і прискорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така «талановитість» швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента або його розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм «прихованої обдарованості» (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що може бути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюванням бути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозувати талановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознаками швидкого темпу розвитку дитини. До ранніх виявів обдарованості дитини належать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальна активність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннє навчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість, прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використання нової інформації; ранній інтерес до читання, часто — самостійне опанування його. За даними московських психологів, складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації; дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під час формулювання і розв'язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення; здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки. Обдаровані діти наділені високим творчим потенціалом і високим рвнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішими характеристиками обдарованих дітей вважають: - звичайно ранній вияв високої пізнавальної активності й допитливості; - швдкість і точність виконання розумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю; - сформованість навичок логічного мислення; - багатство активного словника; - швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій; - виражена установка на творче виконання завдань; - розвиток логічного мислення й уяви; - володіння основними компонентами уміння вчитися. Важливою характеристикою обдарованості є креативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнями основою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, який розвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо від рівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуального розвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом. Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінці та спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими й однолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонації тощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства у спільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають роль дорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вони відповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять, коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість, талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активно прагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовних цінностей. Обдарованість типологізують за різними критеріями. Наприклад, психолог Юрій Гільбух на основі аналізу пізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості: природничі теоретики (спрямованість пізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність до природничих знань); природничі прикладники (спрямованість пізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічних завдань, моделювання); гуманітарії (спрямованість пізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу). У результаті досліджень російських психологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано такі здібності обдарованих дітей: - уміння самостійно аналізувати ситуацію (виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань); - розвиток децентрації (здатності змінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе на місце іншої людини під час спілкування); - розвиток задумів (уміння створювати ідею майбутнього продукту і план її реалізації). Американські психологи (Іллінойський університет) під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показники обдарованості: 1. Інтелектуальна обдарованість. Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковій пам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу. 2. Обдарованість у сфері академічних досягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидко і надовго запам'ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом; використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв і слів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування, упорядкування предметів; запам'ятовує математичні знаки, цифри, символи; легко виконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій, що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляє інтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів і явищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків, намагається експериментувати. 3. Творча обдарованість. Дитина допитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибоко занурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивності діяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легко змінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються. 4. Обдарованість у сфері спілкування. Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собі серед знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальність за інших. У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного

Лекція 12. Здібності

Вивчивши тему лекції, ви повинні уміти: • розкрити поняття та природу здібностей; • охарактеризувати основні види здібностей людини та встано- вити зв’язок між ними; • визначити природу індивідуально-психологічних відмінностей людей та їх здібностей; • описати умови і передумови формування людських здібностей.

Поняття про здібності

Перейдемо до розгляду інших сторін особистості. У найзагальнішому змісті здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, що забезпечують успіх у діяльності, спілкуванні і легкість оволодіння ними. Здібності не можуть бути зведені до знань, умінь і навичок, що є у людини, але здібності забезпечують їх швидке надбання, фіксацію й ефективне практичне застосування. Успішність у діяльності і спілкуванні визначається не однією, а системою різних здібностей, при цьому вони можуть взаємокомпенсуватися.

Існує цілий ряд класифікацій здібностей. Наведемо одну з них, найбільш значиму: 1) природні здібності в основі своїй біологічно зумовлені, пов’язані з природженими задатками, що формуються на їх базі, при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків; 2) специфічні людські здібності, що мають суспільно-історичне походження і забезпечують життя і розвиток у соціальному се- редовищі. Специфічні людські здібності у свою чергу поділяються: а) на загальні, якими визначаються успіхи людини в самих різ- них видах діяльності і спілкування (розумові здібності, розви- нені пам’ять і мова, точність і тонкість рухів рук тощо); б) спеціальні, визначальні успіхи людини в окремих видах діяль- ності і спілкування, де необхідні особливого роду задатки і їх розвиток (здібності математичні, технічні, літературно- лінгвістичні, художньо-творчі, спортивні тощо). Ці здібності, як правило, можуть доповнювати і збагачувати одна

