18)Чиники регіонального розвитку

а) економіко-географічного положення Фактор економіко-географічного положення (ЕГП) визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об'єкту регіональної економіки (підприємства, регіону, місцевості, країни, групи країн) до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об'єкту певне економічне та соціальне значення (інші країни, регіони, міста, підприємства, шляхи, природні об'єкти, ріки, моря тощо). ЕГП змінюється зі зміною соціально-економічних та політичних обставин. Цей фактор оцінюється за трьома рівнями: макро-, мезо- та мікрорівень.Макроположення - це відношення об'єкта до великих регіонів і країн, мезоположення - відношення до порівняно невеликих регіонів або інших регіонів (областей) даної країни. Мікроположення відношення до водних об'єктів, форм рельєфу, міст, транспортних магістралей, ринків збуту продукції.б)При вирішенні питання розміщення підприємств у регіоні враховується фактор постачання і збуту, фактор ринкової кон 'юнктури. Для цього використовуються методи регіонального маркетингу, тобто досліджується відповідний регіональний ринок і його сегментація, товарна і комунікаційна політика.Значення зв'язку, комунікацій, тобто процесу передачі і обміну інформацією в сучасних умовах важливе для усіх суб'єктів регіональної економіки. Цей фактор має чотири функції: соціальну, економічну, державну і технологічну. Особливого значення набуває фактор телекомунікацій на фоні стрімкого розвитку мережі Інтернет, мобільного зв'язку.в)До консервативних слід віднести ЕГП, природно-ресурсний потенціал, населення і трудові ресурси, втручання держави (адмініс­тративний) тощо. Комбінація таких факторів дуже впливає на регіональну економіку. Врахування тільки цих факторів носить інерційний характер, не пропонує для економіки регіону нових напрямків зростання і тим самим відкладає на невизначении термін використання сучасних інвестиційно-інноваційних форм розвитку. Через це привабливішим є використання прогресивної комбінації факторів, які складають бажані орієнтири розвитку регіональної економіки, ринкові критерії, тенденції світової економіки. До прогресивних факторів ми відносимо: науково-технічний прогрес, інноваційні форми територіальної організації, неурядові, в тому числі іноземні інвестиції, фінансові ресурси, зовнішня конкуренція, ринкова кон'юнктура, ринкові інститути тощо.

19). Регіональна економічна ситуація

Найважливішими показниками економічної ситуації є динаміка соціально-економічного розвитку регіонів, стан ринку праці, інвестиційна і зовнішньоекономічна активність.

а) галузева структура економікирегіонів У країни,% у ВДВ Локомотивом економічного зростання протягом останніх років є сектори економіки регіонів, які значною мірою зорієнтовані на внутрішній споживчий ринок: будівництво, машинобудування, телекомунікації та харчова промисловість. Особливо вражає бум у будівельній індустрії. Вагомою є роль експорто-орієнтованих галузей - металургії та хімічної промисловості, які бурхливо зростають завдяки сприятливій кон'юнктурі світових ринків. Регіональні економіки мають власну спеціалізацію. Обробна промисловість домінує на Сході країни: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській та Луганській областях. Натомість сільське господарство переважає па Півдні та Заході: у Тернопільській,Вінницькій, Кіровоградській та Хмельницькій областях.

б)структура промисловості економічних районів УкраїниРегіональні відмінності динаміки промислового виробництва в значній мірі визначаються регіональними особливостями галузевої структури промисловості. У 8 регіонах країни промислова діяльність має ресурсно-сировинне спрямування: у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Миколаївській та Рівненській областях понад 50 % обсягів промислового виробництва припадає на продукцію електроенергетики,паливної промисловості, чорної та кольорової металургії. У той же час їх частка у промисловому виробництві країни сягає 60 відсотків.в)диспропорції економічного розвитку регіонів

Визначення регіональної ефективності ПП уособлює важливий аспект регіональної конкуренції - яке формується в постсоціалістичних країнах. Малий обсяг внутрішніх інвестицій, «столичний максимум» їх концентрації та інші проблеми призводять до досить неоднозначного становищаукраїнських регіонів. Посилюється процес їх поляризації, вплинути на який держава не може через брак ресурсів. Запропонований показник дозволяє чітко визначити групи локальної конкурентоспроможності регіонів України.стимулювання бізнесу поки що мають фрагментарний характер, а домінування державних оцінок мало цікавить інвесторів.