Розділ 4. Інструментальна функція психіки 128 Загальна психологія одну, але кожна з них має власну структуру. Вища міра творчих виявів особистості пов’язана з успішністю у створенні творів матеріальної і духовної культури, нових ідей, відкрит- тів, винаходів називається геніальністю, а вища міра здібностей осо- бистості в певній діяльності (спілкуванні) – талантом. Людина, яка здатна до багатьох і різних видів діяльності і спілку- вання, володіє загальною обдарованістю, тобто єдністю загальних здібностей, що зумовлює діапазон її інтелектуальних можливостей, рівень і своєрідність діяльності і спілкування. Здібності, задатки та індивідуальні відмінності Переважна більшість психологів вважає, що задатки – це деякі генетично детерміновані (природжені) анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що складають індивідуально-природну основу (передумову) формування і розвитку здібностей. Однак деякі з вчених (наприклад, Р.С. Немов) вважають, що у людини є два види задатків: природжені (природні) і надбані (соціальні). Індивідуальні (індивідуально-психологічні) відмінності – це особливості психічних явищ (процесів, станів і властивостей), що відрізняють людей один від одного. Індивідуальні відмінності, природною передумовою яких виступають особливості нервової системи, мозку, створюються і розвиваються протягом життя, в діяльності і спілкуванні, під впливом виховання і навчання, у процесі взаємодії людини з навколишнім світом у широкому значенні цього слова. Індивідуальні відмінності є предметом вивчення диференціальної психології. Природа людських здібностей Тут передусім мова повинна йти про природу так званих соціальних здібностей, біологічна основа яких досі точно не встановлена. Це вищі, культурно зумовлені здібності. Умовами і передумовами розвитку їх є, насамперед, обставини життя людини: життя в суспільстві, наявність соціально-культурного середовища, створеного штучною працею багатьох поколінь людей; навчання в дитинстві користуванню відповідними предметами, наприклад, музичними інструментами; участь у цілому ряді складних, високоорганізованих видах діяльності і Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів 129 спілкування; наявність кола людей, які спроможні передати необхідні знання, уміння і навички за допомогою ефективних засобів і методів навчання і виховання; відсутність у людини з народження жорсткої запрограмованості поведінки, наявність незрілості мозкових структур з їх властивістю до подальшого формування шляхом навчання і виховання. Анатомо-фізіологічною основою соціальних здібностей, коли вони стають розвиненими, виступають так звані функціональні органи нервово-м’язової системи, що прижиттєво складаються і забезпечують функціонування й удосконалення відповідних здібностей. Розвиток здібностей Здібності – не статичні, а динамічні утворення, їх формування і розвиток відбувається у процесі певним чином організованої діяльності і спілкування. Розвиток здібностей відбувається поетапно. Важливим моментом у дітей в розвитку здібностей є комплекс- ність – одночасне вдосконалення декількох взаємодоповнюючих одна одну здібностей. Виділяють наступні рівні здібностей: репродуктивний, який за- безпечує високе уміння засвоювати готове знання, опановувати зразки діяльності і спілкування, що склалися, і творчий, що забезпечує ство- рення нового, оригінального. Але потрібно враховувати, що репродук- тивний рівень включає елементи творчого і навпаки. Перевірте свої знання 1. Спробуйте запропонувати своє визначення здібностей і зіста- вити його з щойно прочитаним. 2. Охарактеризуйте основні види здібностей людини, встановіть зв’язок між ними. 3. Обдарованість, задатки, здібності, геніальність – як розрізнити і пов’язати ці поняття? 4. Яка природа індивідуально-психологічних відмінностей людей і їх здібностей? 5. Роль задатків у розвитку спеціальних здібностей. 6. Які умови і передумови формування людських здібностей? 7. Ризикніть охарактеризувати свої власні здібності. 8. Охарактеризуйте поняття функціонального органу як анатомо- Розділ 4. Інструментальна функція психіки 130 Загальна психологія фізіологічної основи людських здібностей. 9. Розвиток здібностей: що для цього необхідно і чи є у них межі? 10. Чому відповідають перелічені нижче положення – геніальності, таланту або обдарованості: а) сукупність декількох здібностей, що зумовлюють успішну активність людини в широких діапазонах діяльності і спіл- кування; б) унікальні здібності, наявність яких дозволяє отримувати результати, які є досягненням епохи; в) висока здібність до конкретних видів діяльності або спілку- вання в якому людина досягає значних творчих результатів.

Поняття про здібності

Проблеми психології здібностей завжди перебували в центрі уваги українських і зарубіжних фахівців. Це одна з найважливіших і найактуальніших проблем виховання. Вона непокоїть батьків, учителів і учнів.

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Здібності не зводяться до наявності в індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються у швидкості, глибині та міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей виділяють три основні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика окремих видів здібностей, закономірності формування здібностей.

Здібності тісно пов'язані із загальною спрямованістю особистості. Співвідношення спрямованості особистості й рівня здібностей неоднозначне: високий рівень здібностей суттєво впливає на стиль поведінки та формування особистості. Ще більше значення має той факт, що розвиток здібностей визначається умовами виховання, особливостями сформованості особистості, її спрямованістю, яка або сприяє розкриттю здібностей або, навпаки, призводить до того, що здібності не реалізуються. В основі однакових досягнень при виконанні якоїсь діяльності можуть лежати різні здібності, водночас одна й та сама здібність може бути умовою успіху різних видів діяльності. Це забезпечує можливості широкої компенсації здібностей. Важливими чинниками процесу навчання і виховання є сенситивні періоди, найсприятливіші для становлення тих чи інших здібностей.

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з'являється на світ. Разом з тим біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей.

Рівень розвитку здібностей залежить від: 1) якостей знань і умінь, від міри їхнього об'єднання в єдине ціле; 2) природних задатків людини, якості природних нервових механізмів елементарної психічної діяльності; 3) більшої чи меншої "тренованості" самих мозкових структур, які беруть участь у здійсненні пізнавальних і психомоторних процесів.

Задатки - спадкові властивості периферичного і центрального нервового апарату - є суттєвими передумовами здібностей людини, але лише передумовами. Від задатків до здібностей - таким є шлях розвитку особистості. Задатки багатозначні, вони можуть розвиватися в різних напрямах, перетворюючись на різні здібності. Будучи передумовою успішної діяльності людини, здібності становлять продукт діяльності. В цьому проявляється взаємозалежність здібностей людини і її діяльності.

Задатки бувають різних видів. Одні з них не визначають ні змісту здібностей, ні рівня можливих досягнень; вони лише надають своєрідності процесу розвитку здібностей, полегшують або утруднюють їхній розвиток. До цієї категорії задатків можна віднести, наприклад, типологічні властивості нервової системи. Інші задатки впливають на змістовий бік здібностей.

Тільки за умови хороших задатків здібності можуть розвиватися дуже швидко навіть у несприятливих життєвих обставинах. Втім, і найкращі задатки самі собою, автоматично не забезпечують високих досягнень. З іншого боку, і за відсутності хороших задатків (але не за цілковитої відсутності) людина може за певних умов досягнути значних успіхів у відповідній діяльності. Труднощі багатьох неуспішних учнів є наслідком не їхньої розумової або фізичної меншовартості, а їхніх уявлень про себе як про нездібних до серйозного навчання. Ніщо так не сприяє успіхові, як упевненість у ньому, і ніщо так не визначає невдачі, як свідоме її чекання.

Виділяють дві сторони розвитку здібностей - загальну й особистісну. Незважаючи на наявність у здібностях загально психологічного, "родового", вони завжди є суто індивідуальними.

Із здібностями тісно пов'язані нахили, тобто вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися. В основі цієї спрямованості лежить стійка потреба. Нахили - передумови розвитку здібностей.

Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявами активності й саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей. В одних випадках активність є "надміром енергії", дає змогу безпосередньо, без особливих зусиль витримувати значне нервово-психічне навантаження. Активність іншого напряму - планувального характеру - спирається на довільність: вона проявляється вибірково і найбільш ефективна в тих різновидах діяльності, які не потребують швидких реакцій, протікають за спокійних умов.

Активність дошкільників проявляється безпосередньо в діях, у прагненні говорити. Дитячі бажання сприяють загальному психічному розвиткові, а в деяких дітей вони стають початком або показником їхніх майбутніх індивідуальних особливостей.

Молодший шкільний вік приносить із собою якісно новий рівень свідомої і внутрішньо регульованої поведінки. Це означає формування таких рис активності та її саморегуляції, які необхідні для подальшого формування нахилів.

У підлітковому віці прагнення до діяльності ніби випереджає розвиток інших сторін особистості. У підлітків спостерігаються два основні шляхи розвитку нахилів. Один із них - вибірковість щодо різних видів діяльності, аналітичність, стійкість намірів. При цьому виявляється інтерес до сфер діяльності - "техніка" і "знакова система". Для іншого напряму розвитку нахилів характерні широта інтересів, повнота реагування на навколишнє середовище, відносно більший потяг до спілкування та виражені нахили до художнього освоєння світу. Показники першого напряму нахилів більше пов'язані з функціональними особливостями лівої півкулі. Другий напрям краще представлено в підлітків із високим рівнем загально-мозкової активності та активності правої півкулі мозку.

Юність - період подальшого зростання соціальної активності, роки піднесення розумових і моральних сил. Важлива особливість, що вирізняє внутрішні умови розвитку нахилів старшокласників, - це новий рівень розвитку саморегуляції своєї спрямованості: насамперед розвинуті почуття відповідальності та настанови на керівництво собою. Здібності посідають особливе місце в структурі самооцінки старшокласників. Вони найбільш особисто значущі. Завищений рівень домагань за нестійкої самооцінки призводить до невдач у діяльності, що робить самооцінку ще більше нестійкою. Занижений рівень домагань закриває можливості для формування стійкої адекватної самооцінки.

Самооцінка - фундаментальне особистісне утворення. Вона тісно пов'язана, з одного боку, з розвитком і проявом здібностей, з іншого - зі сформованим рівнем домагань. Великий розрив між рівнем домагань і наявними можливостями негативно впливає на самооцінку і прояв здібностей.

Б.М. Теплов розробив концепцію індивідуального стилю діяльності. Індивідуальний стиль фактично визначається не тільки (і навіть не стільки) природними передумовами, скільки особливостями життєвого досвіду, навичками та звичками, наявним рівнем здібностей і, найголовніше, сформованими особливостями особистості. Існують два різновиди індивідуального стилю діяльності: позитивний стиль, що допомагає людині досягнути успішних результатів у діяльності, і негативний, який закріплює негативні звички й риси характеру. Завдання педагога - змінити сформований негативний індивідуальний стиль, організувати роботу щодо поступового формування нового, позитивного індивідуального стилю, який допоможе учневі підвищити ефективність діяльності й максимально розкрити здібності. Така робота повинна бути індивідуальною, враховувати потенційні можливості школяра, його природні задатки, але головне - спрямовуватися на формування основних якостей особистості. При цьому важливо в одному випадку - підвищити самооцінку школяра, в другому - змінити його внутрішню позицію, у третьому - зняти афект неадекватності, в четвертому - допомогти сформувати пізнавальну потребу. Таким чином, формування індивідуального стилю діяльності має відбуватися через формування особистості.

Чинник часу, завдання опановування часом безпосередньо пов'язане з проблемою здібностей. Насамперед це швидкість виконання певної діяльності. У міру формування вмінь і навичок дії виконуються дедалі чіткіше, якісніше та швидше. У швидкості набуття таких навичок і проявляються здібності. Природна повільність або рухливість можуть дати початок формуванню різних індивідуальних стилів діяльності, в межах яких і розвиваються здібності.

Другий аспект опановування часом: опанування часом певного етапу життя, а на більш високому рівні - опанування часовою перспективою. Опанування часом - це насамперед уміння створити перспективу свого майбутнього, планувати його, бачити себе у майбутньому, працювати над реалізацією цих уявлень, прагнути до самовдосконалення. В дослідженнях останніх років підкреслюється, що наявність чіткої та усвідомленої життєвої перспективи дає людині стимули до творчості.

Отже, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного виконання конкретної діяльності, проявляються у динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями, навичками.

Види здібностей

Здібності людей поділяють на види передусім за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Розрізняють загальні й спеціальні здібності.

Загальними називають здібності людини, що тією чи іншою мірою виявляються в усіх видах її діяльності. Такими є здібності до навчання, загальні розумові здібності людини, її здібності до праці. Вони спираються на загальні вміння, необхідні в кожній галузі діяльності, зокрема такі, як уміння усвідомлювати завдання, планувати й організовувати їхнє виконання, використовуючи наявні в досвіді людини засоби, розкривати зв'язки тих речей, яких стосується діяльність, оволодівати новими прийомами роботи, переборювати труднощі на шляху до мети.

Під спеціальними здібностями розуміють здібності, що виразно виявляються в окремих спеціальних галузях діяльності (наприклад, сценічній, музичній, спортивній тощо).

Розрізнення загальних і спеціальних здібностей має умовний характер. Власне, йдеться про взаємозв'язок загальних і спеціальних сторін в здібностях людини. Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто здібностях до якоїсь певної, конкретної діяльності. З розвитком спеціальних здібностей розвиваються і загальні їхні сторони. Високі спеціальні здібності мають у своїй основі достатній рівень розвитку загальних здібностей. Так, високі поетичні, музичні, артистичні, технічні та інші здібності завжди спираються на високий рівень загальних розумових здібностей. Разом з тим за приблизно одного й того самого розвитку загальних здібностей люди часто різняться за своїми спеціальними здібностями. Учні, котрі мають високі загальні здібності до навчання, нерідко виявляють їх однаковою мірою щодо всіх шкільних предметів. Водночас часто-густо одні з них виявляються особливо здібними до малювання, другі - до музики, треті - до технічного конструювання, четверті - до спорту. Серед видатних людей було чимало особистостей з різнобічним розвитком загальних і спеціальних здібностей (М.В. Гоголь, Ф. Шопен, Т.Г. Шевченко, О.П. Бородін та ін.).

Кожна здібність має свою структуру, в ній розрізняють провідні й допоміжні властивості. Так, провідними властивостями в літературних здібностях є особливості творчої уяви та мислення; яскраві наочні образи пам'яті; розвиток естетичних почуттів; почуття мови; в математичних - уміння узагальнювати; гнучкість процесів мислення; легкий перехід від прямого до зворотного ходу думки; у педагогічних - педагогічний такт, спостережливість; любов до дітей; потреба в передаванні знань; у художніх - особливості творчої уяви і мислення; властивості зорової пам'яті, що сприяють створенню і збереженню яскравих образів; розвиток естетичних почуттів, що проявляються в емоційному ставленні до сприйнятого; вольові якості особистості, що забезпечують перетворення задуму в дійсність.

Специфічними є шляхи розвитку спеціальних здібностей. Наприклад, раніше від інших проявляються здібності до музики, математики. Вирізняють такі рівні здібностей: репродуктивний(забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю); творчий (забезпечує створення нового, оригінального). Слід, однак, зважати на те, що кожна репродуктивна діяльність має елементи творчості, а творча діяльність включає і репродуктивну, без якої вона неможлива.

Належність особистості до одного з трьох людських типів: "художнього", "мислительного" і "проміжного" (за термінологією І.П. Павлова) суттєвою мірою визначає особливості її здібностей.

Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує художній тип, відносна перевага другої сигнальної системи - мислительний тип, певна їхня рівновага - середній тип людей. Ці відмінності в сучасній науці пов'язуються з функціями лівої (словесно-логічний тип) і правої (образний тип) півкуль головного мозку.

Художньому типові властива яскравість образів, мислительному - перевага абстракцій, логічних конструкцій. В однієї й тієї самої людини можуть бути різні здібності, але одна з них більш значуща за інші. Водночас у різних людей спостерігаються одні й ті самі здібності, які, проте, не однакові за рівнем розвитку.